Читати книгу - "К7"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Зменшу скорість! — заявив Семен. — Побачимо, що це таке. Для певности візьміть знешкоджуючі пістолі. Я сам маю інший прилад.
Ми зменшили скорість наполовину. Ще й тоді їхали три рази скоріше, як наші батьки перед тридцятьма роками.
— Еге, зменшив так само скорість, їде за нами у віддалі двох миль!
— Атомове керування! — ствердив Семен. — Тільки чому не здоганяє нас?
— Певне, дожене пізніше, коли будемо сотні миль від міста, в безлюдній околиці. Рух на цьому шосе дуже малий. Мусимо приготовитися… — Семен завагався.
— До чого? — спитала Гаська.
Вона готовила наші оборонні прилади.
— До боротьби! — коротко відповів Семен.
Ми їхали далі мовчки. Семен раз-у-раз міняв скорість, а авто позаду завжди додержувалося своєї віддалі.
— Ввімкни радіо, — сказав Семен до мене, — і шукай на коротких хвилях.
Я зрозумів: він хотів знати, чи наш противник не порозумівається з кимось радіохвилями. Я шукав дуже докладно. Музика, якась чужа мова, знову музика.
— Шукай, шукай увесь час! — говорив Семен. — І так не маєш що робити. Може, натрапимо…
— Вони не мусять постійно говорити.
— Саме тому будь постійно на хвилях. Може, нам поталанить.
Після півгодини я зловив! З радіо летіли короткі московські слова:
— Засідка число три! Засідка число три! Пропустити обидва авта, чорне і зелене!
Голос повторив три рази ті самі слова і вмовк.
— Залишися на цій хвилі! — промовив Семен. — Це відноситься до нас. Вони зелене авто, ми спереду чорне.
— Що це значить? — спитала Гаська.
— Значить, що поки що ніхто нас не чіпатиме. Вони мають при шляху засідки, певне, віддавна приготовані. Ми вже минули три і наближаємося до четвертої засідки. А коли досі хтось наказував нас пропустити, то це значить, що одна з засідок нас не пропустить!
— Що можуть нам зробити? — запитала Гаська.
— Всяке може бути, годі передбачити. Але треба бути готовим на все. Перегляньте зброю й усі наші оборонні прилади.
По хвилині додав:
— Поки що міркуймо, як урятуватися, і втішаймося гарним сонячним днем.
— Може, останнім для нас… — журливо відповіла Гаська.
— Це ще побачимо! — сказав я. — Не варто ніколи здаватися, навіть у думках.
— Але варто подумати, як вийти з небезпеки та ще й ворога знищити! — поважно промовив Семен.
— Засідка чотири, засідка чотири! Пропустити чорне і зелене авто!
Час минав, ми мчали, і за нами ворог, а ми й далі не знали, що нам робити і як вийти з халепи. Так минули ми п’яту, шосту й сьому засідки.
— Скільки вони їх мають? — спитала Гаська.
— Поглянь, Паньку, на мапу, де ми?
Я розклав карту й зорієнтувався, що за нами вже три четвертини дороги.
— У такому разі засідок буде щонайменше десять! І останні рішать нашу долю!
— Або їхню! — докинув я, не маючи на мій оптимізм ніяких підстав.
Хотів тільки заспокоїти Гаську.
— Що ж? Зупинитися і звести бій? — міркував уголос Семен. — Не гаразд. Стягнуть сили з засідок і при сильній їхній перевазі буде наша програ. А їхати бездумно вперед? Теж погано. Що ви на це все?
— Я не знаю, Семене, — сказала Гаська.
— А ти, Паньку?
Я не відповів. Моя мовчанка говорила сама за себе.
— А може б звернути десь убік? — порадила Гаська.
— Тут нема бічних доріг ні осель.
Ми мовчали.
— Засідка вісім! — залунало з радіо.
— Ще дві! — тривожно промовила Гаська.
— Паньку, ти знаєш московську мову. Зумієш наслідувати цей голос?
— Певне, — відповів я. — Голос простацький, а мій теж не кращий.
Тоді Семен виклав свій план.
— Хто має кращий? Ніхто? Тоді починаймо! Гасько! Зверни електронну пістолю проти зеленого авта. Не мусиш його бачити. Прицілюй тільки подовж шосе взад. Таким способом вилучимо їм мотор авта і радіо. Будуть змушені зупинитися і — що важливіше — не зможуть передавати наказів радіом. Ти, Паньку, пильнуй, чи не надаватимуть іншим радіовим приладом. Починай, Гасько!
Гаська обернулася і прицілилася з приладу, цілком схожого на стару машинову пістолю.
Я глянув на радар.
— Чудесно, авто зупинилося! В радіо не передають нічого!
— Увага, починай, Паньку!
Я почав:
— Засідка дев’ять, пропустити чорне і зелене авто! Пропустити чорне і зелене авто!
Ми їхали мовчки далі.
— Засідка, мабуть, уже за нами. Як з автом?
— Стоїть.
— Ціляй далі, Гасько!
— До засідки число десять недалеко. Починай!
Я заговорив:
— Засідка десять, засідка десять! Пропустити чорне авто! Пропустити чорне авто! Зелене зупинити як умовлено. Під карою розстрілу! Зелене зупинити як умовлено. Під карою розстрілу!
— Відклади пістолю, Гасько! Що буде, те й буде! Нічого кращого ми не придумали. Вороже радіо виключувати далі!
Ми наближалися до кінця нашої подорожі. У віддалі триста миль шосе кінчалося й переходило в дику дорогу. Перед тим ми повинні звернути вбік, на ледве видну стежку, що вела до посілости дядька.
— У п’ятьох хвилинах рішається наша доля! — промовив Семен.
Без перепон ми наблизилися до кінця шосе, і Семен зменшив скорість.
— Ворог женеться за нами! — зголосив я, пильно споглядаючи на радар.
Семен зупинив авто.
— Тут маємо звернути направо, до дядька. Погляньмо, що діється за нами.
На радарному екрані появилася темна точка авта. Вона росла, авто наближалося
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «К7», після закриття браузера.