Читати книгу - "Precedent UA — 2015"

Суд встановив, що перший заявник був жертвою дуже серйозних і жорстоких страждань, які можуть бути охарактеризовані як катування та органи державної влади не провели ефективного розслідування скарг заявника на погане поводження; тримання під вартою в період з 20 по 26 травня 2004 року було незаконним та подальше тримання було немотивованим; було порушено право першого заявника «на негайне доставлення до судді»; були відсутні належне мотивування подовження тримання його під вартою та гарантоване право на відшкодування шкоди за незаконне тримання під вартою; першочергові зізнання були отримані від першого заявника в ході катування та використані судом як доказ його вини, було порушено його право не свідчити проти себе; спершу на допитах у першого заявника був відсутній адвокат, і навіть після того як йому був наданий захисник, він не мав до нього безперешкодного доступу.

Представник заявника в Суді: адвокат Аркадій Бущенко.

Суд визнав порушення статті 3, статті 5 §§ 1, 2, 3, 4 та 5, статті 6 §§ 1, 3 (с) Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 28, 29, 59, 63 Конституції України, статті 115, 121, 187, 263, стаття 371 Кримінального кодексу України 2001 року, статті 44, 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення 1984 року, статті 4, 94, 23–2, 45, 97, 155, 370, 236–1,244 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, стаття 248–1 Цивільно-процесуального кодексу України 1963 року, статті 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Основні тези:

«… беручи до уваги те, що заявник вперше зізнався у вчиненні злочину… формально будучи затриманим за непов’язане зі справою адміністративне правопорушення, і враховуючи його твердження про побиття з боку міліціонерів… Суд вважає можливим, що працівники міліції умисно застосовували до нього жорстоке поводження з метою отримання зізнання…» (§ 175)

«Мета затримання для допиту полягає в сприянні розслідуванню злочину через підтвердження або спростування підозр, які стали підставою для затримання. Однак, вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою. Більше того, за відсутності обґрунтованої підозри особа не може бути за жодних обставин затримана або взята під варту з метою примушення її зізнатися у злочині, свідчити проти інших осіб або з метою отримання від неї фактів чи інформації, які можуть служити підставою для обґрунтованої підозри» (§ 175)

«Суд також наголошує, що незадокументоване затримання особи свідчить про абсолютне ігнорування принципово важливих гарантій статті 5 Конвенції і виявляє грубе порушення цієї статті. Незадокументування таких відомостей, як дата, час і місце затримання особи, її ім'я, підстави для затримання та ім'я особи, яка здійснює затримання, має вважатися таким, що суперечить вимозі законності і самій меті статті 5 Конвенції» (§ 176)

«…Суд вважає, що адміністративне затримання було насправді частиною його тримання під вартою… в якості підозрюваного у вбивстві….» (§ 178)

«… Суд відмічає, що, офіційно затримавши заявника у адміністративному порядку, але насправді поводячись з ним як із підозрюваним, міліція позбавила його доступу до адвоката..» (§ 264)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–104613

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1304874747

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

1) рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 березня 2014 року, справа № 703/6231/13-к, судді: Васильківська Т. В., Прилуцький В. О. та Овсієнка В. В.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37719270

Теза із рішення: «…Така практика розслідування фактів жорстокого поводження із затриманими відповідно до позиції Європейського суду з прав людини визнана неефективною…»

2) рішення Апеляційного суду Полтавської області від 07 березня 2013 року, справа № 10/1690/101/2012, судді: Гонтар А. А., Денисенко Л. М. та Юренко Л. А.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24802931

Теза із рішення: «…Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 липня 2011 року (заява № 42310/04) було встановлено порушення пункту 1 статті 5 Конвенції через необґрунтоване рішення суду про зміну запобіжного заходу з підписки про невиїзд на взяття під варту.».

3) рішення Кам'янського районного суду Черкаської області від 25 грудня 2013 року, справа № 696/352/13-к, суддя Чебан М. М.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36353268

Теза із рішення: «…Суд нагадує, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей.»

4) рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 04 вересня 2012 року, справа № 4/1403/1334/12, суддя Гапоненко Н. О.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25991608

Теза із рішення: «.При цьому протокол затримання не містить конкретних даних щодо підстав затримання саме ОСОБА_1; у протоколі у бланковій формі («необхідне підкреслити») викладено загальні підстави затримання, передбачені ч. ч. 1, 2 статті 106 КПК України. Європейський суд з прав людини визнав подібні дії порушенням параграфу 2 статті 5 Конвенції з боку України».

5) рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 лютого 2014 року, справа № 473/1838/14-к, судді: Зубар Н. Б, Домарєва Н. В. та Вострікова Л. В.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42642394

Теза із рішення: «…На думку колегії суддів в матеріалах кримінального провадження наявні докази, які свідчать як про обґрунтованість підозри, пред’явленої обвинуваченим, так і про наявність ризиків, на які вказує сторона обвинувачення, як підставу для продовження обвинуваченим дії