Читати книгу - "Криве дзеркало української мови"

обшарника (?!) поруч робітника (поруч з робітником); що то за обшарник? як дізнається за це наша публіка? мешкання (житло); дружно посилають (?), оточення (околишність), майже (сливе), окремо, що об'єднує ці ріжні (різні) верстви, верст (верстов); лучить йіх (злучає), нарада (порада), законним шляхом обтяження податками ціною на 100 милійонів богачами (багатирями) лиш тільки на злидарів; кожна се'мя (сімья), відчувати (почувать), протягом 1 року (в протязі 1 року), двї се'мі (дві сімьі), населена (насеління), писань (писаннів), уклінно прохаємо і т. д. і т. д. Ця мова гірша од тієі, которою писали колись в „Громадські Думці" та в „Рідному краі". Це і справді не украiнська мова, а криве дзеркало йіі. Один добродій пише з Батурина і не лічить грошей, а рахує. І скрізь в номерах сила галицьких слів, скрізь поставляно не од, а від. Поставили — од тільки тричі, неначе „Рада", наважилась вмерти, та й іде до смерти швиденькими ступінями. Для нашоі публіки ця мова зовсім неприйнятна, бо сьмішна, чудна і... незрозумілива. Таку мову можна назвать тільки страшним зловжитком украінськоі мови. І скрізь стремлять апострофи, неначе людям мало букв у азбуці! Це щось гірше од мови давньоі „Громадськоi Думки", ультра — галицьке!! Це і справді якесь чортовиння з бутвинням, під буцім—то украiнським соусом.

І в „Раді", і в „Світлі" не позначується ніякого поспіху в украінські мові; та при йіх потаємних потягах та тенденціях і неможна сподіватись кращоi мови. От де причина, що знов зовсім викинули з газет і журналів украінські слова: лічить, таксамо, теж, сливе, од, окроми, опрічній, рушитись, рушаться, рушить, рушать, порушить, ворушить, вагаться, вагання, житло і т. д. Торік за переднішого редактора були писали в „Раді" частенько — бье, пье, пьеса, пієса, пью, сімьі, а теперь скрізь запанували галицькі апострофи: п'єса, б'ють і т. д. що само по собі не дає полегкости при читанні. Ці ж „партійні" штучки, — апострофи скрізь видержані і в "Світлі". Тільки в ціх двох виданнях й зостались оті ребуси модньго правопису з усіх киiвських виданнів.

„Рілля", „Дніпрові хвилі" видаються найкращою украiнською мовою й без апострофів. Але і в „Ріллю" вже промкнулись слова, як от — відповідь, від, а в „Дніпрових хвилях" деякі добродіі вряди — годи вкидають від замісць — од, а декотрі, як от д. Краснопільський та д. Жимгайло й Ф. Жученко хоч пишуть прехорошим стилем, але навіщось плямують свою мову словом — від, та ще й сістематично, скрізь. І в цьому журналі вряди — годи трапляється ніби пляма: це корреспонденціі з Галичини, та статті добродія Жимгайла, в котрих суспіль натикаєсся на такі ненародні форми: відомостей, статей, завдань (відомостів, статтів, завданнів), вступлення, заведення (вступлiння, заведiння). В рядку таких слів, виведяних з дієсловів, треба писати i, як воно стоiть з наголоском, як от — вчіння, завідомління, зьявління, уявлiння, а буква е вдержується там, де вона трапляється без наголоска: пересвідчення, засвідчення (свидЪтельство), і т. д. Навіть д. Руссова в своі статті в 2 № за 1912 рік помістила статтю, написану вже кращою мовою. Тільки вона й тут пише слова: виконать, виконали замісць — артисти грали, грачі грали, співці співали.

Вилучивши (выключивъ) з загалу вище згаданих мною талановитіших літераторів, як от д. Кримський, д. Єфремов, д. Жебуньов, д. Пахаревський, д. Т. Осадчий, д. Дорошенко, д. Яворніцький, М. і Я. Новіцьки й инчі, ми можемо сказати, що решта пісьмеників в киiвських украiнських виданнях скрізь щедро сипле оте — від, навить в книжечках для народа й нещадимо псує через це часом чисту, гарну мову навить в виданнях петербургського „Благот. об. изд. украін. книжок, як от в книжці С. В. Бородаєвського „Про кредитні коопераціi", де ми натикаємось на таку штуку в заголовку: „Чим відріжняється устав кредитного товариства від позичково-зберегательного". Це б то по нородні мові — Чим одрізнясться устав кредит. товариства од позичкового. Для народа здаватиметься, що відріжняеться, — це щось таке, що одріже ножем. Такі галицькі слова, як ріжні, відріжнятись і т. д. усім здаються чимсь таким, що воно щось „ріже".

Ще не так давно в журналах усі дочиста ставили— біля, побіля замісць — коло. Тепер це тоді моднє слово вже усі покинули, і всі пишуть — коло. Натомісць теперички пішла поведенція на слово — від, як і на приставку „зу" в словах — зупинятись (спинятись), зустрічатись (стрічатись, зострічатись). Цього польського „зу" наші переймані набрались од галичан, з галицьких книжок. Навить у д. Старіцькоі-Черняхівськоі аж тричі написано — кроки, і єсть ця нісенітниця— „зустрічає". (Л. Н. Віст. кн. 3 і 4). Щось патологічне ми бачимо в усіх ціх пісьмеників в йіх поплутані мові.

Врешті треба щиро признатись, що украiнська література в наш час знаходиться в великі небезпешності. На неі впало несподивано таке лихо, що визволиться од його буде трудно. Для нашоі украінськоі літератури настала якась „Велика Руіна" на свій опрічній пісьменський лад, яка була для соціяльного життя Украіни в ХVII віку, як на Украіні було два гетьмани, і меж Москвою й Польшею тяглися войни за Правобережню Украiну. Галицька агітація не дрімає й шкодить нам гірше од староі цензури, бо викопує під нашою літературою таку яму, в котрі можна поховать і занапастить, може й надовго, усю украінську літературу; вона висмикує спід наших ніг самий грунт, це б то народню мову. А мова, слово це ж велике діло. З ним неможна легковажно й легкодумно поводиться, як робить проф. Грушевський с своіми підручніми йому галицькими сутрудовниками. В нас тепер зосталась одна й єдина національна прикмета — наша мова. Щоб поправити й направить нашу пісьменську справу на переднішу добру путь, треба самим галичанам, не гаячи часу, зараз заходиться виправлять свою поплутану недоладню кпижню мову. Д. Франко писав ще недавно, що в галицьких школах погано вчять украінськоі мови, направляючи мову на стародавній зразець. В галицьких гімназіях певно недобре поставляна справа викладів украінськоі мови. Треба давати виучувать напамять не тільки як можна білше віршів з украiнських классиків, але й уривків зразцевоі украінськоі прози, та ще й загадувать писати переробки тіх уривків—своіми словами (переложенія). Може аж тоді галичани виправлять свою синтактику й не писатимуть такоi нісенітниці, як от: „приiхало двох людей; за чим же тут гонить (гониться) поет? він чекає на мене; я шукаю за книжкою; він станув, він паде (падає) на