read-books.club » Пригодницькі книги » Оранжеве сонце 📚 - Українською

Читати книгу - "Оранжеве сонце"

160
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Оранжеве сонце" автора Василь Степанович Фіялко. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 19 20 21 ... 50
Перейти на сторінку:
Вогню з'єднався зі своїм небесним братом! Тепер і самому Е здавалося, що в перший-ліпший момент може трапитись щось несподіване і страшне. Дух Вогню обкутує розпечене коло!.. Чи не обкутає він коло так, що воно й погасне?.. Колись Е бачив, як на небі погасло розпечене коло! Спочатку воно почало зменшуватись. Повіяло холодом. Усі птахи заметушилися, полетіли до своїх гнізд. І тоді, коли від розпеченого кола залишилася незначна частинка, чаки залементували. Нарешті, зникла і та частинка. Настала темрява. Чаки покликали старого Куна.

— Падайте, чаки, падайте на землю! — заволав старий. — Туліть лиця до землі — благайте могутніх істот, щоб повернули нам розпечене коло!..

І всі попадали, тулили до землі свої обличчя, благали могутніх істот. Та ось розпечене коло знову показало свій сяючий край і ніби новим сяйвом сплахнуло на небі. Радості чаків не було меж. Радів і він, малий ще тоді Е!

Чи не він, старий Кун, ублагав тоді могутніх істот, щоб вони допомогли розпеченому колу подолати чорну силу?.. Напевне ж, саме він! Адже старий Кун довго прожив, йому було відомо багато такого, про що ніхто, мабуть, і не здогадувався!..

Спогади промайнули. Юнак підвів голову і рішуче мовив:

— Е знає, що робити!

І він метнувся до Вогню. Зараз Е дасть Вогневі багато гілок, і тоді його дух перестане снувати до розпеченого кола! Дух Вогню не затулить його, темряви не настане! І чаки напевне побачать, що він, молодик Е, відвернув таку загрозу і від них. Напевне дякуватимуть! Але спершу… Як поведуться, що діятимуть вони спершу?.. Дивитимуться на Е з подивом чи з страхом? Захочуть примиритися?.. Тоді Е повернеться до печери. А як же Вогонь?.. Він, певне, помре, коли його перестати годувати гілляччям… Чи захочуть чаки узяти Вогонь з собою?.. Коли б то чаки схилилися перед Вогнем, тоді ця спекотна сила вже більше ніколи не чинила б зла! Коли б то чаки схилилися перед Вогнем, коли б то взяли його з собою до печери!.. Та як його перенести?.. Е завжди доглядав би його, годував! Та чи. захочуть чаки мати Вогонь?

Майже все гілляччя, що залишилося, Е віддав Вогневі. Воно відразу ж погасило полум'я, засичало, а дух Вогню перестав снувати до розпеченого кола.

Е швидко повернувся до То — хотілося бачити, що робитимуть далі чаки.

— Тепер дух Вогню не снує до розпеченого кола, — сказав Е.

— То це бачить. Чаки рушать знову.

— Чаки прийдуть сюди?

— Напевне.

І справді, тільки-но розпечене коло повністю звільнилося від виткого духу Вогню, як з-за брили вийшли чаки. Вони рушили вперед. Йшли повагом; з кожним кроком прискорюючи ходу. Стрімкі рухи видавали запеклість їхніх намірів.

— Е тікатиме від чаків? — запитав То.

— Е нікуди не тікатиме! — понуро відповів юнак. — Тут Е у себе вдома.

— Чаки сердиті!

Е не відповідав — тривожно чекав наближення одноплемінців. Попереду поривного натовпу йшов вождь Ту.

— Чаки розгнівані, — нагадав То.

— Е не тікатиме. А друг То хай тікає.

— То теж не тікатиме. Він причаїться в кущах.

Чаки наближалися. Е чув шарудіння камінців під ногами, але голоси не долинали — чаки лізли вгору мовчки. Е метнувся до Вогню — хотілося, щоб одноплемінці побачили свого вигнанця біля Вогню!

Вогонь усе ще силкувався пробитися з-під гілляччя. Його дух їдким туманом просотувався назовні, оповивав постать юнака. Е дивиться в той бік, звідки мали з'явитися чаки. Ось з'явилася голова вождя. Ту глипнув на Е, оповитого духом Вогню, далі шпарко обвів зором увесь гранітний майданчик і, не виявивши там нічого, знову уп'явся очима в юнака. І хоча голова вождя підвищувалася над каменем на порядній відстані від Е, усе ж молодий вигнанець уловив у погляді свого могутнього супротивця нерішучість, навіть збентеження. Юнакові чомусь стало жаль вождя. Хотілося по-доброму порозумітися, усе розтлумачити і виявити свою цілковиту покірність.

Та ось до кучматої голови Ту почали тулитися такі ж голови одноплемінців. І в погляді кожного Е бачив подив, збентеження, страх. Біля молодика Е вирувала незбагненна сила, вона щось злісно погрожувала сичанням і тріском. У вухах чаків ще стояла гуркотнеча, яку вночі наслали на чаків могутні істоти. Можливо, і тут вони готують жахне страховиння… Одноплемінці мовчали, мовчав і Е. І це мовчання, цей свій ляк вони виявили перед молодиком Е! Юнак це відчував, і йому хотілося гукнути всім їм щось добре і втішне.

А тим часом дух Вогню вже густим хмаровищем тягнувся вгору, вилітали язики полум'я, котрі хоча відразу ж і гасли, проте змушували чаків здригатися з жаху.

Та ось вождь Ту наважився. Дужим порухом широких плечей він немов скинув острах і нерішучість, очі його запалали хижо й зловісно. Одним стрибком він вискочив на камінь і завмер. Услід за ним на камінь повискакували одноплемінці. Якусь мить юрба стояла непорушно, тулячись один до одного, ніби збираючи перед рішучим кидком усю силу і лють.

Вождь Ту перший рушив на Е, а за ним і всі чаки. Однак не встигли вони ступити й кількох кроків, як з купи гілляччя сердито вихопився червоний Вогонь! Вождь Ту рвучко спинився, немов ударився об стовбур. Його обличчя перекосив неймовірний жах, а з грудей одноплемінців вирвався лякливий зойк — з такої раптової прояви могутньої сили хто присів, а хто й упав додолу…

Е дивувався — Вогонь його захищає!.. Хоча юнак цього чекав, усе ж це виявилося незбагненним, хоча й вельми втішним. Чаки, забачивши високий червоний Вогонь, відхлинули! Більше не кидатимуться! Тільки вождь Ту стояв на місці. Невже Ту нападатиме сам, не побоїться Вогню?..

Вогонь з ненаситною жадібністю пожирав гілляччя — полум'я шугало вгору вище голови Е і там розвіювалося.

Чаки знову посмілішали. Приклад вождя, який не зрушив з місця, надав відваги. Спершу вони почали визирати з-за каменя, далі поздиралися на нього і з жестами винуватців почали наближатись до вождя, але жоден з них і на півкроку не ступив далі від нього. Вождь

1 ... 19 20 21 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оранжеве сонце», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оранжеве сонце"