Читати книгу - "В обіймах Казанови, Роберт Форісь"

Вигляду її колишньої подруги, яка сяяла красою й грацією, було достатньо, щоб нагадати Ельжбеті, як сильно вона ненавиділа цю підступну гадюку.

– Бачиш Афродіту за столом, за яким грають у фараон? – прошепотіла вона Казанові.

Той кивнув, не дивлячись у той бік. Ельжбета припустила, що він уже помітив кількох більш привабливих жінок у кімнаті.

– Здається, супутника немає, — сказав він.

– Ізабелла ніколи не буває самотньою, можеш мені повірити, – охолодила вона його запал. — Ходімо до неї.

Генеральша помітила їх у натовпі ще до того, як вони дійшли до столів, за якими грали в карти. Обидві дами обмінялися сяючими теплими посмішками та зблизили свої маски в символічному поцілунку добрих подруг.

– Я думала, що ти покинула Варшаву, не попрощавшись, моя люба, – навіть голос Ізабелли був дратівливо чуттєвим. – Я не бачу тебе на прийомах і балах.

Ельжбету аж стиснуло зсередини. Гадюка прекрасно знала, в якому жалюгідному становищі вона опинилася після смерті чоловіка.

Тим часом Ізабелла насолоджувалася чарами світського життя Варшави. Посада її чоловіка-генерала робила графиню бажаною особою на кожному балу та прийомі, що влаштовувався в палацах аристократії.

Граф Густав фон Гольштейн походив, як і цариця Катерина, з Померанії, і, як і багато його співвітчизників з північної Німеччини, він знайшов нову батьківщину і багатство в Росії. Під час війни з королем Пруссії Фрідріхом, яка закінчилася лише двома роками раніше, він отримав чин генерала, а також зустрів красуню Ізабеллу і одружився з нею.

Після закінчення бойових дій граф фон Гольштейн, ймовірно, через родинні зв’язки з поляками, був відправлений з військом до Речі Посполитої, щоб забезпечити трон Станіслава Понятовського.

Виконавши завдання, генерал залишився у Варшаві, надаючи збройну підтримку послу цариці, Миколі Рєпніну. У той час як Ельжбета впала в борги та соціальний остракізм, Ізабелла користувалася життям і, як балакали, навіть мала короткий роман із самим королем. Якби тільки вона простягла руку допомоги подрузі, як думала Ельжбета. На жаль, вдруге в житті вона дізналася, що дружба між жінками — рідкісна дорогоцінність. В даному випадку вона виявилася нестійкою дрібничкою.

Лестощі й благання, які вона пропонувала Ізабеллі, були марними. Вона навіть просила, плакала на колінах біля ніг генеральші. Так, та втішила її і пообіцяла допомогти повернути маєток, але потім раптово стала недоступною. Вона не приймала листів від Ельжбети і взагалі поводилася так, ніби її найдорожча подруга був уражена проказою. Що ще гірше, до Ельжбети дійшли чутки, нібито генеральша публічно насміхалася над нею.

– Ніхто мене ще так не принижував, — подумала вона, зберігаючи привітну посмішку.

- Я збиралася поїхати в маєток до дядька, але цей кавалер мене затримав, - сказавши це, вона знайомим жестом обняла плече Казанови.

Генеральша підняла очі, ніби щойно помітила високого чоловіка біля старостини. Ельжбета не дала надурити себе цими зміїними іграми.

Вона була впевнена, що хтось із статурою та красою де Сенгальта привернув увагу графині відразу при вході.

Венеціанець представився, а потім поцілував руку графині.

– Невже справжня богиня явилася серед смертних? – сказав він, акцентуючи слова.

– Ви дуже ласкаві, кавалере, — відповіла Ізабелла й кокетливо посміхнулася.

Ельжбета вирішила, що це ідеальний момент, щоб прийняти позу ревнощів, що генеральша помітила.

Казанова вказав на столик до фараона.

– Чи захотіла б богиня супроводжувати мене за картами. Це точно принесе мені щастя.

– Можливо, іншим разом. Сьогодні я прийшла танцювати, мій партнер ідеальний в кадрилі.

– Де ж цей щасливчик?

– Він зараз прийде сюди.

Афродіта очима вказала на худорлявого чоловіка, що йшов крізь натовп із двома бокалами в руках. Коханець генеральші Гольштейн носив костюм грецького бога Гермеса і навіть мав парчові крильця, прикріплені до взуття. Він був дуже молодим, чого не могла приховати його позолочена маска.

Справді, порівняно з генеральшею, він здавався хлопчиськом.

"Дуже привабливий, мушу визнати", — сказала про себе Ельжбета, спостерігаючи за силуетом юного шанувальника.

Казанова відразу не злюбив юнака. Гарний і надто самовдоволений, він нагадував йому себе з юності, проведеної у Венеції, коли він сам спокушав дам заради їхніх чар та грошей.

Темні очі Гермеса зосередилися на Казанові. Звичайно ж, той не відвів погляду.

Ізабелла взяла келих і недбало притулилася плечем і стегном до свого партнера, зупинивши це хлоп’яче змагання поглядів.

Вона спробувала шампанське, не зводячи очей з Казанови.

Той, безсумнівно, бачив у них підбадьорення. Зволікати не було сенсу.

– Пані не бажає потанцювати?

Ізабелла посміхнулася.

– З задоволенням, якщо тільки Ельжбета буде піклуватися паном Ліпницьким, — защебетала вона, наче жінки все ще були найкращими приятельками.

Ельжбета глянула на юнака. Його обличчя було далеким від олімпійського спокою.

— З приємністю, — відповіла вона й злегка торкнулася пальцями руки, в якій юнак тримав бокал.

Казанова подав руку Афродіті, і вони обоє вийшли на танцювальний майданчик. Після поклону, вони почали кружляти один біля одного то в одну, то в іншу сторону, торкаючись руками, то зближуючись, то розходячись. Так само навколо них рухалося ще кілька десятків пар.

Казанова виявив, що вдихає запах золотого волосся жінки, збудливий аромат поту та парфумів. Він захоплювався рум’янцем на щоках Ізабелли, її розкритими губами, що відкривали білі зуби, довгою шиєю та гладкою шкірою рук. Бюст, видатний і повний, м'яко рухався в ритмі танцювальних кроків.

– Як давно пан знає Ельжбету?

Джакомо підняв очі й подивився графині в обличчя.

– Лише кілька днів, ми зустрілися в гральному домі.

– Холодними вечорами я теж граю, окрім книжок це моя єдина розвага.

– А кохання? Така прекрасна дама не може поскаржитися на його недолік, - Казанова не звик витрачати час на умовності.

– Якщо обставини будуть сприяти, — відповіла Ізабелла, прихильно дивлячись йому в очі. Ще один поворот, уклін і знову рука в руку.

– Останнім часом Ельжбета зазнала багато втрат, — у голосі генеральші прозвучала фальшива нотка співчуття. – Вона, звичайно, жадає втішення.

– Тоді їй треба піти до священика.

Ізабелла засміялася і зробила плавний зворот. Її погляд направився до колишньої подруги. Казанова прослідкував за поглядом партнерки. Ельжбета, здавалося, була захоплена танцями з юнаком, і через деякий час вони втратили їх з поля зору в натовпі танцюючих пар.

— Я б хотіла проїхатися, кавалере, — сказала графиня,