Читати книгу - "Фундація та Земля"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Тепер можемо продовжити трохи невимушеніше. — Таксі знову рушило. — Я ретельно добираю пасажирів і очікував підібрати лише двох чоловіків. Жінка виявилася несподіванкою, і я міг помилитися. Тож якщо ви — це ви, то можете самі пояснити присутність жінки, коли дістанемося місця призначення.
— Ви не знаєте місця мого призначення.
— Узагалі-то знаю. Ви прямуєте до Міністерства транспорту.
— Я туди не збирався.
— Це анітрохи не важливо, депутате. Якби я був таксистом, то відвіз би вас, куди ви хочете. Оскільки я не таксист, то відвезу вас, куди сам захочу.
— Перепрошую, — нахилився вперед Пелорат, — але ж ви точно таксист. Ви кермуєте таксі.
— Будь-хто може кермувати таксі. Не в усіх для цього є ліцензія. І не кожна машина, схожа на таксі, є таксі.
— Годі цих ігор, — сказав Тревіз. — Хто ви й що ви робите? Пам’ятайте, що вам доведеться відповідати за це перед Фундацією.
— Не мені, — мовив водій. — Можливо, моєму начальству. Я — агент Служби безпеки Компореллона. Мені наказано ставитися до вас із гідною вашої посади пошаною, але ви мусите поїхати туди, куди я вас відвезу. І будьте дуже обережні з реакцією, бо цю машину оснащено зброєю і мені наказано захищатися в разі нападу.
4
Набравши крейсерської швидкості, машина рухалася абсолютно гладенько та тихо, а Тревіз мовчки застигнув у салоні. Навіть не дивлячись, він знав, що Пелорат постійно зиркає на нього з невпевненим виразом: мовляв, «що нам робити, прошу, скажіть».
Швидкий погляд повідомив йому, що Блісс сидить спокійно, вочевидь, незворушена. Авжеж, у ній цілий світ. У її шкірі було загорнуто всю Гею, хай би й розташовану на галактичних відстанях. У неї були ресурси, до яких можна було звернутися за крайньої потреби.
Але що все ж таки сталося?
Ясна річ, чиновник із пропускної станції, згідно із заведеним порядком, доповів униз — не згадуючи Блісс, — і це привернуло увагу служби безпеки та, як не дивно, Міністерства транспорту. Чому?
Зараз були мирні часи, і Тревізові невідомо було про якусь особливу напругу у відносинах Компореллона та Фундації. Він сам був важливим чиновником Фундації…
Стривай-но, він сказав чиновнику із пропускної станції — Кендрею, так його звали, — що в нього важливі справи з урядом Компореллона. Він наголошував на цьому, намагаючись отримати пропуск. Кендрей, напевно, доповів і про це, що збурило всякого роду цікавість.
Такого він не очікував, а точно мав би.
То що тоді з його гаданим даром мати рацію? Чи почав депутат уже вірити в те, що він — чорна скринька, як вважала Гея — чи казала, що вважала? Чи не завела його в халепу надмірна самовпевненість, яка зросла на забобонах?
Як він узагалі міг вплутатися в це божевілля? Чи ж він завжди в житті мав рацію? Знав, якою буде завтрашня погода? Чи вигравав великі суми в азартні ігри? Ні, ні та ні.
Тоді, може, він мав рацію лише у великих, основоположних питаннях? Як знати?
Забудь! Одне тільки те, що він повідомив, нібито має важливі державні справи… Ні, він казав про «безпеку Фундації»…
Що ж, тоді сам той факт, що він прибув із питань безпеки Фундації, зробив це таємно й без сповіщення, точно привернув би їхню увагу. Гаразд, але ж доки б вони дізналися, у чому справа, то точно діяли б із максимальною обачністю. Були б церемонні, ставилися б до нього як до високопосадовця. Його не викрадали б і не вдавалися б до погроз.
Утім саме це вони й вчинили. Чому? Що змушувало їх почуватися настільки сильними й могутніми, щоб так обійтися з депутатом Термінуса?
Чи могла це бути Земля? Чи та сама сила, що успішно приховувала першосвіт навіть від величних менталістів Другої Фундації, тепер взялася зірвати його пошуки Землі на першому ж етапі? Чи була Земля всезнавчою? Усемогутньою?
Тревіз похитав головою. Так і до параної недалеко. Невже він буде в усьому звинувачувати Землю? Чи справді кожен дивак, кожен закрут на шляху, кожна перипетія мусили бути результатом таємних махінацій Землі? Щойно він почне так думати, то зазнає поразки.
Цієї миті він відчув, що машина вповільнюється, і рвучко повернувся до реальності.
Йому спало на думку, що він ані на мить не звернув уваги на місто, яке вони проминали. Тепер він трохи шалено роззирнувся. Скрізь стояли приземкуваті будівлі, але це була холодна планета — переважна частина споруд, мабуть, ховалася під землею.
Тревіз не побачив ані натяку на колір, і це, на його думку, суперечило людській природі.
Де-не-де він зауважував добре закутаних людей, але, як і будівлі, люди мусили здебільшого ховатися під землею.
Таксі зупинилось перед низькою й широкою спорудою, розташованою в заглибині, дна якої Тревіз не бачив. Минув деякий час, а машина стояла, і водій так само не рухався. Його висока біла шапка майже торкалась даху авто.
Тревіз на мить замислився, як водієві вдавалося забиратися та вибиратися з машини, не збиваючи шапку з голови, а тоді голосом, у якому бринів контрольований гнів, що його мусили б очікувати від бундючного та невдоволеного ставленням до себе чиновника, мовив:
— То як, водію, що далі?
Компореллонську версію мерехтливої перегородки, яка відділяла водія від пасажирів, не можна було назвати примітивною. Вона пропускала звукові хвилі, утім Тревіз був майже впевнений, що матеріальні предмети — ні.
— Хтось вийде вас забрати, — відповів водій. — Просто влаштовуйтесь зручніше й не переймайтеся.
Щойно він це сказав, із заглибини, у якій розташовувалася будівля, повільно й плавно здійнялися три голови. За ними з’явилася решта тіл. Вочевидь, новоприбулі піднімались на аналозі ескалатора, однак зі свого місця Тревіз не міг детальніше роздивитися пристрій.
Коли трійця наблизилася, пасажирські дверцята таксі відчинилися, впустивши потік холодного повітря.
Тревіз вийшов назовні, застібнувши пальто на шиї. Двоє супутників вийшли за ним — Блісс із помітним небажанням.
Троє компореллонців здавалися безформними в роздутих вдяганках — напевно, з електричним обігрівом. У Тревіза це викликало презирство. На Термінусі від такого одягу було мало користі, а єдиного разу, коли він позичив пальто з підігрівом узимку на сусідньому Анакреоні, то виявив, що теплішає в ньому дуже поступово, тож поки усвідомив, що йому спекотно, вже незатишно упрів.
Коли компореллонці наблизилися, Тревіз із виразним обуренням зауважив, що вони озброєні. Вони й не намагалися цього приховувати, радше навпаки. У кожного до зовнішньої вдяганки було прикріплено бластер у кобурі.
Один з компореллонців виступив віч-на віч до Тревіза.
— Перепрошую, депутате, — неприязно мовив він і грубим рухом розчахнув його пальто. Виставив руки, які швидко зарухалися вгору та вниз Тревізовими боками, спиною, грудьми та стегнами. Пальто витрусили і обнишпорили. Тревіз був надто збентежений і приголомшений, щоб усвідомити, що його хутко й ретельно обшукали, поки все не скінчилося.
Пелорат з опущеним підборіддям та викривленим ротом терпів таке саме приниження від рук другого компореллонця.
Третій наближався до Блісс, яка не хотіла, щоб її торкалися. Але вона принаймні знала, чого очікувати, бо зірвала із себе пальто і якусь мить стояла в легкому одязі, відкрита посвисту вітру. Крижаним, як і вітер, голосом мовила:
— Ви бачите, що я не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фундація та Земля», після закриття браузера.