Читати книгу - "«Батько народів» очима часу"

сучасної юридичної науки, "зізнання" самого звинувачуваного, причім це "зізнання", як показала потім перевірка, одержувалось шляхом фізичних заходів впливу на звинувачуваного.

...Сталін був людиною дуже забобонною, з хворобливою підозрілістю, в чому ми переконалися, працюючи разом з ним. Він міг подивитись на людину і сказати: "щось-то у вас сьогодні очі бігають", або: "чому ви сьогодні часто відвертаєтесь, не дивитесь прямо в очі". Хвороблива підозрілість привела його до огульної недовіри, в тому числі і в ставлені до видатних діячів партії, котрих він знав багато літ. Скрізь і всюди він бачив "ворогів", "дворушників", "шпигунів".

...Коли Сталін говорив, ідо такого-то треба арештувати, то належало приймати на віру, що це "ворог народу". А банда Берія, яка хазяїнувала в органах держбезпеки, геть з шкури вилазила, щоб довести винність арештованих осіб, правильність сфабрикованих ними матеріалів. А які докази пускались у хід? Зізнання арештованих. І слідчі добували ці "зізнання". А як можна одержати від людини зізнання в злочинах, яких вона ніколи не здійснювала? Тільки одним способом — приміненням фізичних методів впливу, шляхом катувань, позбавлення свідомості, позбавлення розуму, позбавлення людської гідності. Так добувались мнимі "зізнання".

...Товариші! Нам треба рішуче, раз і назавжди розвінчати культ особи, зробити належні висновки, як в ідейно-теоретичній, так і в практичній роботі М. С. Хрущов "Про культ особи і його наслідки" (З доповіді XX з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу 25 лютого 1956 року).

Розвиткові культу особи сприяли у величезній мірі деякі індивідуальні якості Й. В. Сталіна, на негативний характер яких вказував ще В. І. Ленін. Наприкінці 1922 року Ленін звернувся з листом до чергового з’їзду партії, в якому говорилось:

"Тов. Сталин, ставши генсеком, зосередив у своїх руках неосяжну, владу, і я не певен, чи зуміє він завжди досить обережно користуватися цією владою". В додатку до цього листа, написоному на початку січня 1923 року, В. І. Ленін знову повертається до питання про деякі нетерпимі для керівника особисти якості Сталіна. "Сталін надто грубий, — писав Ленін, — і ця вада, цілком терпима в в середовищі і у відносинах між нами, комуністами, стає нетерпимою на посаді генсека. Тому я пропоную товаришам обдумати спосіб переміщення Сталіна з цього місця і призначення на це місце іншу людину, яка в усіх інших відношеннях відрізняється від тов.Сталіна тільки однією перевагою, саме, більш терпима, більш лояльна, більш ввічлива і більш уважна до товаришів, менше капризності і т. д."

"Про подолання культу особи і його наслідки" (Постанова Центрального Комітету КПРС, 30 червня 1956)
* * *

В останні роки написані політичні біографи багатьох історичних діячів: Цезаря, Наполеона, Черчіля, де Голя, інших осіб, які назавжд и залишилися на поверхні килима історії. У нас не вважають негожим, незручним, зокрема, видавати книги навіть про таку зловіщу антилюдину, як Гітлер. Але біографії Й. В. Сталіна нема. А за кордоном написані про нього десятки книг. Цю прогалину в нашій країні сьогодні заповнюють численні художні й історичні публікації про окремі грані, сторони діяльності цієї людини, їх поява демонструє ефект дощу після довгої посухи. Безумовно, будуть ще серйозні дослідження істориків про Сталіна, як і про Бухаріна, Хрущова, Брежнєва, інших діячів партії і держави.

Одна з причин такої цікавості полягає в тому, що життя Сталіна, за історичними мірками, обірвалось нещодавно, менше чотирьох десятиріч тому, а значить, його доля близько причетна до доль нині сущих, їх близьких попередників.

Дмитро Волкогонов "Феномен Сталіна" ("Литературная газета", 9 грудня 1987).
* * *

...Праця для Володимира Ілліча була життям, неробство означало смерть.

21 грудня Ленін з дозволу професора Форстера диктує Крупській листа Троцькому, висловлює своє задоволення рішенням Пленуму ЦК РКП(б) щодо питання про монополію зовнішньої торгівлі, пропонує провести постанову про порушення на партійному з’їзді питання про зміцнення зовнішньої торгівлі і про заходи щодо поліпшення її проведення, оголосити цю його пропозицію на комфракції з’їзду Рад.

Після цього Сталін, довідавшись про цього листа, грубо облаяв Крупську по телефону і погрожував їй Контрольною комісією за те, що вона записала під диктовку названого листа. У зв’язку з цим Н. К. Крупська 23 грудня 1922 року направила Л. Б. Каменеву наступного листа:

"Лев Борисович, з приводу коротенького листа, написаного мною під диктовку Волод. Ілліча з дозволу лікарів, Сталін дозволив собі вчора щодо мене найгрубішу вихватку. Я в партії не один день. За всі 30 років я не чула ні від одного товариша жодного грубого слова, інтереси партії та Ілліча мені не менш дорогі, ніж Сталіну... Про що можна і про що не можна говорити з Іллічем, я знаю краще будь-якого лікаря, оскільки знаю, що його хвилює, що ні, і в усякому разі краще Сталіна... Я теж жива, і нерви перенапружені у мене до краю. Н. Крупська".

Надія Костянтинівна відразу нічого не розповіла Леніну про цей факт. Так що він ніяким чином не міг вплинути на ту характеристику Сталіна, яка дана в запису від 4 січня 1923 року. Лише на початку березня 1923 року Ленін довідався про те, ідо сталося, і продиктував листа Сталіну:

"Шановний т. Сталін!

Ви мали грубість покликати мою дружину до телефону та облаяти її. Хоча вона Вам і висловила згоду забути сказане, тим не менше цей факт став відомий через йеї ж Зінов’єву і Каменеву. Я не збираюсь забувати так легко те, що проти мене зроблено, а нічого й говорити, що зроблене проти дружини я вважаю зробленим і проти мене. Тому прошу Вас зважити, чи згодні Ви взяти сказане назад та вибачитись, чи надаєте перевагу порвати між нами взаємини.

З повагою Ленін.

5-го березня 1923 року".

Сталін, як писала пізніше М. І. Ульянова в своєму листі президії липневого (1926 року) Об’єднаного пленуму ЦК і ЦКК ВКП(б), на якому було порушено це питання, вибачився.

"Ленінський заповіт" ("Правда, 26 лютого 1988)
* * *

Заслона найкоротшої ночі накрила столицю. Трудова Москва тривожно спала. Лиш деінде, в будинках наркоматів, Генштабі, велетенській коробці на Луб’янці, крізь зашторені вікна пробивались слабі проблиски світла. Політбюро, наркоми, воєнне керівництво, як завжди, чатували. Й. В. Сталін після кількох нарад з військовими поїхав на дачу раніше звичайного, десь близько другої години ночі. Перед цим він ще раз обговорював з Молотовим ситуацію на кордоні. Вона була грозовою, але тим не менше обидва сподівались, що найгіршого не станеться.

В останні два місяці напередодні війни Сталіну надійшло