Читати книгу - "Відлуння любові: чоловіки"

Мене тут влаштовувало все: і скромні кімнатки, і невеличкий сад, і колія неподалік. З господарем, який після смерті дружини перебирався до доньки у Львів, сторгувалися майже відразу.

Через тиждень я переїхав, забравши майже всі свої речі, а, головне, два чемодани з рукописами, які міг закінчити лише в наступному житті.

Колія дала про себе чути в першу ж ніч. Тільки-но я засинав, йшов товарняк, і весь будинок здригався. Вдень я цього не помічав. Знесилений, засинав лише під ранок, аж поки не зрозумів, що це — доля…

Хтось любив читати книжки, хтось не міг жити без полювання, а в мене навіть не хобі, а сенсом життя став секс.

Це все почалося в четвертому класі, коли я пробудилася від того, що тато й мама колисалися в ліжку, яке немилосердно скрипіло. Я боялася собі навіть зізнатися, що вже не сплю. Звісно, я тоді мало що тямила, аж поки мене у восьмому класі не звабив двоюрідний брат.

Але все по-справжньому почалося тоді, коли я вийшла заміж у дев’ятнадцять років. Я зрадила своєму чоловікові через тиждень після весілля. Ми з ним багато займалися сексом, і мені це подобалося, але коли в автобусі невідомий ніби ненароком поклав мені руку на коліно, я зрозуміла, що він гарячіший і палкіший за мого чоловіка. А коли траплялися холодніші, я не давала спокою чоловіку, і він думав, що я з кожним днем кохаю його все більше й більше, хоча я просто надолужувала втрачене.

Я розуміла, що рано чи пізно все може скінчитись, і шкодувала саму себе, а тому ніколи не давала можливості розслаблюватися чоловікам, закохуючи їх у себе до нестями.

Я добре пам’ятаю цей день, коли вперше побачив її, — 17 квітня. Все було класично: спершу звернув увагу на розкішні груди, потім погляд ковзнув по струнких ногах, а вже потім, з пристойності, затримався на обличчі.

Здається, всю сонливість ніби вітром змело. Не знаю, чи вона помітила мій погляд, чи взагалі помітила мене, але марево закоханості вже витало наді мною.

Можливо, я вже занадто змучився, чи поїздів у ту ніч було менше й гуркотіли вони тихіше, але я спав. І, звісно, снилася мені вона, ота незнайомка, що йшла нашою вулицею й видавалася мені неземним дивом.

Я не пам’ятаю, що конкретно було в тім нічнім сновидінні, але добре запам’ятав запах жінки. Він не був схожий на щось звичайне — типу яблука чи груші, а ніби занесений з космосу.

Снився мені саме цей запах, і коли він наповнював кімнату, в голові зримо виринав образ незнайомки.

У мене сьогодні був один із тих невдалих днів, коли я не те що не зустріла чоловіка, вартої моєї уваги, а навіть не відчула тяги до когось з тих, хто проходив мимо мене. Я би могла, як і в минулі рази, сказати собі, що старію, що, як у собаки чи, вірніше, суки, в мене збився нюх, але я знала, що завтра буде новий день, і я знову візьму слід, і в моїх обіймах забуде про все на світі нова жертва.

Я не отримала задоволення від чоловіка, і, коли він заснув, стала пригадувати, кого взагалі сьогодні зустрічала. Звичайно, коли кількість жінок перевищувала кількість чоловіків, сподіватися на удачу було марно.

Здається, згадала всіх, і тільки обличчя того чоловіка, який визирав з-за паркану, розглядаючи мене впритул, ніби більше на світі жінок не бачив, було оповите туманом.

Звісно, я думала тоді про щось своє сокровенне й не надала цьому чоловікові належної уваги. Чи не вперше самка, мабуть, назавжди втратила самця, який міг її приголомшити чимось незвіданим.

Якщо на світі й існує Муза, то це, звісно, та жінка з розкішними грудьми й стрункими ногами. Вона — Муза — надовго поселилася в моєму будинку, і тепер я знав, чому купив його і чому не повинен спати по ночах.

Я не просто писав свій роман, який застряг десь на середині шляху, я тепер творив. Ще звечора я не знав, що буде з моїми героями до ранку і чи взагалі вони удостояться честі, аби я писав про них, чи видумував когось іншого.

Услід за іншими творцями я би міг сказати, що пишу не сам, що це хтось невидимий водить моєю рукою. Але я знав, що це не так. Ефір переповнював космічний запах неземної жінки. Саме мозок давав наказ руці, й вона виробляла на папері словесні кульбіти.

Зранку я завжди мав якусь роботу, не пов’язану з писанням, після обіду лягав поспати на годинку-другу — і цього мені вистачало, аби писати всеньку ніч і не підбадьорювати себе кавою чи цигарками.

Здавалося, космічний запах неземної жінки поселився в моєму мозку надовго, якщо не навічно.

Найперше що прийшло в голову, коли я прокинулася, — це думка про нього. Такого ще не траплялося в моєму житті, щоби я так тупо думала про чоловіка. Ні, звичайно, я розуміла, що є сексуально стурбованою, але ж секс — це одне, а думати про чоловіка, обличчя якого не бачила, — це з іншої опери.

Я вже уявляла собі, як займаюся з ним сексом у тому будинку біля колії, але прокинувся чоловік. Приймаючи душ, я знову уявила того чоловіка, й еротичні фантазії не на жарт розпалили мене.

Упродовж усього дня я тільки й робила те, що думала про нього, ніби на білому світі не існувало інших занять. Найпростіше було би завалитися в той будиночок, адже я приблизно знала, де він знаходиться. За інших обставин я би, мабуть, так і зробила, але