Читати книгу - "Тринадцятий демон, Аліна Скінтей"

Маєток який придбала Астель, стояв серед густих дерев й на перший погляд видавався затишним, але страшенно занедбаним. Місце було захищене від сторонніх очей, збудоване на схилі пагорба, звідки відкривався вигляд на частину королівства. Кам’яні стіни, вкриті мохом, і вузькі вікна свідчили про те, що тут давно не було життя. Лише декілька птахів, наляканих відвідувачами, швидко покинули свої гнізда під дахом.

Астель швидко увійшла до будинку, впевнено обійшовши вітальню, що була вкрита пилом, прямуючи до кімнати, де зберігалися її речі. Сефт тим часом залишився стояти у дверях, уважно вивчаючи оточення. Він був спокійний, але його очі постійно оглядали місце, наче чекали на небезпеку. Дім був позбавлений захисних чарів.

Бальмонд, нарешті знайшовши потрібне вбрання, зникла за дверима спальні, щоб змінити свій одяг. Коли вона повернулася, вже в мандрівному плащі й легкому одязі, Сефт стояв біля каміна, вивчаючи кілька картин на стінах.

— Ну що ж, — почав Сефт, не відриваючи погляду від полотен, — ти казала, що не залишишся тут. То куди тепер? Чи, може, вже передумала?

Астель мовчки кинула плащ на стілець і зітхнула, почуваючись незатишно від його питань.

— Маєток - це лише місце для перепочинку. Я не можу залишатися тут надовго, — вона кинула погляд на вікно, за яким сутінки почали поглинати світло дня. — Я маю інші плани.

Сефт підняв одну брову, все ще стоячи спиною до неї.

— Плани? І що це за плани, якщо не секрет? Хочеш кинути все і втекти з королівства? Ти ж знаєш, що це не вирішить проблеми. Ти для морраґул ласий шматок, і вони не мають наміру відчепитись від тебе.

Астель перехрестила руки на грудях і втомлено нахмурилася.

— Я не тікаю. Я просто не хочу тут залишатися. Королівство розвалюється, і я не буду сидіти в цьому затишному куточку, поки все палає.

Сефт посміхнувся, повертаючись до неї обличчям.

— О, це точно. Якби ти хотіла спокою, то не вляпалась би у всю цю історію з демоном. Хоча з таким талантом уникати проблем, дивно, що ти ще жива.

— Ти думаєш, що мені було легко? — обурилася Астель, її очі загорілися від внутрішнього напруження. — Ти поняття не маєш, через що я пройшла.

— Ти маєш рацію, не маю. Але я бачу одне - ти не плануєш залишатися тут і миритися з тим, що на тебе полюють. То куди ти далі?

Астель підійшла до стіни і пальцем повела по старому, запиленому комоду, наче розмірковуючи, наскільки далеко хоче піти і що їй взагалі потрібно робити далі. Вона завжди була присутня при дворі, але її існування часто ігнорували. Королева часто забувала про запрошення для молодшої дочки на важливі заходи. Астель майстерно вдавала, що не переймається цим, жартувала, що не любить танців, метушні й пишних суконь, де дами витрачали час на плітки та інтриги. І саме це її непримітне становище зараз стало її перевагою. Вона була на видноті, але водночас залишалася невидимою. Молодша донька короля, яка ніколи не мала великої ролі, її ніхто не помічав і не очікував нічого видатного раптом стала тією, від кого залежала доля королівства. Ця невидимість дозволяла їй зберігати дистанцію. 

Брехати Сефту Астель не дуже хотіла, але і повністю довіритися йому не могла. Її вигадана історія про божевільних чаклунів-жреців, які намагалися перетворити її на вмістилище для демонічної істоти задля своїх експериментів, була частково правдивою. Вона просто опустила деякі важливі деталі. Той факт, що в неї запхнули саме демона Офіукуса, лишилося таємницею, як власне і її королівське походження. Хоча за останнє Астель не була певна, надто підозріло було зустрітися із відьмаком спочатку в трактирі, а потім й в лісі. Хоча корона завжди щедро платила відьмакам, які заступали на службу, присвячуючи майже все своє життя - полюванню й знищенню істот. З них мало хто справді був толковим відьмаком. 

Її свідоме рішення зберігати секрети і водночас прикидатися слабкою в цій грі дозволяло їй вижити. Принаймні в цьому була впевнена Бальмонд. Та демон її мовчав, і це пригнічувало в рази. Астель не знала, що можна очікувати від Офіукуса. 

— Спочатку я зміню вигляд, зникну з радарів тих, хто мене шукає. А далі… далі я знайду того, хто це все розпочав. І змушу їх відповісти за все.

— Амбіційно, — знову посміхнувся Сефт. — Але ти ж розумієш, що одна не впораєшся?

Астель на мить зупинилася, зустрівшись із його поглядом.

— Ми домовлялися тільки про супровід до маєтку. І як бачиш, жодних морраґул нам не трапилося, — Астель кинула на нього пильний погляд. — Чи ти вже вирішив, що я постійно потребую твоєї допомоги?

Сефт, схрестивши руки на грудях, не відводив погляду від її обличчя.

— Ні, — протягнув він із ледь помітною усмішкою, — я вирішив, що тобі знадобиться відьмак, поки на тебе полюють ці істоти. І я найкращий претендент на цю роботу. Корона, як ти знаєш, щедро винагороджує за кожного вбитого морраґула, — він підняв рукав на руці, демонструючи особливий браслет-артефакт відьмаків, — а якщо ти для них як світло для метеликів, то я не проти трохи підзаробити.

Астель скептично примружилася, відчуваючи його намір зберегти присутність поруч.

— І це твій єдиний мотив? Заробити на полюванні? — поцікавилася вона, підозріло зводячи брови.

— Ну, якби були інші мотиви, ти ж мені все одно не повірила б, — жартівливо відповів Сефт. — Але так, гроші - вагома причина, щоб залишитися поруч із такою цінною приманкою.