read-books.club » Пригодницькі книги » Літак підбито над ціллю 📚 - Українською

Читати книгу - "Літак підбито над ціллю"

180
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Літак підбито над ціллю" автора Генріх Борисович Гофман. Жанр книги: Пригодницькі книги / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 19 20 21 ... 28
Перейти на сторінку:
[1] — пролунав окрик.

— Тікайте! — встиг шепнути Карлов.

Танкіст плигнув убік і зник у темряві. Відступати Георгію було пізно та й нікуди. На перехресті доріг його зупинили німецькі солдати-регулювальники. З бічного шляху вже зовсім близько було чути брязкіт гусениць.

Ледве пересилюючи тремтіння, Георгій вийняв документи вбитого поліцая і подав німцям.

— Їх — поліцай, іх — поліцай, — повторював він.

Присвічуючи ліхтариком, один з регулювальників побачив у санях німецький автомат і махнув рукою, пропускаючи коня.

— Schnell! Schnell! [2] — заквапив він.

Проскакавши з півкілометра, Георгій натягнув віжки і зупинив коня. На лобі в нього виступив піт. Сорочка теж була мокра від поту і холодила спину.

«Цього разу проскочив, — подумав він. — А де ж танкіст?» Чекати вночі людину в степу було безглуздо. І, рискуючи в першу-ліпшу мить нарізатися на ворогів, Георгій повернув коня назад, щоб відшукати танкіста.

Він пильно вдивлявся в степ. Від гуркоту й брязкоту танків, що проходили зовсім близько, аж у вухах лящало. Георгій глянув на світну стрілку компаса. Танки рухалися на південь, до залізниці.

Нарешті колона проповзла мимо. Георгій почув тріск двох заведених мотоциклів, перечекав, доки регулювальники поїхали далі, і погнав коня через дорогу, туди, де зник танкіст. Близько години він кружляв біля цього перехрестя. Кликав, гукав у темряву і, затамувавши подих, чекав відповіді. Але до нього, кілька разів повторюючись, долітала тільки луна власного голосу та звідкілясь зі сходу було чути далекий нестихаючий гул артилерійської канонади.

Ця темна тривожна ніч, яка несподівано подарувала йому товариша, так само раптово і поглинула його.

«З автоматом танкіст не пропаде. Напевне, тепер сам пробирається до своїх», — вирішив Георгій і собі рушив на схід.

Уже багато кілометрів лишилося позаду. Кінь втомився і ледве тюпав. Десь зовсім близько тишу прорізали автоматні черги. Праворуч на обрії хмари забарвились у жовтогарячий колір: там палахкотіла заграва величезної пожежі. Попереду було чути гавкіт собак. Карлов хотів повернути змученого коня в степ, щоб обминути станицю, але потім передумав. Він кинув віжки» і виліз з саней.

Почувши, що близько житло, розумна тварина повільно рушила в село.

А Карлов повісив на шию трофейний автомат і пішов у степ. За ніч він проїхав кілометрів сорок, а може, й більше, і за його розрахунками лінія фронту мала бути десь зовсім близько.

Грузнучи у глибокому снігу, Карлов величезною силою примушував себе переставляти ноги. Хотілося лягти в цю пухку, холодну масу і задрімати. Він уже насилу йшов, коли почув позаду себе тріск автоматних пострілів.

Георгій горілиць ліг на сніг. Там, на дорозі, звідки він ішов, біля самісінької землі мигтіли зелені й червоні рисочки трасуючих куль. Цей сніп блискотливих ниток дуже повільно відкочувався на захід.

Георгію не вірилося, що він так швидко дістався до лінії фронту. «Це, мабуть, партизани або невеликий підрозділ розвідників», — вирішив він і, коли все затихло, пішов далі.

Світанок застав льотчика на сніговій рівнині. Голодний, втомлений, він ледве волочив ноги. Обвівши поглядом степ, Георгій зрозумів, що сховатися ніде: жодного стогу сіна, жодної копиці соломи. Попереду, кілометрів за два, розкинулась якась станиця.

Вкрай знесилений, Георгій сів на сніг.

На великій височині пропливла група радянських бомбардувальників. Карлов довго дивився на них — чекав спалахів від розривів снарядів німецької зенітної батареї. Але літаки ніхто не обстрілював, і вони спокійно летіли, не роблячи протизенітного маневру.

«Невже я на своїй території?» — радісно подумає льотчик. І раптом почув далекий виючий гул моторів… З десяток пікіруючих «Юнкерсів» мчали до землі. Біля, обрію виросли чорні розриви бомб. Важко було розглядіти, що саме бомблять, але Георгій зрозумів, що там, куди він іде, вже наші.

Обережно підходив Георгій до станиці. Він і досі не вірив, що. лінія фронту лишилася позаду. Льотчик підкрався до задвірків крайньої хати і побачив на високих жердинах проводи зв’язку.

Георгій витяг з снігу одну жердину, взяв у руки провід, що опустився до землі. Сумніву більше не було — провід радянський!

— Руки вгору! — з-за хати вибігли двоє солдатів у знайомих білих кожушках, з автоматами наперевіс.

— Наші! — Георгій кинувся їм назустріч.

Він зовсім забув про синю шинель поліцая, що булана ньому, про німецький автомат, який висів на його шиї, а тому не повірив, коли знову почув:

— Руки вгору! Стрілятиму!

— Товариші, та я ж свій! Льотчик, — здивовано зупинився Георгій і підняв руки вгору.

Несподіваний оборот

Карлов спокійно зайшов у хату, куди його привели зв’язківці.

«Зараз усе з’ясується, і я поїду на аеродром, — думав він. — Справді, не вважають же вони мене всерйоз поліцаєм». Він ладен був розцілувати цих двох бійців, які привели його сюди, йому хотілося сміятись від того, що навколо свої. Він уже не відчував втоми, не відчував болю в руці.

На табуретці сидів старший лейтенант і читав газету.

— Товаришу командир! От піймали. Щось робив

1 ... 19 20 21 ... 28
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Літак підбито над ціллю», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Літак підбито над ціллю"