Читати книгу - "Тиміш та Юрій Хмельницькі"

Чигирина вирушило нове посольство на чолі з медведівським сотником Степаном Опарою. Тут уже йшлося не про високі матерії, а про стримування ординців і недопущення постоїв королівського війська на Україні, що завдавало Гетьманщині значної шкоди. Це посольство мало лише частковий успіх. Король підтвердив своїм універсалом від 28 липня 1661 р. права й вольності Війська Запорозького, але не в такому обсязі, як свого часу за умовами Гадяцького договору. Але вони нерідко залишалися на папері, тому 18 жовтня 1661 р. з табору під Росавою Юрій Хмельницький відправив нове посольство до Яна Казимира на чолі з Федором Коробкою та Євстафієм Фецкевичем. Забігаючи наперед, відзначимо, що 23.03.1662 р. з Чигирина гетьман відправив ще одне посольство (Григорій Гуляницький, Іван Креховецький, Василь Глосинський, Еразм Каплонський) з подібними вимогами, хоча з’являються й нові, які стосувалися Київської митрополії: гетьман добивався повернення маєтностей Брестській, Вітебській, Володимирській, Львівській, Луцькій, Перемиській, Смоленській, Холмській та іншим православним єпархіям, також деяким архімандріям, зокрема Луцькій єпархії семи сіл під Острогом, які тримав князь Домінік, також кількох храмів у Острозі, які забрали римо–католики та уніати. Мова йшла й про сприяння короля у звільненні шляхом обміну полонених «п. Івана Нечая, мого швагра, п. Григорія Дорошенка, Андрія Бутенка і Василя Колачинського, військових підписків, які були затримані у Москві, також п. Василя Кропивницького, взятого у Прилуці внаслідок зради… також про Юрія Нечая та про Крису».

Поданий вище опис Корсунської ради є відлакованим. Насправді ж після Слободищенської битви авторитет Юрія Хмельницького значно підупав. За висновком сучасної дослідниці Надії Савчук, перший і більш–менш успішний період гетьманату Юрія Хмельницького скінчився. Розпочався другий, для якого було характерним послаблення влади гетьмана і центральної влади взагалі, наростання анархічних тенденцій, котрі тяжко відбилися на становищі Української держави. Е. Трейнер, сучасник тих подій, пише про інцидент, що стався на бенкеті після складання присяги на вірність королю. Один з полковників, обурений тим, що Юрій Хмельницький не поспішав з відповіддю йому, бо був зайнятий чимсь іншим, гостро докинув, що може гетьманові «і горло підрізати», на що той кинув лише: «Мовчи!» За такий вияв неповаги його батько не на словах, а на ділі покарав би такого, хто зневажив гетьманський авторитет. Тут варто підкреслити, що Юрій Хмельницький відчував наростання проблем зі здоров’ям, що суттєво перешкоджало йому виконувати складні й важливі гетьманські обов’язки. Якийсь «Семенов», котрому вдалося втекти з чигиринської тюрми, доповідав Іванові Брюховецькому та царському послу Федору Протасьєву 13.08.1661 р., що «Юрас де Хмелницкий в Чигирині конечно болен, испорчен». Тим часом, йому довелося вирішувати цілий комплекс нагальних проблем. Досить назвати одну з них: припинення ординських наскоків на Україну. У відповіді Юрію Хмельницькому від 18 березня 1661 р. кримський хан Мухамед–Ґірей ІV писав про напади з боку запорожців і про дії козацького корпусу в Молдавії, вимагав їх припинення, навіть видачі йому колишнього молдавського господаря Костянтина Щербана. Щоправда, хан десь визнавав і свою провину, бо не зміг стримати свавільних ногайців, але дуже туманно пообіцяв їх приборкати.

Чуднівський договір не дав і не міг дати ані миру, ані гідного становища Гетьманщині. Не випадково, почувши про його укладення, переяславський полковник Яким Сомко, дядько Юрія Хмельницького, відмовився коритися племіннику і разом з ніжинським полковником Василем Золотаренком та чернігівським полковником Йоаникієм Силичем прийняв московську зверхність. Він відступив з–під Білої Церкви на лівий бік Дніпра і став збирати війська. Пізніше він влучно писав племіннику з приводу Чуднівських порозумінь (28(18).10.1661р.): «Таких волностей Войску Запорожскому добыли и таковыми ж то привілеями ваши цілости єго кр[олевській] м[о]ст[і] обваровал, же ваша Украина (Правобережжя. — Ю. М.) пуста и нам так пришли–сте на нашу, а не знаете о далшом вашом и остатнем, ховай Боже, упадку». Однак розумні промови та листи не завжди роблять розумними практичні дії. Слід визнати, що завдяки політиці і Юрія Хмельницького, і особливо Якима Сомка руїна України постала в усій своїй «красі». За словами Величка, Україна прийшла «через незгоду кривих розумом і марнославних синів своїх у повторний, як це було й за Виговського 1658 року, розлам і роздвоєння». Особливо погіршало становище народних мас, бо на Україну знову посунула хмара вигнаних раніше польських шляхтичів, претендуючи на свої колишні володіння; знову почали ставати на квартири по Україні жовніри Речі Посполитої, чинячи насильства населенню, про що гірко писав видатний український хроніст Феодосій Софонович: «Ляхи чинили мордерства не толко людям простим, але й козакам», але гетьман Юрій Хмельницький «не дбал о тое». Ненабагато кращим було становище лівобічних гетьманців.

Змінюється в цей час тональність і тематика гетьманських універсалів. Уже 28 листопада 1660 р. у Смілі Юрій Хмельницький видав універсал козакам і всім жителям Прилуцького полку, запевняючи їх у необхідності покоритися польському королеві. Через кілька днів він звернувся до них з повторним закликом, просив також не чинити опору військам Речі Посполитої та Кримського ханства, які переправлялися через Дніпро. Того ж дня він закликав до спокою козаків і всіх жителів Ніжинського полку. Показовим є універсал гетьмана від 14 квітня 1662 р., яким він наказував козакам пускати на свої землі колишніх власників (це була переважно польська шляхта) згідно з Гадяцьким та Чуднівським договорами. Його універсали–привілеї стосуються вже переважно Правобережної України, зокрема він надав маєтності та права Канівському та Ведмедівському монастирям, жителям містечка Яблунівка, хоча є й універсали на користь Лубенського Мгарського та київського Пустинно–Микільського монастирів.

У своєму прагненні об’єднати Україну в одне ціле Юрій Хмельницький розпочав активні воєнні дії на лівому боці Дніпра. Проголосивши абсолютно вірне гасло: «Без другої сторони Дніпра ми не складаємо Війська Запорозького, рівно як і та сторона без нас», він поклався переважно на силові методи подолання опозиції і повернення колишньої єдності країни. Його наказний гетьман Петро Дорошенко заходився очищати тогобічну Україну від московських військ, але наштовхнувся на опір і значної частини лівобережних гетьманців. Війна тут затяглася, і Дорошенко був змушений провести в боях цілий 1661 рік… Юрій Хмельницький спробував для початку встановити свою владу над Переяславом, де засіли московський гарнізон і козаки Якима Сомка. Він почав з останнім листуватися з цього приводу, але Сомко під різними приводами відмовлявся виконати гетьманську волю, навіть не втримувався від іронічних зауважень та порад на зразок: «Я москви (в Переяслав) не впроважал и випровадити еї не могу», єхидної пропозиції використати вплив Павла Тетері — «мудрого чоловіка, которий на тое приводил и за небожчика отца вашого и бивал в раді, чоловік мудрый, бо з Киселем ежджал на едном ридвані, нехай