Читати книгу - "Похід українських армій на Київ-Одесу 1919, Микола Капустянський"

Цітую характерну доповідь командувача Запорізькою групою:

«таким чином, військо Запорізької групи від Почаєва пройшло пішки сто п'ятдесят верстов, і треба дивуватись тому настрою, який панує в рядах славних Запоріжців. Підчас походу, не дивлячись на недостачу харчів, зброї, брак скорострілів і гармат, Запоріжці били ворога, де тільки з ним стрічалися, і гнали його. Після тимчасових неуспіхів не вдавалися в журбу, а горіли бажанням боротьби з ним. Назагал стомлених Запоріжців важко було стримати, щоб пляново виконати завдання та уникнути зайвих трат. Треба поклонитися перед самопожертвою та героїчним запалом лицарів-Запоріжців, що доконали такого чину. Відзначилися також своєю героїчною працею партизанські відділи Павловського, Кобзи, Р. Сушка та Соловчука. За час цієї операції славними Запоріжцями розбито 12 зареєстрованих полків і взято силу здобичі». (Оперативна Доповідь полк. Сальського з 7 червня, ч.: 0929 а.)

Значну ролю до суцільности операцій Запорізького корпусу відіграв його начальник полк. Сальський. Він тримав свої дивізії зосереджено і наносив сильні концентричні удари. Це вже був не «отаманчик». Запоріжці відразу перейнялися довір'ям і повагою до свого нового досвідченого начальника.

Взагалі можна сміло сказати, що головну ролю в цьому прориві і врятуванні Української армії від цілковитого її знищення відіграли Запоріжці. Менше видатна, але тяжка і відповідальна роля випала на долю групи С.С., якій довелося активно на великому фронті прикривати лівий фланг і тили Запоріжців від большевиків з боку Шепетівки і Староконстантинова. Назагал своє завдання вони виконали своєчасно і добре. Правда, большевики не виявили спочатку значної активности в цих напрямках.

Волинська група, не зважаючи на її тяжкий фізичний і моральний стан, теж дала собі раду.

Треба ще відмітити вмілі чини молодого начальника 3-ої див. п.полковника Удовиченка щодо форсування річки Збуча, заволодіння м. Кам'янцем-Подільським та оборони його від контратак. Теж він виявив організаційний хист, хутко реорганізувавши численні дрібні частини, що увійшли до складу 3-ої дивізії. Отже, енергія та активність цієї див. також спричинилися до нашого успіху.

Немалу ролю в процесі цієї операції відіграв отаман Василь Тютюнник. Він з початком наступу прибув до Кремінця, де скупчилися різні частини груп; на них тиснули з двох боків большевики й поляки. Великих зусиль треба було докласти, щоб відповідним чином їх націлити. Отаман Тютюнник всі непорозуміння поміж військом розв'язував на місці хутко авторитетно і цим багато допоміг справі.

Нарешті, почали давати свої висліди контакти нашої делегації з поляками; бож вони дальше Збруча не просовувались і не тиснули груп Волинської і С.С. і цим не перешкоджали нашому наступові.

Сх. ч. 10.

Протягом місяця, з 7.VІ. по 7. VII., важливі бойові дії точилися у районі Проскурова. Тут були зосереджені головні сили Наддніпрянської армії і на заволодіння Проскуровом скеровали свої зусилля большевики. Цей період я назву Проскурівською операцією і довше спинюся на ній. Розглянемо в загальних рисах район, на якому проходили бої під час Проскурівської операції.

Для більшої зручности; поділимо його на дві частині:

1) Район на південь від залізниці Волочиське-Проскурів-Жмеринка та

2) Район на північ від неї.

Південний район обмежений з заходу річкоіо Збруч, з півдня р. Дністром і зі сходу залізницею Жмеринка-Могилів. Ця місцевість в центральній частині нагориста, а в південній – значно пересічена. Цей район прорізує значна кiлькiсть річок і струмків (допливів р. Дністра), що збігають з півночі на південь. Береги в них стрімкі, а подекуди і скелясті.

Загалом беручи ці річки підчас наступу наших частин на схід можуть для большевиків виконувати ролю оборонних рубежів і трохи забарити наше просування, але стати значною перепоною до наступу вони, безумовно не можуть, як з огляду на маневровий характер війни, відсутність суцільних фронтів, так і через те, що ці струмки короткі і їх легко обійти з півночі. У північній частині цього району, наближаючись до Проскурова, місцевість починає набувати багнистого характеру.

Ліси.

Лісові простори значні з північного сходу цього району, на півдні вони розкидані лише поодинокими групами. Вони сприяли маневруванню для обох сторін.

Шляхи.

Південна частина району через властиву її пересіченість бідна на грунтовi шляхи. Для руху війська та обозів з заходу на схід надається лише один шлях Кам'янець-Дунаївцi-Н.Ушиця-Котюжани з розгалуженням від Вербовця на Могилів. З півночі на південь йдуть шосе: Проскурів-Кам'янець і Гусятин-Кам'янець та декілька грунтових шляхів в напрямі на Проскурів, Деражню, Бар.

Наближуючись до залізниці Волочиське-Жмеринка, кількість грунтових шляхів збільшується. Але й тут для руху з заходу на схід надається головним чином один шлях подекуди шосований, подекуди грунтовий, а саме: Гусятин-Ярмолинці-Солобківці-Зіньків-Єлтушків-Бар. Ці шляхи і є операційними напрямами при наступі на схід.

Всі грунтові шляхи в суху погоду добрі для руху війська та обозів, в дощ же пересування стає труднішим: в північній частині через забагнічення місцевости, а в південній через пересіченість її.

Залюднені пункти.

Селитьби трапляються часто і зі значною кількістю обійсть, надто ближче до Дністра. Під цим оглядом розміщення війська по кватирях не зустріне перепон. Продовольчих запасів у населення було доволі, але продавали їх за готiвку дуже неохоче.

Північний район обмежений з північного заходу залізницею Шепетівка-Збараж, з півночі – залізницею Бердичів і зі сходу залізницею Жмеринка-Козятин.

Характер місцевости.

Це нагориста рівнина, вища в північно-західній частині, подекуди вкрита лісом (найбагатший на ліси район Лятичів-Деражня-Комарівці), рясна ріками, озерами і багнами.

Ріки.

Більшість річок цього району тече з заходу на схід або північний схід. Важливіші з них Буг (Бог), Бужок, Случ, Ікопоть, Хомора. Вони, мають береги багнисті, що переходять на окремих відтинках в численні озера та іноді утворюють цiлі водяні лінії, їх можна переходити головно по небагатьох переправах.