Читати книгу - "Щоденник Любові"

молитви до Найсвятішого Серця й розірвати зв'язок Церкви з почитаннням Серця Ісусового: вони говорили, що поминання, яке утвердилося в часи янсенізму, тепер уже не мають ніякого сенсу. Через деякий час інший мій друг і видатний духовний син Падре Піо, Прімо Каппончеллі із Дечіма ді Сан Джованні де Персічето, узяв на себе завдання здійснити друге видання «Щоденника». Тим часом я просив Падре Піо, щоб він дозволив мені викреслити кілька слів й видати цю книгу анонімно, але він відповів мені: «Ти не смієш викреслити жодного слова. І чому ти хочеш друкувати цю книгу анонімно? Там повинно бути не лише твоє ім'я, а й фото і передмова». І справді, в серпні 1968 року ДРУГЕ ВИДАННЯ вийшло в повному обсязі, з маленькою передмовою, і розійшлося значно більшим накладом. Це видання було підготовлене «Каза Едітріче Інституто Падано ді Арті Графіке ді Ровіго». З нагоди п'ятдесятиліття із дня появи святих стигматів Падре Піо Прімо Каппончеллі організував поїздку молоді в Сан-Джованні Ротондо, щоб вітати отця Піо й дякувати йому. Він узяв зі собою багато примірників «Щоденника любові», щоб показати їх отцю й попросити його благословити ці книги. По своїй простоті людини Божої, повний віри й без усякої сторонньої думки він почав уже роздавати ці книги віруючим, які зібралися в Сан-Джованні. Раптово, без усякого пояснення причини йому заборонили роздавати ці книги. У присутності багатьох свідків Каппончеллі з наполегливістю відстоював волю й побажання отця Піо, одначе все було марно. * * *

Тим часом я, слухаючи поради Падре Піо, 20 вересня поїхав не в Сан-Джованні Ротондо, але разом з моїм добрим другом Мікеле Фамільєтті рушив із Рима до Кьянчьяно-Терме. Ми зупинилися в готелі Сан-Антоніо, де в цей час у числі інших священиків та монахів проживали також Джузеппе Бо й месере Леончелло Барсотті з Ліворно. Зустрів я тут і Летіцію Маріані із Болоньї, яка ще у 1943 році допомогла мені підготуватися до іспитів для переходу із інституту Альдіні до фізико-математичної гімназії. Я дуже радий був знову побачити її і подарував екземпляр «Щоденника любові», чим вона була дуже схвильована.

Приблизно о 6 годині вечора того ж дня ми разом з Мікеле пішли до джерела Св. Єлени, й раптом переді мною постав Падре Піо і сказав мені: «Луїджі, мені час вознестися на небо, аби врятувати те, що залишилося ще врятувати. Тут, на землі, люди вже не слухають мене, мене не слухають навіть багато із тих, хто називав себе найвірнішим із вірних.

Не плач. Я буду спостерігати за тобою і з неба. Тим словам, які ти вимовив, будуть вірити, я маю на увазі ті записи, які наказав тобі назвати «ЗАПОВІТОМ І ОБІЦЯНКОЮ БЛАГОДАТІ…» Те, що цей «заповіт і обіцянка» міг ще врятувати в червні, зараз уже рятувати пізно, але твої записи послужать для блага окремих людей».

Наступного дня, це було 23 вересня, я зостався в готелі, заглибившись у безмірну скорботу. Близько 17 години, прилігши відпочити в своїй кімнаті, я побачив пророчий сон: у видінні мені явився Падре Піо, оточений блискучим почетом прекрасних ангелів. Він сяяв, випромінюючи любов і світло.

Наблизившись до мене, він обняв мене з великою любов'ю і сказав: «Сину мій, сину мій! Ти не повинен оплакувати мою смерть, про яку я тобі вчора повідомив. Щоб утішити мене, ти повинен залишатися сильним, мужнім і бадьорим. Я приведу тобі на допомогу мої небесні легіони, вони будуть слухати тебе в усьому! Я, твій батько, завжди буду поряд, я скажу тобі, що ти повинен сказати чи зробити для твого блага й для блага усіх тих, хто побажає приймати мої і твої слова. Я ЗБЕРЕЖУ ПАМ'ЯТЬ ПРО ТЕБЕ В НЕБЕСАХ, ЗАЛИШАЮ ТОБІ ПАМ'ЯТЬ ПРО МЕНЕ!». Вимовляючи ці слова, він міцно стиснув обома руками мою голову й наблизив своє лице до мого, при цьому дотику мені здалося, наче щось витікає із мого мозку, і він наповнюється іншою речовиною.

У ці хвилини Мікеле Фамільєтті почав голосно стукати у двері моєї кімнати, і я прокинувся із сильним головним болем, притискаючи обидві руки до голови, бо мені у напівсні здавалося, що голова моя може ось-ось відділитися від тіла. Я попросив Мікеле почекати, оскільки не міг ворухнутися. Як тільки зумів піднятися, я відчинив йому двері та на його тривожні розпитування відповів: «Падре Піо ще раз приходив до мене й залишив великий заповіт і обіцянку».

Ніч з 22 на 23 вересня я провів майже без сну, я чув у серці моїм лагідний голос отця, який просив мене почитати йому вголос «Щоденника», і я читав йому свої записи аж до світанку. Вранці я все ще палко сподівався, що став жертвою галюцинацій, але вже о сьомій годині мені потелефонували з Риму й повідомили, що велике серце Падре Піо перестало битися! Кардинали, священики, ченці, які мешкали в той час у готелі, робили все можливе, щоб утішити мене, і вони із здивуванням визнали, що все, передбачене мною на два дні раніше, здійснилося.

Того ж дня мені ще раз потелефонували із Риму. Це був сеньйор Альфонсо д'Артега, якому отець Піо доручив відвезти 25 травня «Щоденник Любові» до Америки. Він був глибоко засмучений цією скорботною звісткою і попросив мене негайно повернутися до Риму, оскільки єпископ Піттсбурзький містер Ніколас Т. Телко бажав познайомитися зі мною й поговорити про Падре Піо й про «Щоденник Любові». Він провів з Падре Піо в Сан-Джованні Ротондо два дні напередодні його смерті. Разом з моїм другом Мікеле я повернувся в Рим і довго говорив з його преосвященством Телко в його римській резиденції.

Потім разом з баронесою Ремі ми поїхали із Рима в Сан-Джованні Ротондо. Там я востаннє побачив такого любого мені отця у смертній оболонці його святого тіла. За кілька хвилин переді мною знову пройшло все моє життя, спрямоване й укрите крилами орла, який слідкує з небес, щоб дати допомогу слабким. Падре, який був мені таким вірним другом, був моєю допомогою, замовк навіки, орел мій повернувся в своє царство. Незадовго до того, як він повернувся знову на небо, цей небесний орел залишив одному із синів, якого він покинув на землі, заповіт любові: улюблений отець залишив мені цей «Щоденник Любові», як запоруку, як дар любові