Читати книгу - "Товаришки, Олена Пчілка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Корнієвич поладив подушку і стояв над Любою, далі взяв її ручку своєю сильною рукою і мовив знов:
— Приляжте, а я вам буду читать.
Люба почувала, що не здолає противитись тій руці, І, сміючися, сперлась на подушку.
— Ну, от так! — проказав Корнієвич, дивлячись їй у личко ласкавим поглядом, як на слухняну дитину.
— А мені, Корнієвичу, можна голову на подушку положить? Бо і я щось нездужаю! — 3 тим слоном Кузьменко взяв подушку Песцової і умостився десь у другім кінці хати, на канапці. — Ви ж мене, землячко, не бачите? — спитав звідти Любу.
— Ні, трохи бачу! Та бог з вами вже, лежіте!
— От і спасибі.
Корнієвич почав читать, сівши біля столика недалеко од Люби. Вона, слухаючи, дивилась на його лице і сама собі дивувалась, чому вона сьогодні не боїться Корнієвича, от розглядає його зовсім сміливо. «Красивий його рот, виразний такий, і зуби он які білі! Чудно як: сам русявий, а очі карі, се дуже рідко буває… Він сьогодні інтересний, сіре убрання йому до лиця, бо він свіжий такий».
— Ви не слухаєте? — спитав Корнієвич, почувши на собі те споглядання.
— Ні, слухаю! — одказала Люба з таким мило жартливим усміхом, що Корнієвич, глянувши на неї, на хвилину перестав читать — тільки поправляє своє волосся, збентежений.
— Е, Корнієвичу, ти-бо вже читай, коли читаєш! — мурчить із свого далекого кутка Кузьменко.
Корнієвич стрепенувся і взявся виразно до читання. Люба теж слухає вже пильніше, менше дивлячись на читця. Оповідання, котре він читав, було справді дуже гарне, а притім недовге, і всі не згледілись, як скінчилось.
Обсуждали, хвалили, читали інші речі. Люба далі встала, приймала своїх гостей чаєм. Розмовляли щиро, якось одмінно по-товариському.
Пізненько вже було, коли вернулась у домівку Песцова.
— А! Бачите, вони де! — гукнула вона одразу жваво. — Ви нащо мене, Аполлон Степанович, одурили?
— Чим же я вас одурив? — питав Кузьменко. — Нападіться на кого іншого!
— Та як же? Сказали своє «еге ж»! Я з того подумала, що ви підете, а ви й збрехали!
— Еге ж! — проказав Кузьменко.
— Безсоромець! — гнівалась Песцова. — За віхор би вас!
— Еге! — мовив Кузьменко, спинив її за руки і посадив біля стола.
ГІесцова змінила гнів на ласку:
— Давайте лиш чайку, Калиновська! Смерть хочу! Там одно безладдя було!
— Ага, розкажіть лишень, що ж там справді було? — спитала Люба.
— Та нічого особенного! Так, як завжди!.. Пробували тільки говорить промови, та щось не виходило! Пили багацько пива, і більше нічого!
— Ну, то, значить, нема про що й балакать! От слухайте, я ще одну хорошу штучку прочитаю! — мовив Корнієвич і почав знов читать. Дочитавши, він сам сказав — Годі! Любі Василівні пора спать! Прошу ж вас, будьте розсудливі, не балакайте довго і примусьте себе скоріше заснуть! — умовляв Корнієвич Любу, прощаючись. — Не забувайте того, що ви хвора!
— Ні, я не хвора! Ви ж мене викорували! — од казала Люба, одповідаючи на його міцне стискання руки…
XV
Ну, вже ж от прийшла така пора, що ні оповіданнів читать, ні на гулянки ходити вже зовсім не можна: ідуть останні екзамени. Скрута така, що й господи!
Люба зовсім «перепалась»: сидить з Песцовою по цілих днях і ночах, учиться. Інколи забіжить Кузьменко чи Корнієвич, посидять, порадять об чім-небудь, та й знов дівчата самі з книжками.
Слава тобі господи! Вже скілька екзаменів одбули щасливо, можна трошечки віддихнути. От і Кузьменко вбіг; повеселів хлопець знов, і жартливість йому вернулася.
— Ну, що, землячко? — мовить він до Люби. — Прохолоджуєтесь сьогодні? А завтра знов «кувати»? Ех, благую часть ізбрала наша князівна Білосельська: плюнула на екзамени, та й шабаш! У Париж вибирається.
— І чого їй у Париж?
— Отаке сказали! Чого в Париж?.. Ви б спиталися, чого вона сюди попала? Належить вона до розряду «головоногих» — знаєте ж ви таких? От ви у мене «явноголовая»! Так воно й знати.
— А я якая? — питає Песцова.
— І ви шануйтесь!.. Еге ж! А Білосельській добре, їй-богу; сьогодня йду, аж із її вікон на всю улицю луна йде: виграє собі князівна на фортеп'яно! Зайшов і я, і Константин Михайлович там, Шубертів та Шопенів слухають.
— Загоровський? — спитала Песцова.
— Та він же! Я вже місяців два чую, що од його почало пахощами Білосельської смердіти!..
— Ах, пане Микито, які у вас смішні вирази: «пахощами смердить»! — сміється Люба. — А з Братовою по равлики хіба вже не їздить?
— Ні вже. Він так, як Гейне; хоче з сотню симпатій перемінить!
Ну, скінчили ж уже всі екзамени! Тепер воля! Воля!.. Світ широкий перед очима… Куди тепер? Як уладнувати своє життя?.. Збираються ж усі виїздить; та ще тим часом у Цюріху, поки документи здобудуть, поки се та те!
Пішла Люба купувать собі щось там, далі зайшла в фотографію, зустріла Раїсу. Повітались.
— Ну, що ж, як? Їдеш хутко? — питає Люба.
— Ні, я не їду! Я в Штокмана асистентом зостаюсь.
— Невже?! От як!
— Так. Кланяйся там мамі! Ну, та я їй про все напишу сама!
А швиденько після тої розмови проміж позосталим товариством як вихор бігла чутка: «Чи ви знаєте, що Брагова йде замуж за Штокмана?» — «Та не може буть! Хто вам казав?! — «Я вам кажу!» — «Та ні, се, може, так!..» — «Як — так? Мені сам бувший Штокманів асистент казав, що через два місяці шлюб візьмуть! Та й чого ж так дивуватись? Їм обом добре буде: Штокмана Брагова підучить по-руськи, потім повезе його в Петербург, він там видержить наш екзамен, щоб мати право на практику, і будуть удвох практикувать! Що ж ви хочете? А практика буде! О, буде! Свідомого медика, ще й заграничного професора! Не така, як у сій злиденщині, а петербурзька! А гарно так удвох здобувати!»
А молодь все ж таки бентежилась, проміж нею ходило прозвише, котре Кузьменко вигадав Раїсі: «Stockfrau!», хоть вона вона ще й не була повінчана з Штокманом.
Кость слухав гомін про заміжжя Раїсине трохи збаламучений, а більше того байдужний… Думкою він був уже в Парижі. «Як? І він в Париж? — питали знакомі.— Чого?»
Ну, як же ж таки йому, виїздивши з Європи, не побувати в тому жвавому центрові європейської думки й життя!.. Одним поїздом з ним виїхала і Білопільська, справивши собі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Товаришки, Олена Пчілка», після закриття браузера.
