Читати книгу - "Хойті-Тойті, Олександр Романович Бєляєв"

Мпепо спробував умовляти мене найласкавішими словами своєї мови. Я не розумів слів, але інтонації голосу однаково зрозумілі всім людям і тваринам. Мпепо нахилився і поцілував мене в шию. Бідолашний Мпепо! Коли б він знав, про що мене просить!..

— Убити його, та й квит! — сказав Броун. — Якщо Труент не хоче везти, то він більше ні на що не потрібен, як тільки на те, щоб обрубати його бивні. Зіпсований слон! Справжній “труент”. Утік від одних хазяїв, тепер хоче втекти від нас. Але це йому не вдасться. Я зараз всаджу йому кулю між оком і вухом.

Я затремтів, коли почув ці слова. Броун, мисливець на слонів, не схибить, сидячи на слоні… Загинути самому чи віддати їх на неминучу смерть? Я чув, як Мпепо благав Броуна пожаліти мене. Та англієць був невблаганний. Він уже знімав з плеча рушницю.

В останню хвилину я несподівано повернув до табору. Броун розсміявся.

— Можна подумати, що слон розуміє людську мову і знає, що я хотів зробити, — сказав він.

Я покірно пройшов кілька кроків, потім раптом схопив хоботом Броуна, стягнув його з спини, кинув на землю і швидко побіг до лісу разом з Мпепо. Броун кричав і лаявся. Він не дуже забився, але після хвороби ще був слабий і не відразу міг звестися на ноги. Я скористався з цього й добіг до лісу. “Якщо не можна врятувати обох, — думав я, — то врятую принаймні Мпепо”. Але й тубілець не хотів розлучатися з табором. Недарма він кілька місяців полював на слонів, рискуючи життям. Тепер він мав одержати нагороду. Мені треба було притримати Мпепо хоботом; а я не догадався цього зробити, думаючи, що він не зважиться стрибати з висоти моєї спини. Та юнак, спритний, як мавпа, зробив інакше: коли я йшов попід лісом, він ухопився за віття і виліз на гілку. Я не міг дістати Мпепо і стояв під деревом, поки не почув запаху Броуна, що підкрадався до мене ззаду. Тоді я, не чекаючи, поки Броун вистрілить, подався в лісові хащі.

Вони пішли. Але я не хотів полишати цих людей на їх долю. І, почекавши трохи, попрямував далі. Я йшов навпростець і прибув у табір раніше за них. Кокс і Бакала дуже здивувались, побачивши мене без вершників, але з хорошими бивнями на спині.

— Невже слони чи дикі звірі допомогли нам здихатися Броуна і Мпепо? — сказав Кокс, розв’язуючи вірьовки.

Та їхня радість була передчасною. Незабаром з’явився, лаючись, Броун, а з ним і Мпепо. Побачивши мене, Броун вибухнув новим потоком проклять і лайки. Він розповів своїм товаришам, який я встругнув з ними жарт, і переконував їх негайно ж прикінчити мене. Але розсудливий Кокс був проти і знову взявся за свої розрахунки. Кокс і Бакала запевняли, що вони дуже раді одужанню і поверненню Броуна, та ще з такими чудовими бивнями.

Спати лягли рано. Мпепо цієї ночі не вартував і заснув сном праведника. Міцно заснув і стомлений Броун. Кокс стояв на варті, а Бакала заліз під ковдру, але, видно, не спав. Кілька разів Бакала підводив голову, запитально поглядаючи на Кокса, але той заперечливо хитав головою: “Рано”.

Щербатий місяць показався з-за лісу, освітивши тьмяним сяйвом галявину. Десь у лісі жалібно закричало, мов дитина, якесь звірятко, попавшись на зуби хижакові. Броуна не розбудив цей звук — мабуть, міцно спить. Кокс ствердно кивнув головою. І Бакала, який стежив за кожним жестом Кокса, зразу ж підвівся й заклав руку за спину, очевидно витягаючи з задньої кишені револьвер. Я вирішив, що треба починати діяти. І встругнув номер, до якого звичайно вдаються індійські слони, збираючись налякати ворога: вони щільно притискують отвір чобота до землі й починають щосили дмухати. Виходить дивовижний, страхаючий звук: тріск, булькання, хропіння. Цей звук міг би розбудити й мертвих. А Броун не був мертвий.

— Який це чорт тут грає на тромбоні? — вигукнув він, піднімаючи голову і витріщаючи сонні очі. Бакала присів навпочіпки.

— Ти що, танцюєш? — спитав Броун.

— Я… слон, проклятий, розбудив мене! Іди геть!

Але я не йшов, і через деякий час, коли Броун знову заснув, повторив свій фокус. Кокс уже підходив до Броуна з револьвером у руці, коли я що було сили затрубив. Броун схопився, підбіг до мене і дуже боляче вдарив мене ребром долоні по кінчику хобота. Я швидко згорнув хобот і відійшов.

— Уб’ю кляту тварину! — крикнув він. — Це не слон, а якийсь диявол. Мпепо! Віджени слона звідси в болото!.. Чого у тебе в руках револьвер? — раптом спитав Броун, підозріливо оглядаючи Кокса.

— Я хотів пальнути раз-другий у Труента, щоб він забрався геть.

Броун знову ліг на землю й почав засинати. Я відійшов на кілька кроків, не перестаючи спостерігати, що діється в таборі.

— Проклятий слон! — сичав Кокс, погрожуючи мені кулаком.

— Він чує звіра, — зауважив Мпепо. Юнак хотів виправдати мої вчинки, не підозріваючи, як близько він од істини. Так, я ревів тому, що чув звірів — двоногих, безпощадних звірів.

Уже на світанку Кокс кивнув головою Бакалі. Вони швидко підбігли: Кокс до сплячого Броуна, Бакала — до Мпепо, і обидва одночасно вистрілили. Мпепо скрикнув, жалібно і пронизливо, мов те звірятко, що кричало вночі, підвівся, струснувся, упав і швидко-швидко посмикував ногами, а Броун не проронив жодного звуку. Все сталося так швидко, що я не встиг попередити нещасних…

Проте Броун був ще живий. Він раптом підвівся, сперся на лікоть правої руки і вистрілив у Кокса, що схилився над ним. Той упав мов підкошений. Прикриваючись його тілом, Броун почав стріляти в Бакалу. Бакала зарепетував:

— А-а! Рудий ошуканець! — вистрілив один раз і кинувся тікати.