Читати книгу - "Принц Ґаллії"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— А тепер ти послухай мене, Ґастоне, — заговорив Філіп з металом у голосі, усвідомлюючи, втім, що кузен має цілковиту слушність, і через те ще дужче розлючуючись. — Сьогодні тридцять перше травня, день мого повноліття. Відтепер я самостійна людина; твоя опіка наді мною скінчилася. Я вдячний тобі за все, що ти для мене зробив. Ти завжди був і назавше залишишся моїм другом і старшим братом. Як і раніше, я дослухатимуся до твоїх порад, але сам вирішуватиму, дотримуватись їх чи ні. Я вирішив одружитися з Луїзою і одружуся. Незважаючи ні на що! Будь певен, я це зроблю, адже ти мене знаєш. Мені шкода, що ти так рішуче налаштований проти цього шлюбу, зараз я дуже потребую твоєї підтримки, але це не змінить моїх намірів. Сподіваюсь, я ясно висловлююся?
Ґастон приречено зітхнув:
— Та вже куди ясніше… І все ж таки, що буде з Амеліною? А раптом вона вагітна?
— Це неможливо!
— Так-таки й неможливо? — не вгамовувався кузен. — Звідки така певність?
Симон смикнув його за рукав:
— Ґастоне, віддай за мене сестру. Мої батьки згодні.
Д’Альбре скривився, ніби з’їв чогось кислого. Протягом останнього року він чув цю пропозицію мало не щодня. Симон був геть схиблений на Амеліні, і ця обставина надавала його дружбі з Філіпом присмак суперництва.
— Ну, що мені з тобою робити? — втомлено промовив Ґастон. — Очевидячки, Сатана врешті прислухався до твоїх молитов… А коли виявиться, що Амеліна чекає дитину?
Симон кинув на Філіпа швидкий погляд і в припадку такого властивого йому добросердя заявив:
— Я ви’знаю його своїм!
— Браво! — з удаваним ентузіазмом вигукнув Ґастон, поплескавши його по плечу. — Ти завжди був найкращим з нас, хоч і не найрозумнішим. Що ж, гаразд, якщо тобі вдасться умовити Амеліну, я не заперечуватиму. А тепер, хлопче, будь такий милий, поміняйся з Філіпом одягом.
— Навіщо? — спитали Філіп і Симон майже одночасно.
— Бо після недавніх розваг твоє вбрання стало непрезентабельним, — пояснив Філіпові Ґастон. — А коли ми приїдемо до Кастель-Ф’єро, ти маєш виглядати належним чином.
— Ага… Між іншим, що ви затіваєте?
Перезирнувшись з Шатоф’єром, Ґастон відповів:
— Усьому свій час, друже. Зачекай ще трохи.
Філіп знизав плечима і взяв у Симона його камзол.
— Скоро ти зрозумієш, — похмуро озвався Ернан, — чому я барився з викликом Ґійома на дуель. Спершу він має бути знищений морально, а лише потім — фізично.
Філіп вже починав здогадуватися, в чім річ.
— Схоже, сьогодні день сюрпризів, — зауважив він.
— Це вже точно, — сказав д’Альбре. — Ми приготували для тебе сюрприз, ти нам сюрпризик підсунув… щоб тебе грець побив. А твоєму батькові та братам ми скоро такий подаруночок піднесемо, що їм гидко стане.
Розділ VI
„В час, призначений Богом…“
На просторому дворі замку Кастель-Ф’єро Філіпа вітав гамірливий натовп святково зодягнених молодих людей. Філіп упізнав багатьох своїх друзів, представників знатних та могутніх родів Ґасконі й Каталонії, а також молодих сенаторів з помісних шляхтичів та заможних городян. Трохи осторонь за вельможами з цікавістю спостерігали воїни з їхніх почтів, зброєносці, пажі та слуги. На фортечних мурах і дахах господарських споруд сиділи діти прислуги та селянські хлопчаки з прилеглих сіл.
Коли радісне збудження, викликане Філіповою появою, вгамувалося, молоді люди за знаком Ґастона д’Альбре розступилися, утворивши широке півколо, в центрі якого опинився Філіп. На той час він уже здогадався, що тут діється, і серце його важко закалатало.
Ґастон сказав Шатоф’єрові, немов ставлячи крапку на тривалій суперечці:
— Що ж, гаразд, Ернане. Нехай я старший від тебе, але за правом господаря першість належить тобі. Починай.
Розмови на майдані миттю припинилися, і в запалій тиші, урочистій і напруженій, Ернан повагом підступив до Філіпа, видобув із піхов меча й церемонно відсалютував йому. Філіп знав, що зараз будуть мовлені слова, які круто змінять все його подальше життя, слова фатальні і такі бажані ним.
— Я, Ернан де Шатоф’єр, ґраф Капсірський, перед лицем Господа Бога всемогутнього і всевидющого, в присутності шляхетних вельмож та високоповажних сенаторів, визнаю вас, государю Філіпе, єдиним законним спадкоємцем герцоґства Аквітанія, князівства Беарн і Балеарських островів та ґрафств Іспанської Марки і на цій підставі складаю вам присягу, як майбутньому своєму сюзеренові.
Ернан поклав меч додолу, вкляк перед Філіпом навколішки і вклав у його руки свої.
— Государю! В час, призначений Богом, я стану васалом вашим від ґрафства Капсір з усім належним йому, що було надане вашими предками мені та моїм предкам. Клянуся служити вам вірою та правдою, захищати вашу честь і вашу гідність, як свої власні, виконувати обов’язки васала вашого, як вимагає того закон…
Слухаючи слова присяги, загалом традиційні, лише трохи видозмінені з урахуванням неординарності ситуації, Філіп у душі переживав бурю суперечливих почуттів. Формально ця присяга не мала ніякої юридичної сили і була лише даниною традиції, пережитком минулого. До середини XV сторіччя в Ґаллії залишалися тільки два щаблі феодальної ієрархії: всі ґалльські князі були васалами короля, а всі землевласники в ґалльських князівствах неодмінно були васалами свого князя, і відносини підданства визначалися не двосторонніми договорами у формі васальної присяги, а законом, обов’язковим для всіх. Проте в цьому випадку затіяна групою змовників на чолі з Ґастоном та Ернаном вистава мала більш ніж просто символічне значення. Молоді вельможі привселюдно заявляли про те, що всупереч традиційним правам наслідування і всупереч волі свого сюзерена, визнають його спадкоємцем тільки його найменшого сина і нікого іншого, і пропонували Філіпові, також привселюдно, погодитися з їхніми вимогами. Іншими словами, його змушували публічно оголосити свої претензії на родовий майорат. Це був справжнісінький бунт, акт кричущої непокори законній владі…
— …Якщо ж я порушу свій обов’язок, — вимовляв останні слова присяги Шатоф’єр, — нехай
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Принц Ґаллії», після закриття браузера.