Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

— Я зараз з усім розберусь, а ти повертайся до квартири! — тяжко видихнув Андрій і вже збирався бігти до під’їзду, коли почув притихле «Не можу». — Що? — перепитав він і спинився на половині шляху до дверей.

— Я не можу повернутися!

— Боїшся? — спантеличено припустив Андрій, який не розумів, як можна нічого не боятись і запхатись на балкон, — до речі, ще велике питання, як вона опинилась на їхньому балконі, нехай і по іншу сторону поручнів, — а тепер стояти й не ворушитись.

— У мене нога застрягла, — вона ледве не плакала, але все ж трималась, бо розуміла, що сльози витерти нічим, а погляд на висоті четвертого поверху їй потрібен ясний.

— Зараз підіймусь і витягну тебе! Тримайся!

— Куди ж я подінусь, — пробурмотіла собі під ніс Ярина.

Андрій швидко сходами піднявся на четвертий поверх і ключами відчинив двері. Коридор зустрів його вже майже звичною калюжею, яка підказала, що спершу треба бігти до ванної кімнати. Він побіг на балкон і втягнув дівчину в одній кросівці до квартири, після чого перекрив воду й почервонілий влетів до кухні, де спокійнісінький Сергій у навушниках схилився над мікроскопом.