Читати книгу - "Я, ти, наша ненависть, Ельма Кіраз"

— Допомогти? — його нова знайома невідомо як опинилась поряд.

— Ні, дякую. Я…вже впорався, — він розмішав цукор деревʼяною паличкою і накрив стаканчик кришкою.

— Раджу спробувати латте з карамеллю. Це просто неймовірний смак.

— Здається ви казали, що вже запізнюєтесь кудись? — грубо спитав Назар, бо його шалено дратувало те, скільки говорить ця дівчина. І взагалі вона була йому не дуже приємною.

— Точно, — нова знайома вдарила себе по чолі, — я побігла. Сподіваюсь, ще колись зустрінемось. До побачення, — дівчина швидко пішла, махаючи рукою.

— Сподіваюсь ніколи, — пробурчав Назар і надпив свою каву.

Марта спішила до крамниці сьогодні як ніколи, бо їй хотілося серйозно поговорити з Ритою, особливо після того, що розповів їй Дмитро. Але яке було здивування дівчини, коли двері виявились зачиненими. Подзвонивши до сестри, дівчина чула лише гудки. Але згадуючи вчорашній стан Рити, Марта не дуже здивувалася, що вона не прийшла. Але сестри не було і наступного дня, і вдень після. Марта вже не на жарт хвилювалася, але телефон Рита так жодного разу і не взяла, так само і не передзвонювала. Тому їй не залишалося нічого, як зробити те, чого вона так сильно уникала, чого не хотіла і навіть боялася — завітати до батьків. Стоячи перед дверима, вона ніяк не наважувалась постукати. Але вічно вона не могла уникати своїх батьків, тому все-таки наважилась. На щастя, двері відчинив батько.

— Масю! — радісно скрикнув чоловік.

— Тату… — важким голосом сказала Марта і міцно обійняла його. На очах дівчини зʼявились сльози від того, як її тато за весь час постарів і як же вона за ним скучила. Запах рідного дому навіював приємні спогади про час, який Марта тут провела і від цього стало ще більше сумно

— Ну як ти, доню? Зовсім не заходиш до нас. Мені вже набридло говорити з тобою тільки по телефону.

— Так, я… Рита вдома? — схвильовано спитала Марта.

— Нарешті! Зʼявилась! — в коридор вийшла мама, яка була дуже розлючена. Вона хмурилась і презирливо дивилась на свою дочку.

— Відколи це ти палиш? — дівчина звернула увагу на цигарку, що була між пальцями руки її матері.

— Давно, щоб не зійти з розуму тут разом з вами, — хриплим голосом сказала жінка.

Марта співчутливо глянула на тата, а він лише втомлено посміхнувся. Він ніколи не показував свого розчарування чи болю, тому дівчина вважала, що свою сильну вдачу отримала від нього.

— Де Рита? — ще раз спитала Марта.

— Не хвилюйся, моя доня вдома. Навідміну від тебе, зіпсувала життя сестрі і посміла сюди зʼявитися.

— Як це я цікаво його зіпсувала? Про що ти кажеш?

— Рита мені все розповіла. Про твій несправжній шлюб, що і не дивно. Той Назар мені ніколи не подобався, я знала, що він якийсь аферист. Але ти… від своєї дитини я такого не чекала.

— Та про що це ти!? — не витримала і підвищила голос Марта.

— Досить, не сваріться, — втрутився батько, — давайте сядемо і обговоримо все спокійно.

— Не захищай її, — різко відповіла мама і кинула недопалок до попільнички, — вона знищила життя твоєї доньки.

— Та що ж я такого зробила, хтось нарешті мені пояснить!?

— Ну як же, твій фіктивний шлюб. Прикривалася хорошою дівчинкою, ніби-то маєш своє життя, а насправді? Вкрала у сестри чоловіка, ви тільки подумайте! Марто, я від тебе такого зовсім не очікувала, чим ти думала? Хіба на чужому нещасті можна збудувати щастя? І ти ще й посміла попроситися до неї на роботу, стати з Ритою такими близькими.

— Перепрошую? — у Марти ледь очі на лоба не полізли від почутої інформації, — оце все… ти сама вигадала?

— Для чого мені щось вигадувати, Рита мені все сама розповіла. Бідолашна моя дівчинка.

— Так, — дівчина істерично розсміялася і присіла на невеликий пуфик, що стояв у коридорі, — це якась паралельна реальність чи що? До чого тут я? Яке я маю відношення до їхнього розлучення?

— Не бреши! — з кімнати різко вийшла Рита, запухша від сліз і неспання, — у тебе вже зовсім немає совісті.

— Добрий день! — Марта плеснула в долоні, — що ж я такого зробила, про що ти любʼязно розповіла мамі?

— Я все бачила, Марто, можеш не прикидатися. Ти тому захотіла працювати зі мною, так? Щоб підготувати до свого зізнання. І той букет… яка ж я ідіотка, що повірила тобі.

— Рито, я абсолютно не розумію, про що ти зараз говориш. Будь ласка, давай ти заспокоїшся і ми поговоримо.

— Я бачила вас того вечора! Тебе і Дмитра, як ви обіймалися біля нашого будинку. Я думала, що ти чекаєш на мене, хотіла поглянути через вікно, а там ви. Такі… в обнімку, він ще й так посміхався! Не думала, що ще й ти можеш мене так зрадити!