read-books.club » Фантастика » Фантастика Всесвіту. Випуск 4 📚 - Українською

Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 4"

187
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Фантастика Всесвіту. Випуск 4" автора Жоржі Амаду. Жанр книги: Фантастика / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 199 200 201 ... 224
Перейти на сторінку:
прибулець хоче розказати таємницю настільки дивовижну, що може сколихнути всю династію. Проте Умарові не вдалося довідатися про зміст таємниці, й осоромлений, по-дівочому пригнічений, він настільки засмутився, що впродовж кількох хвилин імператорові довелося його заспокоювати, аби він не розплакався.

Позаяк Акбара дуже зацікавила нез’ясована таємниця, він поводився так, ніби для нього вона нічого не важила, і все відкладав справу з її вивідуванням. Він дозволяв незнайомцеві бути близько побіля нього, але завжди у чиїсь присутності. Скажімо, вони пішли з ним до голубника, аби подивитися на найшвидших королівських листонош, також він дозволив йому іти поряд з імператорським паланкіном слідом за особистим носієм імператора, коли спускалися до краю блискучого озера. Правда, душа його була неспокійна. Річ не тільки у таємниці, на якій зійшовся клином увесь світ, але також і у вчорашніх любощах з коханою Джодгою, яка вже не так, як колись, збуджувала його, і він уже було подумав, чи її не замінити на якийсь час іншою, вродливішою наложницею. Й окрім усього його охопило ще більше розчарування у Богові. Цього вже було занадто. Настав час поплавати.

Під впливом ностальгії він зберіг, відновив і спустив на воду чотири улюблені човни дідуся Бабара. На найбільшому човні, плоскодонній баржі, що називалася Ґунджаїш, себто Потуга, переправляли кашмірський лід, який долав останній відтинок своєї подорожі з високих Гімалаїв до придворних склянок на облавку судна, що було подарунком його тезки султана Джалалуддіна жорстокому природолюбові першому королю Моголу. Сам же Акбар надавав перевагу прогулянкам на Асаїші, що означало Затишку, у супроводі невеликого кур’єрського човна Фармаїш, себто Команда, яким перевозили гостей з одного берега на інший. Четвертим човном був пишно оздоблений Араїш, або ж Прикраса, що призначався для романтичних подорожей і використовувався тільки вночі. Акбар провів Маґора дель’Амора до головної каюти Асаїша і з насолодою зітхнув, а саме це він завжди робив, коли ніжна хиткість води заміняла під ногами банальність суходолу.

Іноземець був настільки переповнений ненародженим дитям своєї таємниці, наскільки буває переповнена жінка напередодні пологів, і був настільки ж наляканий небезпекою цього явища. Акбар трохи помучив свого гостя, наказуючи команді судна якнайшвидше виконати низку дій, передбачених протоколом двору, пов’язаних з подушками, вином та книжками. Так, напій куштували тричі, перш ніж його торкалися губи імператора, і хоч така практика добряче набридла імператорові, він не перечив їй. Що стосується книжок, то Акбар таки змінив протокол. За старих часів кожна книжка, що потрапляла на очі імператорові, мала бути прочитаною трьома різними експертами і тільки тоді оголошувалася вільною від смути, непристойностей і брехні.

— Іншими словами, — сказав молодий король, зведений на трон, — ми читатимемо лишень найнудніші книжки, що коли-небудь писалися. Так справа не піде.

Нині дозволялося читати всі книжки, але імператорові, перш ніж він відкривав книжку, подавали на неї три різні рецензії трьох різних експертів, оскільки існував загальний верховний протокол про недоречність королівського здивування. Що стосується подушок, то вони перевірялися на наявність лез та шпильок, які міг сховати якийсь зловмисник. І все це імператор мусив терпіти. А тоді він дозволив собі усамітнитися з іноземцем поза межами чутности вух помічників.

— Ваша Величносте, — промовив Маґор дель’Амор, і його голос, здається, трохи затремтів, — я прошу дозволу дещо вам розповісти, і тільки вам одному.

Акбар голосно розреготався.

— Нам здається, що якби ми змусили тебе ще трохи почекати, то ти б умер, — посміювався він. — Уже понад годину ти ніби той фурункул, що має прорватися.

Іноземець спалахнув рум’янцем.

— Ваша величність знає все, — сказав він кланяючись. (Імператор не запропонував йому сісти.) — Однак я маю сміливість припустити, що природа моєї інформації вам невідома.

Акбар заспокоївся і набрав серйозного вигляду:

— Так, так, продовжуй, — промовив він, — уже кажи, що маєш сказати.

— Нехай буде ваша воля, Ваша Величносте, — почав іноземець. — Колись у Туреччині жив принц на ймення Арґалія чи Аркалія, великий воїн, що володів чарівною зброєю і в чиєму почті було чотири страхітливі велетні, і він мав з собою жінку, Анжеліку…

З ялика Фармаїш, який на повному ходу йшов до Асаїша з Абул Фазлом і гуртом чоловіків на борту, долинув голосний крик:

— Стережіться! Рятуйте імператора! Стережіться!

Водночас команда королівського судна кинулася до королівської каюти і безцеремонно скрутила Маґора дель’Амора. М’язиста рука схопила його за горлянку, а три шаблюки спрямували свої вістря простісінько йому в серце. Імператор підвівся на ноги і дуже швидко був оточений озброєними людьми.

— Анжеліка, принцеса Індії та Китаю… — іноземець намагався продовжити розповідь. Рука ще міцніше стиснула його дихальне горло, — …найпрекрасніша… — додав він з болем, але горло було знову здушене, після чого Маґор дель’Амор знепритомнів і замовк.

7. КАЙДАНИ В ПІТЬМІ В’ЯЗНИЦІ

Кайдани в пітьмі в’язниці гнітили його не менш ніж нерозказана історія. Його обвивало так багато кайданів, що іноді у темряві здавалося, ніби його запроторили у більше тіло — тіло залізної людини. Рухи були сковані. Про світло тільки мріялося. В’язницю було видовбано у природній скелі на пагорбі трохи нижче імператорських палаців, у камері стояло затхле тисячолітнє повітря, і, мабуть, стільки ж років мали ті створіння, які повзали по його ступнях і волоссі, що залазили навіть у пах, — ці таргани-альбіноси, сліпі змії, безбарвні щури, водяві скорпіони і воші. Він помре, так і не розповівши своєї історії. Думка видавалася нестерпною, і вона ніяк не полишала його, вона заповзала і виповзала з його вух, зачаювалася у кутиках очей, прилипала до піднебіння рота і до м’якої тканини під язиком. Кожен чоловік хоче, аби його історія була почута. А він був чоловіком. Якщо ж він помре, так і не розповівши своєї історії, то перетвориться на щось огидне, на якогось таргана-альбіноса чи вошу. В’язниця не розуміла ідеї історії. В’язниця була нерухомою, вічною, чорною, а історія потребувала руху, часу і світла. Відчував, як історія вислизала з його рук, стаючи недоречною, перестаючи існувати. Він не мав історії. Не було історії. Він не був людиною. Тут не було людей. Тут була лишень в’язниця і липка темрява.

Коли за ним прийшли, він не усвідомлював, чи то минув день, а чи ціле століття. Він не бачив грубих рук, що знімали з нього кайдани. На якийсь час утратив дар слуху і мови. Вони зав’язали йому очі й повели голим до іншого місця, де його мили і скребли. Так, ніби він був мерцем і його готували до поховання, думав він, закляклий мрець, що не зміг оповісти своєї історії. У цій нехристиянській країні не було домовин. Його загорнуть у

1 ... 199 200 201 ... 224
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фантастика Всесвіту. Випуск 4», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фантастика Всесвіту. Випуск 4"