read-books.club » Сучасна проза » Дім, в якому… 📚 - Українською

Читати книгу - "Дім, в якому…"

7 877
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дім, в якому…" автора Маріам Сергіївна Петросян. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 199 200 201 ... 216
Перейти на сторінку:
ліжка. Але полежав трохи і зрозумів, що спати не хочеться. Я втомився від їдальні, а не сам по собі, і в спальні почав помалу відходити. Але все-таки я не чекав, що після такого важкого дня в нас почнуть замислювати Ніч Казок, мені здавалося, що й іншим хочеться відпочити.

— Пиши-пиши, — розпорядився Табакі. — Відпочивати будемо під час перерв.

— Під час яких іще таких перерв? — запитав я.

— Ця Ніч буде з перервами. Усі знають, що вона остання, тому, швидше за все, справа затягнеться до ранку. Крім того, очікуються гості, відтак поводься пристойно.

Я так і не зрозумів, що він має на увазі. Коли це я поводився непристойно в присутності гостей?

Це був дуже дивний вечір. Чимось подібний на всі ті вечори, ночі після яких я не любив згадувати. На той, після якого було вбито Помпея, і на той, після якого порізали Рудого та знайшли мертвого Краба.

Усі навколо розбурхані, на кого не глянеш — очі блищать та усмішка від вуха до вуха, а почнуть говорити — зауважуєш, що голос зривається, руки дрижать. Ніби всі ледь-ледь напідпитку.

Горбач сказав, що виконає для нас ірландський танець.

— Зберуся з духом і затанцюю, — сказав він таким тоном, немов погрожував повіситися. Потім він обдер зошит зі своїми віршами, понаробляв з них літачків і запустив їх з вікна. Один упустив. Я підібрав його, покрутив у руках, спробував прочитати, що на ньому написано, й кинувся надвір збирати решту, але поки з’їхав, половину вже розтягнули, а багато впали в болото, розмокли та забруднилися, так що написаного стало не розібрати.

Табакі співав безперестанку. Він проспівав, здається, не менш ніж півсотні пісень — одна за одну страшніша. Суцільні похорони та уламки вщент розбитих сердець. А Лорд, єдиний, кому в таких випадках вдавалося його заткнути, чогось вирішив бути поблажливим і лише посміхався.

Сліпий з’явився години через півтори після нашого повернення з їдальні. Зап’ясток у нього був обмотаний рушником, і весь він був настільки сірий, що Табакі, ледве глянувши на нього, тут же замовкнув і більше не співав. Сліпий виглядав, як герої всіх пісень Табакі водночас. І про похорони, і про розбиті серця, і про недоплетені вінки. Сказавши, що почувається не дуже добре, він заліз на ліжко Лері й там зачаївся.

Табакі спохмурнів. Зробив кілька кіл по кімнаті й також видерся нагору, до Сліпого. Трохи згодом він перехилився через край, покликав Македонського, наказав спустити себе наниз, обстежив один із найпотаємніших сховків і знову щезнув на ліжку Лері з пляшкою коньяку. Табакі будь-які хвороби лікував одним і тим самим способом. Мінялися тільки різновиди й градус напоїв.

Не пам’ятаю, в який момент я почав здогадуватися, що випуск відбудеться раніше, ніж через тиждень, і навіть, найімовірніше, завтра. Здається, ще до появи Сліпого, і вже точно після того, як побачив його. А коли прийшла Руда, приблизно з тим самим виразом обличчя, що й у Сліпого, і почала з усіма підряд обніматися, я впевнився в цьому остаточно. Вона й мене обійняла. Запросто, неначе ми з нею як тільки щось — обнімалися. У цей момент я все зрозумів і про завтрашній день, і про сьогоднішній. Чому нас обшукували, чому Лорд витерпів нестерпну кількість похоронних пісень, чому Сліпий має вигляд небіжчика, а Горбач погрожує затанцювати. Про усмішки я теж усе зрозумів. Чому всі навколо посміхаються, як психи. У горлі в мене застрягла грудка, і вона заважала розмовляти, тож я тепер також тільки всміхався і нічого більше робити не міг.

— Постережи, будь ласка, мого ведмедя, — попросила Руда. — Я скоро повернуся.

Я взяв у неї ведмедя.

— А-а-а, ще одна параноїдальна усмішка, — сказав Сфінкс, заходячи до спальні. — На одного веселуна більше стало.

Він уважно подивився на мене, на ведмедя Рудої, якого я міцно тримав, бо пообіцяв постерегти, хоч так і не зумів вимовити це вголос, — подивився та відвернувся.

— У Кавнику купа хліба, — сказав він, ні до кого не звертаючись. — З їдальні. На вечерю взагалі ніхто не прийшов, тож Акула звелів занести весь хліб у Кавник. Якщо хочемо отримати свою частку, треба поквапитися, а то Пси його вже розтягують.

Табакі негайно зібрався і, прихопивши Лері, виїхав за хлібом. Перш ніж виїхати, підбадьорливо вперіщив мене по спині.

— Сам здогадався? — запитав Сфінкс.

Я кивнув. І просипів, що це було неважко. Обидва ми подивилися на ліжко Лері. У цю мить я помітив, що з нагрудної кишені сорочки Сфінкса витикається кінчик паперового літачка. Опіки в нього на лиці палали, й через них він здавався незвично червонощоким.

Потім прийшов Чорний і запитав, чи потрібна нам груба чоловіча сила. Одягнений він був так, ніби зібрався в похід. Здоровенні черевики мало не по коліна, заправлені в них штани з десятком кишень, дві сорочки, одна на одну. Усе землисто-трав’яного кольору. За плечима в нього висів капелюх.

Сфінкс сказав, що груба сила буде потрібна за півгодини. Чорний сказав, що буде за півгодини, й пішов, залишивши нам банку маслин.

Македонський приволік коробку з різномастими чашками та почав розставляти їх на столі. Табакі й Лері повернулися, навантажені пакетами. Крім хліба, там виявилися дві банки з маринадами, кружок сиру, палка ковбаси й пучок зеленої цибулі.

— Це вечеря, яку можна буде назвати «Останній політ Літуна», — пояснив Табакі, докладаючи до продуктів на столі залишені Чорним маслини.

Повернулася Руда й забрала в мене ведмедя.

Потім почалися метушня та сум’яття. З гардероба вивалили весь одяг і всі рушники, в душ вишикувалася черга, тамбур завалили якимись незрозумілими мішками. Я подивився на все це і вирішив трохи погуляти. Перевдягатися мені не було в що, а на місці не сиділося. І я виїхав.

У коридорі було порожньо. Навіть на Перехресті — ані душі. Іноді грюкали двері, хтось квапливо перебігав із кімнати в кімнату, але в основному шуміли тільки в спальнях. Я посидів біля вікна на Перехресті. Дощ давно перестав. Після нього навіть визирнуло сонце, але ненадовго. Зараз воно вже сідало, тільки калюжі на подвір’ї красиво вилискували жовтим. Я вирішив, що обов’язково намалюю таку картину. Коли-небудь потім. Синій-пресиній вечір, тільки калюжі жовті, і в небі — тонка жовта смуга. У мене під рукою не було блокнота, щоб зробити нарис, і я накидав усе це ручкою в щоденнику, щоб не забути, хоча знав, що однаково не забуду. Я так добре уявив собі цю картину, що навіть завагався, чи вийде насправді хоч що-небудь. Усе, що я детально уявляв до того, як почати малювати, потім виходило набагато гіршим або виглядало зовсім інакше.

Я трохи покатався коридором і повернувся до спальні.

Там пересували меблі, розчищаючи територію для гостей. Центральне ліжко розтягли на три звичайні, вузькі. Одне присунули до стіни, інше до шафи, третє якось втиснули між двоярусним і столом. Тепер до вікна було неможливо пройти, а шафу стало неможливо відчинити, зате в центрі кімнати утворився вільний простір. Засмічений і запорошений. Лері накинувся на нього з віником, Македонський пройшовся шваброю, а потім туди пустили Грубого в ошатному червоному комбінезончику повзати собі на втіху.

Грубий повзав по підлозі, Табакі на столі нарізав хліб, Сфінкс і Чорний радилися про щось на ліжку Чорного, Лорд виймав флакончики з ліками з кривоногої тумбочки, яку всі, хто приходив до нас у гості, примудрялися перекинути. Я зауважив, що всі ліки Лорд викидає у сміттєвий мішок, а потім помітив, що під ліжком біля шафи щільними рядами

1 ... 199 200 201 ... 216
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дім, в якому…», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дім, в якому…"