Читати книгу - "З неопублікованого, Олександр Олесь"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Хто ніс, як хрест, єдину думу,
Не чув ні голосу, ні шуму...
О, той щасливий, хто красі
Віддав літа і сили всі...
[1910]
«Не любила, не любила…»
Не любила, не любила -
Знаю, знаю я...
Ах, навіщо ж я повірив
Співам солов'я.
Обдурили мене в ту ніч,
Мабуть, солов'ї...
Мабуть, ти й не цілувала
І уста мої.
Мабуть, сон мені приснився
І тебе приніс,
І ще й досі очі мокрі
Від щасливих сліз.
29.05.1910
«Буря наблизилась... море шумить…»
Буря наблизилась... море шумить.
Море шумує, як келих вина,
Море схвильоване гнівом до дна,
Гнівом і помстою злою кипить.
Кинув я весла... Мій човен в огні...
Знай, що тебе не боюся, життя.
Вірю, що вирвеш ти серце моє,
Але не вирвеш ти слів каяття.
Червень, 1910
«В країнах теплих, полудневих…»
В країнах теплих, полудневих
Злітає дощ із хмар рожевих,
І переймають на путі
Його проміння золоті.
В країнах теплих дике море
До вас співає і говоре,
І в різних шатах кожну мить
Цвіте, щоб вас заворожить.
В країнах теплих, полудневих,
Як брав я в сонця мрій рожевих...
[1910]
«У містах блищать будинки…»
У містах блищать будинки,
Бігають машини,
Як удень, там світло, ясно
Всякої години.
Все пани та пані ходять
Ось в якім убранні,
Не второпаєш нічого
В їхнім гелготанні.
І не дивляться на тебе,
Пройдуть і не глянуть.
Ой, колись і в нашій долі
Кращі дні настануть.
Заблищать і в нас будинки,
Загудуть машини,
І своїм життям заб'ється
Серце України.
І засяє сонце правди
В небі і над нами,
І всі люде у нас стануть
Рівними братами.
11.12.1910
«Поховали багатого пана…»
Поховали багатого пана
Рядом з мужиком.
Лежать вони в могилі,
Лежать і гниють.
«Ой Іване, Іване,-
Каже пан.-
Швидко суд настане,
Коли б більше гнить.
Що скажу я Богу
Про свої гріхи...
Ой горіти ж мені вічно
В пеклі та смолі».
А Іван до його:
«Коли б швидше жить
Та угледіть Бога...
Ох, я жду свого!
Ну, зустрінусь з ним я,
Громом прогримлю:
Де ж та правда в світі?!.
Ех ти, Боже, пан!»
2.12.1910
«Коли подумаю, яка неправда в світі…»
Коли подумаю, яка неправда в світі,
Як тяжко-важко всім в нім жить,
Од муки серце заболить.
А світ... а світ такий широкий,
І сяє сонце всім одно,
І Бог звелів любить давно.
5.12.[1910]
«Із дна свого серця я ліру дістав…»
Із дна свого серця я ліру дістав,
Що Бог мені раз серед темряви дав,
І вдарив по струнах кривавих її,
Як грім, покотились би співи мої...
Але не кажи. Я стомився в борні
І хочу лежати спокійно в труні...
Ти чуєш: хтось теше мені домовину...
А я прислухаюсь, дивлюся і гину.
15.05.1910
«Розлука навіки... Нічого... Дарма…»
Розлука навіки... Нічого... Дарма...
Весна одлетіла... Настала зима...
Нічого, нічого! Я згоден конати
І правду страшну, як могила, прийняти.
Ти дай мені віри... І тихо навій
Мені злотокрилих і сонячних мрій,-
Що всі мої муки тобі не байдужі,
Що скажеш колись ти: «Мій брате, мій друже...»
15.05.1910
«Молюсь, твою благословляю вроду…»
Молюсь, твою благословляю вроду,
Кляну її, себе і все життя.
Кляну, кохаю в муках каяття.
Моя душа - як море у негоду,-
Не розберусь в хаосі почуття.
У громі, реві хвиль бурхливих
Я чую дивні голоси,
Як журний відгук днів зрадливих,
Як стогін хижої краси.
Ось хвиля зла, несамовита
Гримить прокльони без кінця,
Друга - як ластівка підбита -
Впилась очима у стрільця.
А там нові заллються хвилі:
Смарагд, блакить, агат - краса!
А в хвилях знову очі милі,
Твоя розпущена коса.
Блакить очей - смарагд зелений,
Агат коси - погасло все.
Бурхливий вал, як звір скажений,
Біжить на них і смерть несе,
А щось про щастя незабутнє
Крізь сон розказує казки...
Десь ніжно-ніжно дзвонить лютні,
Сміються жалібно пісні.
Ні-ні! Забуть тебе навіки,
В путі зустрівшись, обійти,
Знайти в самій образі ліки
І другу в спогадах знайти.
Гриміть же ви сильніше, хвилі,
Для скарг і жалю я оглух,
І звуки ніжно-полохливі
Уже не вловлює мій слух.
3.06.1910
«Лежу, простертий, на землі…»
Лежу, простертий, на землі.
Розчав мене... розчав ногою.
Оплюй, забудь усі жалі -
Так, винен я перед тобою...
Оплюй, забудь і прокляни,
Найди собі когось другого,
Твоєї пізньої весни
Ще досить цвіту молодого.
Розчав, але не докоряй,
Докори - мука нестерпима.
Каміння, стріли, бруд шпурляй,
Не мучся ніжними очима.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З неопублікованого, Олександр Олесь», після закриття браузера.