Читати книгу - "Майдан. (Р)Еволюція духу"

бідніший, хтось заможніший — брали каміння в руки з такою вірою і силою, ніби це граната — і йшли в наступ. Без зброї в руках, з палками, без жодного страху боролися. Ми піднімалися вулицею, а згори, я бачив, уже виносили людей… але побачене нікого все одно не зупиняло.

Є ще один з таких слідів в пам’яті, який назавжди: ми спустилися з 14-го поверху готелю «Україна» в тимчасову реанімацію. В тому медичному пункті лежала шалена кількість поранених. Я бачив, як приносили людей, які вже вмирали, то був їхній останній подих. І лікарі казали, що нема чого людину мучити, нехай доживає ту останню хвилину в спокої… Медики розуміли, що допомогти цим хлопцям було вже неможливо. А можливості швидко довезти поранених до лікарні взагалі не було, всі дороги були перекриті. Лікарі з великим болем в серці мирилися з тим, як перед їхніми очима люди вмирали лежачи просто на підлозі. Тоді рятували тих, кого ще можна було порятувати.

Один боєць лежав із простріленою ногою, з сигаретою в зубах, до нього підходили медики, щоб допомогти, а він говорив їм, щоб ішли на Інститутську рятувати людей: «Я почекаю, в мне ще крові багато». Я бачив: ці люди непереможні, нема в світі ворога, який їх може взяти в ярмо.

Політики — це нещасливі люди, тому що вони є невільні. Прості люди є вільні — ми можемо робити те, що хочемо. А на політиків тиснуть їхні бізнес-інтереси, корупційні схеми, лоббі, зобов’язання, компромати. Ці люди є рабами.

Був ключовий момент: ми стоїмо з батьком на балконі консерваторії, де був штаб нашої сотні, і говоримо про нові вибори в грудні. Чую від політиків, що на сцені: «Це наше досягнення, ми домовилися, будуть перевибори!..» Я просто подивився на тата, він на мене… І я пішов до сцени. Хлопці з Самооборони безперешкодно пропустили мене. Я не готував жодних промов, а просто сказав, що на душі було. Думав тоді, що хлопці, з якими ми йшли, вийдуть на сцену зі мною і що хтось із них скаже… Вийшов я — мене засліпило світло, а потім побачив величезну силу людей і говорив, що на серці було.

Ми на той момент уже вирішили йти штурмувати Ме­жигір’я. Чи була зброя? Так, була. Нам казали, що там озброєна до зубів охорона, що нас не пустять і близько, просто покладуть нас усіх… Але ми розуміли, що слова на вітер не кидаєм, бо ми не політики. Ми не обманюємо людей. Чому я вийшов на сцену? Ми стояли з хлопцями втомлені, думали, що прийдуть справжні політики, подивляться на нас, оцінять наші зусилля і боротьбу, яка переламала хід історії — ми ж привели опозиціонерів до влади і дали можливість їм керувати, і вони прийдуть на Майдан, і за ці наші подвиги ще додадуть нам патріотизму, сили. Але вийшло все не так, як ми хочем…

Коли я дізнався, що президента Януковича нема, то сказав хлопцям, що це не результат. Люди загинули не за політику, а за волю, за Україну, за те, в що свято вірили. Тож наша боротьба ще не скінчилася — ми ж хотіли вирватися від імперської російської зарази до цивілізованого світу, до Європи, тому й прийшли на Майдан.

Розмовляв Антін Мухарський. Вибране з наговореного 09. 04. 2014 р.
Cергій ПОЯРКОВ

— художник, політичний коментатор. Народився у 1965 р. у м. Остер Чернігівської області. Закінчив Київський художньо-промисловий технікум, відділення художнього оформлення (1985), Львівський поліграфічний інститут ім. Федорова, київське відділення, факультет мистецтва книги (1990), Українську академію мистецтв, факультет графіки (1995). Працював у пресі («Огонек», «Юність» та ін.), був ілюстратором книг у столичних видавництвах, потім ілюстрував видання у США, після повернення в Україну перейшов працювати у сферу реклами й дизайну. Брав участь у багатьох художніх виставках й арт-шоу в США, Великій Британії, Німеччині, Росії, Україні. Роботи художника знаходяться в музеях США й приватних колекціях. Живе і працює в Києві. Один із засновників і найвідоміших активістів АвтоМайдану, впродовж грудня-січня брав участь у пікетуванні домівок високопосадовців, зокрема й Межигір’я 29 грудня 2013 року, через що працівники ДАІ під вигаданим приводом зупиняли авто художника й врешті позбавили його посвідчення водія, однак він оскаржив рішення в суді.

Революція. АвтоМАЙДАН.

Революції вже цієї осені ні влада, ні опозиція, ні я сам, ні моє оточення не сподівалися. Ніхто на нинішній Майдан не чекав: він несподіваний, як і кожен пиздець. І саме через свою несподіваність пиздець уже може бути ефективним. Кожен чоловік, як кажуть, сам пиздець своєму щастю, і Янукович не виняток. Він реально царював. Я побував у Межигір’ї і побачив увесь неадекват царька і його хоромів. Коли ми пікетували і здійснювали спроби туди потрапити, то не мали уявлення, що там і як. Якщо б ми раніше на свої очі побачили Межигір’я зсередини, то, мабуть, одразу б зрозуміли, що приречені на перемогу.

Я прийшов на Майдан його першого дня і побачив, що є сила-силенна небайдужих до долі країни людей. І це надихає! Прийшов не через заклики у Фейсбуці, бо мене нема там. Ідею про євроінтеграцію я підтримую, та думаю, Майдан розпочався тому, що в країні не було справедливості. Скрізь — корупція, немає правди в жодному суді — тільки за гроші ти можеш щось вирішити, правий ти чи не правий, головне —