Читати книгу - "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Льова, видно, вже не вперше бачив оті “чудеса”, тож Янчук поцікавився у нього, що то за один і чого прийшов до бабусі.
- Хвалько, комбатом зі шпалою став недавно, воєнкомом міста, а до бабусі ходить, бо в погроми ще при Директорії переховувався зі своєю матерею у неї в погребі, та й ми із бабою Сарою також... Тепер віддячується їй, носить воєнні пайки... - пояснив Льова недоброзичливим тоном. - Ми так же зуміємо крутитися, якщо будемо регулярно вправлятися. У нашій першій школі є турнік, кобила і канат, а ще ми бігаємо на уроках фізкультури, бо біг входить до програми “Готовий до Праці й Оборони”. Тобі, звичайно, важче...
Йдучи до своєї кімнатки, у бабусиній кухні на столику Петро побачив купу продуктів: грудку масла, кусень сала, пляшку олії, по пачці галет і молочного печива, кілька магазинних балабушок, дві плитки шоколаду, а в горничці, де сиділи гості з бабусею, на столику - пляшечку оливи, байкові жіночі штани, дві пари панчіх та шерстяні різнокольорові рукавички.
- Кажіть, що ще вам, бабусю Параню, принести, - питала "копитанова" дружина Гольда у старої, як Петро, привітавшись, пройшов через горничку. - Маєте тепер квартиранта, то його присилайте, якщо чогось потребуватимете. Тут же всього квартал...
- Присилайте, бабусю, і не печіться, ми, слава Богу, як кажете, тепер небідні, а вам заборговані, - додав Фіма, заскрипівши стільцем і вставши.
- Спасибі, мені і цього надовго вистачить, а що не хочете брати грошей, то тим мене у гріх вводите, - човгала господиня ногами, випроводжаючи гостей. - Все ж чималих грошей коштує, як братиму від вас задарма? - почув Петро бабусині слова вже з коридорчика.
Ради неділі він вирішив почитати "Червоне і чорне", а потім піти на пристань розпитати про зарібки на вантажах барж та там заодно й поснідати. Згадав принагідно й човна, пропонованого "модисткою Фесею", коли проходив мимо перевізників: чипіли на березі, чекаючи клієнтів. Узнав, що перевіз в один бік коштує п'ять копійок, а на човен вони беруть, як правило, і по п'ять осіб.
Снідав-обідав у причальній їдальні із "фокусом", про який чув ще від "шобли" у лігвищі штольні кропоткінської гори. Ще коло човнярів знічев'я спіймав муху, поклав її до коробки сірників і сховав у кишеню. Замовивши котлету із гарніром і чай з ватрушкою чи, як називала бабуся Параня, "мандричкою", він з'їв три чверті котлети і з половину - перлової каші, поклав оту муху на тарілку, привалив її рештками каші і втішився, що до нього за стіл якраз підсіли якісь чоловік із жінкою.
- Що це тут у вас твориться?! - показуючи на муху у своїй тарілці, обурено звернувся він до дівчини, що принесла замовлене сусідам по столу.
- Нічого! - хотіла було дівчина схопити тарілку, угледівши в ній муху.
- Кличте сюди кухарів! - вже голосніше заявив Янчук, прикриваючи від неї тарілку.
- Що ви верзете, дівчино?! Нічого не твориться!? Така бридота! Неподобство! - гаркнув Петрів сусід на всю залу, звівшись разом із дружиною з-за столу. - Ми у вас більше не обідатимемо! Ганьба цій їдальні!
- Що сталося, люди? - десь узявся старший кухар, відсторонюючи дівчину-офіціантку.
- У вашому гарнірі - муха, - ткнув пальцем Петро.
- Ганьба вам тут усім! - сусід і собі показав на муху.
- Спокійно, люди! Літо ж, динь та кавунів поблизу повно, мух - рої, то, може, яка й залетіла, - гукнув він уже вслід парі, що демонстративно пішла геть. - Дам тобі нову порцію, - тихо сказав Янчукові. - Чого було репетувати?
- Дівчині я сказав тихо, а вона зчинила гвалт, дядько ж підхопив...
- Посидь, вона зараз принесе тобі нову порцію з відбивною, бо котлети закінчилися, згода?
- Що вже зроблю? - радів Янчук, що затія йому вдалася.
- Вибач мені, хлопче, вирвалося в мене, - крізь сльози, роблено посміхаючись, сказала дівчина, принісши йому відбивну із подвійним перловим гарніром, залитим розтопленим маслом, картопляною соломкою і малопосоленим огірком. - Влетіло мені за тебе! - кинула при відході, аж Петрові стало її шкода.
- Нічого, буває! - приступив він до обіду, не шкодуючи потраченого часу.
Ситно пообідавши, Янчук усівся на лавочку біль гір кавунів і динь, мішків, ящиків та кошиків з яблуками, сливами й грушами, що їх спритно носили на баржі вантажники різного віку і навіть дівчата, - хто в руках, а хто в спеціальних наплічниках. Петро докладно розвідав про неабиякі зарібки на тій роботі та ще й наївся досхочу битих та репнутих кавунів і динь, пообіцявши якомусь заготовачеві прийти сюди завтра в четвертій годині ранку на цілоденне вантаження барж, вирішивши "прогуляти" лекції в технікумі.
Із причалу пішов не додому, а до Бориса. На своє щастя, застав удома і його, і тету Пашу, тож розповів їм про свої плани на завтра, а господиня нарадила хлопцям ще одну можливість заробити - сходити в Соснівську діброву і розвідати там, чи багато є жолудів на дубах та під ними.
- Жолуді для тебе, друже, теж гешефт, але пізніше, як опаде їх більше, - казав Петрові Борис, коли вони прогулювались Соснівкою. - Тепер надолужуй підробити на фруктах, кавунах і динях. А вчитися можна і в прогули, скажімо, виписавши заздалегідь по п'ятдесят-сто латинських слів чи крилатих фраз, підчитувати їх чи й зубрити, підглядаючи під час роботи. Заздрю тобі, бо латина, як казав мій дяха, вводить у світ Европи до усіх витічних знань
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший», після закриття браузера.