Читати книгу - "Лютий шаленів хуртовинами"

Ватажок поглянув на своїх підручних. Юрко опустив очі. його здивувало, як нахабно брехав Чапка. Хлопець знав, що майже всі учасники банди — синки багатіїв. Були, звичайно, в банді й бідарі, як от він, Юрко, але…

— От ти, Юрку, — почув він голос Чапки, — скажи, хто ти такий? Справжнісінький бідняк. Мо’, не так я мовлю?

— Правильно, — хрипко відповів хлопець.

— Так от, цей бідар в мене найвідданіший член боївки, — вів далі ватажок і переможно подивився на Ковальова. — Ну, що скажеш на це?

А сержант уже пильно розглядав юнака. Ковальова здивував вираз Юркового обличчя. Старанно прихована мука відчувалась у погляді бандита. «Де я його бачив?»— думав сержант. На мить його очі зустрілися з очима Юрка, і Ковальов згадав фотографію, яку Наталка сховала біля грудей.

— Що ж, буває й таке, — повільно почав Ковальов. — Молодий, недосвідчений може потрапити в погане товариство, але куркульська суть оунівців від цього не змінюється. Та й той, хто збився з пуття, все одно рано чи пізно зрозуміє свою помилку. Кажеш, Юрко — бідняк? Якщо так, то йому Радянська влада дала землю. Дала, Юрку?

— Ну, дала…

— А воля де, свята воля? — заперечив Чапка.

— Жив би собі Юрко по-людськи, — не звертаючи уваги на ватажка, вів далі Ковальов, — хата в нього була, землю дали, вибрав би собі дівчину. Вчитись захотів — будь ласка, вчись. Якої ще волі забажалось? Щоб у схронах на пузі плазувати, грабувати й убивати своїх земляків?

Ковальов замовк. У підземеллі запала зловісна тиша.

— Раджу всім, хто випадково потрапив у цю зграю, — кінчати! Інакше на всіх вас чекає куля. Чекає тому, що народ проти вас, а він не любить, щоб йому заважали спокійно жити.

У цю мить до кімнати зайшов ще один бандит і щось шепнув Чапці. Ватажок підвівся і, повернувшись до сержанта, гаркнув:

— Цить, щенят, а то я тобі писок заткну!

Ковальов сів спокійно налив у кухоль самогону.

— За упокой твоєї бандитської душі, Чапка. — Він високо підняв кухоль.

Глухо пролунав пістолетний постріл. Куля вибила кухоль з рук сержанта.

— Влучно стріляєш, отамане, — кинув Ковальов, — тільки ж кулею своєї правоти не доведеш. Ти словом…

— Взяти їх! — люто крикнув Чапка.

Бандити кинулися на Ковальова та Усова, скрутили їм руки, виштовхнули в сусідню кімнату і замкнули на засув. За тонкими дощаними дверима ще деякий час гуділи п’яні голоси. Раптом усе стихло. Полонені почули, як Чапка скомандував:

— Беріть зброю й виходьте.

Бандити загаласували, але одразу ж замовкли. Чапка наказував:

— Ти, Чорний, залишаєшся тут стерегти солдатів, доки не повернусь. Та гляди — один лишаєшся, більше людей немає, усіх беру з собою. Біля Рудного Щерба і Орленко поля оглядають. Треба захопити їх. Зрозумів? Ох, і щастить же нам сьогодні. Голову й Орленка притягнемо і разом з чекістами відправимо на той світ — ото веремія зчиниться! Доки Ільїн нас шукатиме, ми в нього весь актив винищимо. — Чапка брудно вилаявся. Потім покликав Юрка і наказав: —Ти з нами не підеш. От записка, віднесеш її до обчухраної ялини. Покладеш у дупло. Ти знаєш те місце.

Бандерівці один за одним вийшли з підземелля.

Командир батальйону майор Грушевий, ледве доторкуючись кінцем олівця до високо підвішеної карти, доповідав командирам рот про обстановку, що склалася. Капітана Ільїна на нараді не було. Він вирушив на операцію і поки що від нього не одержали ніяких повідомлень. Це непокоїло комбата. Майор знав, що Ільїн — людина запальна; може захопитися, забути про небезпеку, а цим скористаються бандити.

Комбат говорив, а сам раз у раз поглядав у заплакане вікно, ніби сподіваючись побачити когось у дворі. На шибках гойдалися чудернацькі тіні від гілки тополі, яку хитав дужий вітер. Гілка іноді дряпала по склу, і комбат мимоволі подумав: «Треба підрізати гілку».

У Грушевого були міцні нерви, але сьогодні його дратувала кожна дрібниця. «Все Ільїн, — гніваючись на самого себе і на підлеглих, думав майор. — Зарветься ще».

На просторому, вимощеному камінням дворі ще темнів сніг. Весна йшла по галицькій землі. Грушевий любив весну з її вітрами, дзвінким гомоном ручаїв, грачиним гамором, почорнілою землею, що парує під теплими. сонячними променями. Повесні його душа потомственого хлібороба проймалась особливим настроєм, йому кортіло сісти за кермо трактора. «Так, незабаром вийдуть на поля колгоспники, загудуть машини, задзвенить могутня симфонія праці хлібороба», — думав він. Майор виразно уявив собі картину весняної оранки, сівби і ще гостріше відчув свою відповідальність за те, щоб ніхто не заважав цій мирній праці.

У ті дні вся околиця піднялася на боротьбу з ненависною бандою Чапки. З кожним днем націоналістам ставало важче діяти, але вони ще вилазили з своїх нір. Грушевий розумів, що тепер особливо багато залежало від правильних дій батальйону. Комбат вирішив блокувати район дій банди і почати ретельне прочісування лісів.

Коли Грушевий віддавав останні розпорядження командирам рот, у двері постукали. Зайшов зв'язковий і подав майорові пакет.

— Донесення від капітана Ільїна, — доповів він.

Комбат полегшено зітхнув і швидко розірвав конверт.