read-books.club » Сучасна проза » Смерть бере відпустку, Жозе Сарамаго 📚 - Українською

Читати книгу - "Смерть бере відпустку, Жозе Сарамаго"

59
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Смерть бере відпустку" автора Жозе Сарамаго. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 19 20 21 ... 52
Перейти на сторінку:
людям, сказав король, країна опинилася в найжахливішій кризі за всю свою історію, а їм подавай зміну устрою, Я б не брав цього поважно, мій пане, вони тільки пробують скористатися з ситуації, щоб поширити свої так звані урядові пропозиції, в суті речі вони просто намагаються зловити рибку в каламутній воді, Каригідно забуваючи про свої патріотични обов’язки, треба додати, Ваша правда, мій пане, про батьківщину республіканці мають такі думки, що їх тільки вони самі й можуть зрозуміти, та й то навряд чи, Що вони думають, мене не обходить, від вас я хочу почути, чи існує така ймовірність, що їм пощастить домогтися зміни устрою, Вони навіть не мають представництва в парламенті, мій пане, Я маю на увазі державний переворот, революцію, Це неможливо, мій пане, народ держиться свого короля, збройні сили вірні законній владі, То я можу цим не перейматися, Анітрішечки, мій пане. Король поставив хрестик у блокноті навпроти слова респуб­ліканці, сказав, Із цим ясно, й відтак запитав, А що це за історія з невиплатою пенсій, Ми їх виплачуємо, мій пане, хоча майбутнє має похмурий вигляд, Тоді я, мабуть, не вчитався, бо я подумав, що вже було, так би мовити, призупинення виплат, Ні, мій пане, дуже велику тривогу в нас викликає завтрашній день, Тривогу щодо чого, Щодо всього, мій пане, держава може завалитися, от так просто, неначе картяна будівля, Чи ця ситуація зачіпає тільки нашу країну, запитав король, Ні, мій пане, в довшій перспективі з цією проблемою стикнуться всі, але тут важить різниця між умиранням і невмиранням, бо то є різниця фундаментальна, вибачаюся за банальність, Не розумію, В інших країнах люди вмирають у звичному ритмі, кількість смертей компенсує потік народжень, а в нас, мій пане, в нашій країні, ні­хто не вмирає, погляньмо хоч би на королеву-матір, здавалося, що вона вже ось-ось переставиться, а в підсумку вона ще й досі з нами, тобто я маю на увазі, на щастя, й повірте, що я не перебільшую, нам на шию накинуто зашморг, А тим часом до мене дійшли чутки, що дехто все-таки вмирає, І так воно є, мій пане, але то тільки крапля в морі, адже не всі родини наважуються на такий крок, Який крок, Передати своїх хворих організації, що бере на себе самогубства, Не розумію, навіщо вчиняти самогубство, коли не можеш умерти, Ці вмирають, І яким же робом, Це складна історія, мій пане, Розкажіть її мені, адже ми тут самі, По той бік кордону люди вмирають, мій пане, То ви хочете сказати, що ця організація переправляє їх туди, Саме так, Тоді це корисна організація, Вона трохи допомагає нам уповільнити накопичення безнадійних хворих, але, як я вже сказав, то тільки крапля в морі, І що ж це за організація. Прем’єр-міністр, зітхнувши, відповів, Це махвія, мій пане, Махвія, Так, мій пане, махвія, інколи на брудну роботу держава мусить задіювати сторонніх виконавців, Ви мені про це нічого не казали, Мій пане, я не хотів втягувати вашу величність у цю справу й відповідальність беру на себе, А військо, що стояло на кордонах, Воно виконувало своє завдання, Яке завдання, Буцімто перешкоджати переправленню самогубців, але насправді ні, А я гадав, що воно запобігало вторгненню ззовні, Такої небезпеки ніколи не було, й ми в усякому разі маємо домовленості з урядами цих країн, у нас усе під контролем, Окрім проблеми з пенсіями, Окрім проблеми зі смертю, мій пане, якщо ми й надалі не будемо вмирати, то майбутнього в нас нема. Король поставив хрестик навпроти слова пенсії й прорік, Щось мусить статися, Так, ваша величносте, щось мусить статися.

Коли секретарка генерального директора телекомпанії ввійшла до кабінету, конверт лежав на столі. Він був фіолетовий, тобто неординарний, а ґофрований папір нагадував текстурою полотно. На вигляд він був старий, і складалося враження, що вже вживаний. На ньому не було жодної адреси, ні відправника, що іноді буває, ні отримувача, чого не буває ніколи, а лежав він у кабінеті, що його двері, замкнені на ключ, оце щойно відчинено, й куди ніхто не міг зайти впродовж ночі. Перевертаючи його, щоб побачити, чи нічого, бува, не написано з другого боку, секретарка подумки відчула, з якимось непевним почуттям безглуздости такої думки й такого почування, що конверту там іще не було, коли вона вставляла ключ у шпарину й повертала механізм замка. Тільки без марень, пробурмотіла вона, я, мабуть, його просто не помітила вчора, коли виходила. Вона озирнула кабінет, перевіряючи, чи все в ньому гаразд, і пішла до свого робочого місця. Як секретарці, до того ж іще довіреній, їй було дозволено розпечатувати чи вже цей, чи будь-який інший конверт, тим більше, що в цьому разі не було ніякого застереження на кшталт особисто в руки, обмежений доступ чи конфіденційно, та все ж вона того не зробила, хоча й сама не могла б назвати причини такої своєї поведінки. Двічі вона вставала зі стільця й прочиняла двері кабінету. Конверт лежав на тому самому місці. Щось мені верзеться, мабуть, через той колір, подумала вона, хай уже він швидше прийде й покладе край цій загадці. На увазі вона мала свого шефа, тобто генерального директора, який запізнювався. Коли він урешті з’явив­ся, була вже чверть на одинадцяту. На слова він був скупий, проказував добридень і відразу ж прямував до свого кабінету, куди секретарка мала наказ заходити тільки по спливі п’яти хвилин, потрібних йому на те, щоб вигідно влаштуватися й закурити першу ранкову цигарку. Коли секретарка зайшла, генеральний директор іще не скинув піджака й не курив. Він обома руками тримав аркуш того самого кольору, що й конверт, і руки йому тремтіли. Він повернув голову до секретарки, яка підступала до нього, але неначе не впізнаючи, хто то є. Раптом він виставив уперед руку з розчепіреними пальцями, зупиняючи її, й промовив не своїм голосом. Негайно вийдіть, зачиніть за собою двері й нікого сюди не пускайте, чуєте, нікого, хто б то не був. Занепокоєна, секретарка запитала, чи щось негаразд, але він брутально її обірвав запитанням, Ви не чули, що я вам сказав вийти. І зійшов майже на крик, Та йдіть же ж геть, сказано вам. Бідолашна жіночка вийшла зі слізьми на очах, вона не звикла, щоб із нею так поводилися, воно-то правда, що директор, як і кожен інший, має свої вади, але загалом людина з нього вихована й секретарок він за попихачок не має. То все через отой лист, нема іншого пояснення, подумала секретарка, шукаючи хустки, щоб утерти сльози. Вона не помилялася. Якби вона насмілилася знову зайти до кабінету, то побачила б, як генеральний директор бігає з місця на місце наче попечений, із нестямним виразом обличчя, так, ніби він не знає, що йому робити й водночас чітко усвідомлює, що тільки він і ніхто інший може зробити те, що треба. Директор подивився на годинника, потім на аркуш, зовсім тихенько, неначе потайки, прошепотів, Ще є час, ще є час, і знову сів перечитати загадкового листа, механічно проводячи вільною рукою по голові нібито в прагненні переконатися, що вона

1 ... 19 20 21 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть бере відпустку, Жозе Сарамаго», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смерть бере відпустку, Жозе Сарамаго"