Читати книгу - "Таврований"

Василь Костянтинович пройшов за дерев'яну перегородку. Там стояло кілька акуратних столиків, вкритих білими скатертинами, з наборами для солі, перцю і гірчиці, з вазами з дрібно нарізаним хлібом, зі складеними трикутниками серветками.

Чоловіки сіли за столиком біля вікна, з якого відкривався вид на річку. Під ними заскрипіли масивні дерев'яні стільці.

Семен Васильович замилувався широким Амуром. Він впевнено ніс свої бурхливі води.

Дівчина в синьому, в горошок, платті, в білому фартуху відразу підійшла до військових. Посміхнулася маршалу, як старому знайомому, прийняла замовлення. Незабаром на столі стояли графин з горілкою і салати з капусти.

— Друге принесу пізніше, — сказала дівчина і пішла.

Василь Костянтинович налив горілки в масивні стакани, сказав:

— Будемо живі!

— Будемо!

Випили, неквапливо закушували салатом.

— Недавно розстріляли самого молодого, самого освіченого і талановитого маршала. Ми, військові, відправили його на той світ своїми руками.

Руднєв зрозумів, що Блюхер веде мову про заступника наркома оборони, про маршала Тухачевського. Він багато знав про нього. Михайло Миколайович народився в Смоленській губернії. Батько — потомствений дворянин, мати — селянка. Після гімназії Тухачевський закінчив випускний клас Московського кадетського корпусу і Олександрівське військове училище. З 1914 року в званні підпоручика Семенівського полку брав участь у Першій світовій війні.

У 1918 році за сприяння В. В. Куйбишева вступив до Червоної Армії, в тому ж році став членом РКП (б). В роки громадянської війни успішно командував арміями на Східному та Південному фронтах, Кавказьким фронтом.

У 1920 році Тухачевського зарахували до Генштабу. Він — один з керівників частин Червоної Армії, які брали участь у придушенні заколоту моряків у Кронштадті. Командував військами при розгромі селянського повстання Антонова в Тамбовській і Воронезькій губерніях. З 1936 року — перший заступник наркома оборони і начальник управління бойової підготовки армії.

У 1935 році Тухачевському присвоїли звання Маршала Радянського Союзу. Він став наймолодшим з п'яти перших червоних маршалів, нагороджений орденами Леніна і Червоного Прапора.

Тухачевський відіграв велику роль у будівництві, реконструкції та переозброєнні Червоної Армії сучасною технікою. Він виступив ініціатором створення повітряно-десантних військ. Активно підтримував дослідження вчених в галузі розробки ракетного озброєння, радіолокації та зв'язку.

— Ти ж знаєш Тухачевського? — Запитав після деякого мовчання Блюхер. — Не те, що я, Ворошилов, Будьонний та інші практики. Освічений, у розквіті сил, військовий начальник, який бачить майбутнє армії не в кавалерії, а в артилерії, танках, літаках, в сучасній бойовій техніці.

— Намагаюся брати з нього приклад. Кажуть, що він грав на власноруч зробленій скрипці.

— Мені його доводилося чути. Слухав його віртуозну гру і думав, як уживається в цій людині твердість, яка доходила до жорстокості, і любов до прекрасного, ніжність до близьких. Він обожнював дружину. Кожен день виконував в її честь мелодії, коли вона народила йому дочку.

Василь Костянтинович помовчав трохи і додав:

— На жаль, її теж заарештували.

— Шкода! — Промовив Руднєв.

— Інтуїція мені підказує, що розгортається великомасштабна операція проти військових.

— З якою метою?

— Щоб не розпускали язики.

— Ми маємо право висловлювати свою особисту думку.

— Особиста думка може привести до мітингів і демонстрацій, навіть до повстань. Тому багатомільйонний народ треба тримати в узді. На колінах, в страху. Тільки так можна зберегти владу.

Руднєв доїв салат. Сказав.

— Народ мовчить? Його стріляють, відправляють у виправно-трудові табори і в'язниці. А він мовчить?

— Михайло Миколайович не міг мовчати. Він відкрито обурювався Ворошиловим і Сталіним.

«Хто нами керує? — Питав він мене і сам відповідав. — Ні розуму, ні освіти, ні досвіду. Сіра посередність. Коли ми воювали, вони відсиджувалися в кабінетах. А тепер керують».

Я теж не дуже обережний у висловлюваннях, але одного разу не втримався:

«Ти, Михайле, придержи язик за зубами». Думаєш, він прислухався?!

Офіціантка принесла відбивні. З картоплею, нарізаними солоними огірками і зеленим горошком. Поставила на стіл і знову залишила військових одних.

Василь Костянтинович знову налив горілки. Не цокаючись, сказав:

— Нехай земля їм буде пухом!

— Вічна їм пам'ять! — Додав Руднєв.

Василь Костянтинович випив одним ковтком вміст склянки, тремтячою рукою взяв ніж, подрібнив відбивну. Але закушувати чомусь не став.

— Не знаю, Семен, чи зуміємо ми пережити цю моторошну кампанію, зберегти особовий склад. Цей «мудрий залізний» нарком Єжов ні перед чим не зупиниться. Він вже розстріляв колишніх керівників ЦК партії, ленінську гвардію. Тепер взявся за армію. Не дивися, що він маленький. Мужичок з нігтик. Всіх у страху тримає.

У Тухачевського бували постійні сутички з Ворошиловим. Михайло Миколайович з притаманною йому відвертістю і різкістю говорив наркому в очі, що той ні в чому не розбирається і нічого не вміє. Відносини між ними загострилися в 1936 році. Тухачевський поставив перед Йосипом Віссаріоновичем питання про заміну Ворошилова на посту наркома.

Йосип Віссаріонович погладжував вуса, посміхався поїденим віспою обличчям і докладно розпитував маршала про його плани.

Михайло Миколайович відверто ділився з вождем своїми задумами. Він забував або не надавав значення тому, що його різкі висловлювання про самого Сталіна вже давно відомі Йосипу Віссаріоновичу.

Сталін прийняв сторону абсолютно відданого йому Ворошилова. В серпні 1936 року відбулися перші арешти воєначальників. Тухачевський був переведений з посади першого заступника наркома на посаду командувача військами Приволзького військового округу. Потім його заарештували і перевезли в Москву.

Спочатку Сталін обговорив питання про змову з Молотовим, Кагановичем і Єжовим. Вирішили з великої групи військових відібрати кілька осіб для судового процесу, об'єднавши їх в одну групову справу.

Нарком внутрішніх справ Єжов і