Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 1. Вечори на хуторі біля Диканьки, Микола Васильович Гоголь"

— Чиста дрібниця, Хавроніє Никифорівно; панотець зібрав за весь піст мішків з п’ятнадцять ярового, проса мішків з чотири, книшів із сотню, а курей, якщо полічити, то не буде й п’ятдесяти штук, яйця ж усе більше протухлі. Та воїстину сладосні приношення, мовивши до прикладу, єдино від вас сподіваємося дістати, Хавроніє Никифорівно! — говорив далі попович, розчулено поглядаючи на неї і присуваючись ближче.

— Ось вам і приношення, Афанасію Івановичу! — промовила вона, ставлячи на стіл полумиски і манірно застібаючи свою кофту, що наче ненавмисно розстебнулася, — варенички, галушечки пшеничні, пампушечки, товченички!

— Б’юсь об заклад, якщо це зробили не наймайстерніші руки з усього Євиного роду! — сказав попович, беручись до товченичків і присовуючи другою рукою варенички. — Одначе, Хавроніє Никифорівно, серце моє прагне від вас поживи солодшої за всі пампушечки й галушечки.

— От я вже й не знаю, якої вам ще поживи хочеться, Афанасію Івановичу! — відповіла огрядна красуня, прикидаючись, ніби не розуміє.

— Розуміється, любові вашої, незрівнянна Хавроніє Никифорівно! — пошепки промовив попович, тримаючи в одній руці вареника, а другою обіймаючи широкий стан її.

— Бог знає, що ви думаєте, Афанасію Івановичу! — сказала Хівря, соромливо опустивши очі свої. — Чого доброго! ви, мабуть, візьметесь ще й цілуватися!

— Щодо цього я вам скажу хоч би й про себе, — говорив далі попович, — коли був я, до прикладу сказати, ще в бурсі, ось, як тепер пригадую…

Тут почулося знадвору гавкання й стукіт у ворота. Хівря поквапно вискочила й вернулась, уся збліднувши.

— Ну, Афанасію Івановичу, ми попалися з вами: народу стукається купа, і мені чувся кумів голос…

Вареник застряв у горлі поповичеві… Очі його вирячились, начебто який-небудь виходець з того світу тільки що зробив йому перед цим візит свій.

— Лізьте сюди! — кричала перелякана Хівря, показуючи на покладені під самою стелею на двох перекладинах дошки, де було навалено всякого хатнього манаття.

Небезпека додала духу нашому героєві. Опам’ятавшись трохи, скочив він на лежанку і поліз звідти обережно на дошки. А Хівря побігла без пам’яті до воріт, бо стукали знову та ще дужче й нетерплячіше.

VII

Та тут чудасія, мосьпане!

На ярмарку трапилася дивна пригода: скрізь пішла чутка, що десь між крамом з’явилася червона свитка. Бабі, що продавала бублики, привидівся сатана у вигляді страшної свині, що безперестанку нахилявся над возами, начебто шукаючи чогось. Це швидко облетіло всі кутки вже притихлого табору; і всі вважали за злочин не вірити, дарма що баба з бубликами, пересувна крамниця якої стояла поряд із яткою шинкарки, вклонялася цілий день без потреби і виписувала ногами цілковиту подібність свого смачного краму. До цього долучились ще перебільшені звістки про чудо, бачене волосним писарем у розваленому сараї, отож проти ночі всі щільніше тулилися одне до одного; спокій зник, і страх заважав кожному склепити очі свої; а ті, що були не дуже хоробрі і запаслися ночівлею в хатах, забралися додому. До таких належав і Черевик із кумом та дочкою, які разом з гостями, що напросились до них у хату, і зчинили стукіт, що так перелякав нашу Хіврю. Кума вже трохи розібрало. Це можна було бачити з того, що він двічі проїхав своїм возом по подвір’ю, поки знайшов хату. Гості теж були у веселому настрої і без церемонії увійшли перше за самого хазяїна. Дружина нашого Черевика сиділа, як на голках, коли почали вони нишпорити по всіх кутках у хаті.

— Що, кумо, — скрикнув, увійшовши, кум, — тебе ще й досі трясе пропасниця?

— Еге ж, нездужається, — відповіла Хівря, неспокійно поглядаючи на дошки, накладені під стелею.

— Ану, жінко, дістань-но там у возі баклажок! — казав кум до жінки, що приїхала з ним разом, — ми хильнемо його з добрими людьми; прокляті баби нагнали такого страху, що й сказати соромно. Та ми ж, їй-богу, браття, через дурницю приїхали сюди! — казав він далі, сьорбаючи з череп’яного кухля. — Я тут-таки ставлю нову шапку, якщо баби не надумали покепкувати з нас. Та хоч би й справді сатана! Що сатана? Плюйте йому на голову! Нехай би оцю хвилину забагнулось йому стати ось тут, наприклад, передо мною: був би я собачий син, коли не дав би йому дулю аж під самісінький ніс!

— Чого ж ти враз зблід увесь! — закричав один з гостей, вищий від усіх на голову, що намагався завжди вдавати з себе сміливця.

— Я… Господь з вами! приснилось!

Гості посміхнулись. Задоволена усмішка з’явилась на обличчі дотепника-сміливця.

— Куди тепер йому збліднути! — підхопив другий, — щоки в нього розцвіли, як мак; тепер він не Цибуля, а буряк, — або краще, як та червона свитка, що так налякала людей.

Баклажок покотився по столу і зробив гостей ще веселішими, ніж перше. Тут Черевик наш, якого давно мучила червона свитка та не давала й на хвилину спокою цікавому його духові, підступив до кума.

— Скажи, будь ласка, куме! от питаю, та ніяк не допитаюся, що то за історія з тією проклятою свиткою.

— Е, куме! воно б не годилось розповідати проти ночі; та хіба вже на те, щоб догодити тобі й добрим людям (при