read-books.club » Фантастика » Оаза в льодах 📚 - Українською

Читати книгу - "Оаза в льодах"

147
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Оаза в льодах" автора Василь Павлович Бережний. Жанр книги: Фантастика / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 20 21
Перейти на сторінку:
class="book">— І одна з них пов’язана з цим кратером! — вигукнула Світлана. — Треба його дослідити.

Вулкан мовчав. Здавалося, він прислухається до розмови дівчат.


III

Біля озера — гомін: веселі перегуки, сміх, жарти. А Світлана тривожна. Що, як нічого не вийде? Були такі моменти, коли зневіра охоплювала все її єство. Дівчині хотілося кудись втекти, зникнути… Але навколо — друзі, які вірять їй, підтримують, допомагають. Хіба ж можна… Ні, експеримент мусить вдатися!

Світлана ще раз обходить кам’янисті береги озера. Понад самою водою лежать купи золотистої речовини, яку вона жартома назвала «Вулканітом». Адже цей конгломерат мінералів видобуто з кратера вулкана. Звичайно, коли б не допомогли альпіністи, вони вдвох із Роксаною не те що за рік, а й за десять не змогли б виконати таку титанічну роботу.

Тепер усе позаду. Навколо озера стоять з лопатами альпіністи. Через хвилин десять вони почнуть кидати «Вулканіт» у воду… Світлана йде повз них радісно-тривожна, відповідає на жарти, сміється, а в самої нерви натягнуті, наче струни.

«І чого б ото так хвилюватися? — думає вона. — Адже в пробірках, у пляшках — вдалося! Навіть люди далекі від науки повірили в успіх…»

— Світлано!

Вона озирається. До неї, обминаючи каміння, біжить Роксана. Що сталося?

— Світланочко! Ти знаєш…

— Що?

— Він приїхав… Той… Геннадій.

Світлана зблідла. Видно, її неприємно вразила ця звістка.

— Ніякого Геннадія я не знаю.

І пішла. Роксана не то з подивом, не то з острахом дивилася на подругу. Ні, вона б так не змогла. Ну, нехай собі як хоче!..

І все ж таки він став їй на дорозі.

— Світлано!

— Я поспішаю.

— По-перше, здрастуй. А по-друге… навіщо ти все це затіяла? — Геннадій заговорив швидко, неначе боявся втратити хоч хвилину. — Ми б усе перевірили…

— Хто це «ми»?

— Ну, ми з тобою… Адже ми разом працювали.

— А хто казав про непевну дорогу відкриттів? Хто доводив, що треба мати мужність визнати себе переможеними?

— Я все тобі поясню, Світлано, — зашепотів Геннадій. — Тільки вислухай. Присядьмо ось тут… Або ні, відійдімо трохи…

Майже силоміць він одвів дівчину вбік, заговорив благально:

— Пробач мені, Світлано. Адже стільки часу ми змарнували — і ніяких наслідків. Я втратив віру в успіх… І ось тепер, коли директор розповів нам про твого листа, я вирішив приїхати сюди. Можливо, зможу чимось зарадити…

Його зіщулена постать викликала в Світлани неприємне почуття. Вона примружила очі і сказала:

— Колись це справді було потрібно, дуже потрібно. А тепер… Подивись, скільки в мене друзів…

І пішла. Їй ще треба було перевірити, чи готові човнярі і чи добре зрозуміли вони своє завдання.

Озеро сріблилося під ласкавим промінням сонця. Так було і вчора й позавчора, так було десять і сто років тому. Коли сонце ховалося за гори, на озеро лягали густі тіні. А сьогодні мусить бути інакше! Як тільки сонячний диск торкнеться обрію, Світлана гукне до своїх друзів, і вони почнуть сонячний засів — кинуть в озеро заготовлений «Вулканіт»… Основна його маса має осісти біля берегів. Спортсмени на човнах засіють середину.

Дівчина видерлась на великий камінь — звідси видно все озеро. Окинула оком його спокійну поверхню, піднесла руку…

— Починайте!

Геннадій дивився, як дружно працювали юнаки й дівчата, і його охоплювала злість. «От якби не вдалося! — сердито думав він. — Хай би тоді червоніла від сорому». Але інтуїтивне почуття підказувало, що експеримент вдасться, і це його сердило ще більше.

Золотавий пісок безперервно сипався у воду.

Нарешті скінчили. Мовчки обіперлися на лопати, вдивляючись у дзеркальну гладінь озера.

«На що вони ще сподіваються? — засміявся в душі Геннадій. — Нічого ж не вийшло!»

— Вода горить! — раптом почувся схвильований голос.

Всі подалися вперед. Геннадій похолов: сонце зайшло за гори, скрізь запали густі тіні. А озеро випромінювало дивовижне світло. Він протер очі — може, це йому ввижається? Ні — озеро сяє! Від прибережних скель, від сосен падають тіні, а озеро палає…

— Світлано! Світлано! — кинувся він до гурту. — Я все тобі поясню!

Та його ніхто не слухав. Кожен щось вигукував, усі навперебій поздоровляли Світлану.

А в озері хлюпотіла «сонячна» вода.


ЗМІСТ

Оаза в льодах

А ви ще не були на Марсі?

Чудодійний екстракт

Повернення «Галактики»

Чого не побачило скляне око

Сонячне озеро


Примітка
1

Оаза, відкрита 1947 року льотчиком Бангером, займає площу до 100 квадратних кілометрів.

(обратно)
Оглавление Василь Бережний ОАЗА В ЛЬОДАХ Оповідання ОАЗА В ЛЬОДАХ Розповідь радиста про пригоди в Антарктиді   Замість передмови   «Зник безвісти»   В оазі  
1 ... 20 21
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оаза в льодах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оаза в льодах"