read-books.club » Поезія » На кленовім мості 📚 - Українською

Читати книгу - "На кленовім мості"

142
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "На кленовім мості" автора Світлана Дремлюк. Жанр книги: Поезія / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 19 20 21 ... 32
Перейти на сторінку:
лаяти — нема кого. Тому вони поправили дишля, розвернули воза і вже через якихось 10-15 хвилин обід був у полі.

У сім’ї всі старші жінки зовсім не вчились грамоти, а чоловіки — сяк-так. Тому допомогти мамі було нікому, хоч вона і вчилась дуже старанно, часто заслуговуючи на похвалу учителів. «Куратором» стала бабця Гапка, батькова мати: ходила до вчителя, просила, якщо треба було допомогти, «розбиралась» із кривдниками, а взимку у заметіль одводила до школи, закутавши у велику теплу хустку.

Семирічну (неповносередню школу) мама закінчила з оцінками «добре» і «дуже добре», щось тільки із столярною справою «не дотягла» — надто складна програма була, як для дівчинки, а вчитель — сільський столяр без педагогічної освіти.

Відразу після неповносередньої школи, зважаючи на успіхи в навчанні, послали маму на робітфак в Черкаси. А їй тоді було всього 14! І ось «забита сільська дівчина», як називала себе пізніше мама, провчилась там якихось пару тижнів, скучила за домом і... втекла, попросивши когось із знайомих односельчан завезти додому. Навіть постіль і документи залишила. Потім пішла в десятирічку до сусіднього містечка. Учіння там не було таким успішним, бо саме впроваджували горезвісний «бригадний метод»: клас ділили на бригади по 4-6 осіб, питали на уроці одного, а оцінку ставили всім, розраховуючи, що згідно інструкції вони вивчили матеріал разом. Добре, якщо питали кращого!

Проте після школи маму як одну з кращих випускниць направили вчителювати у село Товсту й одночасно — на курси вчителів-екстернів при Корсунській педшколі. Закінчила вона їх у 1937 році, одержавши диплом учителя початкової школи.

Важно уявити зараз, як 18-річна дівчина без належної підготовки й досвіду витримала перші професійні випробування. Проте не тільки втримала, а й дуже швидко завоювала авторитет і повагу в селі.

Кажуть, що є вчителі від Бога. Певно, таким учителем була і моя мама, бо окрім старанності й відповідальності, володіла дивовижним даром спілкування й щедрої любові до дітей. Вона й розмовляла з ними якось особливо, вимогливо й доброзичливо водночас. Усі діти для неї були хорошими, а свій клас — особливий. Якщо і сварила коли-небудь, то якось весело й завзято, не принижуючи дитину, не втрачаючи так іноді потрібного вчителеві почуття гумору. Крім шкільної науки, вона вчила дітей співати, бачити красу в природі й берегти її, давала уроки охайності, доброзичливості — учила добру.

Все це з теплотою згадували і згадують її численні учні, цитуючи слова з неповторною манерою мовлення своєї вчительки:

— І чого це ти сьогодні смієшся без кінця? Мабуть, щось смішне поснідав. Та якщо справді смішне, то розкажи й нам — посміємось разом!

І сміятись якось більше... не кортіло. Або:

— Ти, мабуть, не поснідав, що їси на уроці. Ну, доїдай швиденько та берись писати, щоб не відстати від класу.

Побачивши, як дітям кортить подивитись у вікно на перший сніг, казала:

— Давайте разом подивимось, як падає сніг. Ось і зима прийшла. На перерві одягнетесь і побігаєте надворі по сніжку, а зараз — до роботи.

А як часто взимку чи весною «сушила» то біля грубки, то на батареї тих, що промочили ноги, добираючись до школи. Мама вчила, повчала, стримувала, але не карала. І діти горнулись до неї, вірили!

Мабуть, через те й стосунки з батьками і учнями складались дуже теплі, довірливі, тим більше, що мама завжди знаходила час відвідати учня вдома, вияснити обстановку в сім’ї, дати батькам слушні поради.

До кінця життя мама зберегла любов до дітей. Бувало, йде з магазину, несучи хліб, булку, а назустріч — дитина, байдуже, знайома чи ні. Притишує ходу, довірливо говорить до дитини, так, що навіть «вовчок» піднімає голівку, або просто запитає: «Хлібчика хочеш?» Дитя кивало головою, на подив матері, охоче брало відламаний шматочок і тут же починало з апетитом їсти.

Небагато зустрічала я на своєму віку вчителів, які так би любили свою роботу і вболівали за її результати. Власне, мама була і моїм першим наставником, допомагала порадами так, як і завжди, своїм молодшим колегам.

Не одержавши вищої освіти (війна перевернула всі плани), мама постійно й багато працювала над собою, мала гарну підбірку методичної літератури, виписувала багато періодики. А що вже читала! Могла читати ночами, без відпочинку, причому не пропускала новенького ні в журналах, ні в «Роман-газеті». Жодного дня без газети, без останніх вістей. Багато чого виписувала в окремі зошити, занотовувала.

Завжди була енергійною, емоційною, вразливою, чутливою до проявів доброти, уваги, любила музику, спів, квіти, а основне — уміла допомогти словом і ділом, хоч і залишилась вдовою у 22 роки... Зуміла двічі врятувати життя своїм сусідкам, хоч сама мала аж надто слабке здоров’я.

За глибоким переконанням мами, працьовитість і працездатність можуть лікувати й рятувати — «при житті держать». Так і пішла вона з життя, легко й спокійно зітхнувши. За десять хвилин до цього ще помила східці в під’їзді, виполоскала ганчірку, розвісила її, закутала в газету й рушник сніданок на кухні, поспівчувала заклопотаній негараздами сусідці — і «тихо пішла за межу».

VI. Війна

Моє покоління знає війну не по фільмах і не по книжках... Власне, перші дитячі спогади пов’язанні саме з війною. І вже це — свідчення непростої долі людей, народжених в 30-х. Сприйняття нами світу відбувалося в енергетиці страху, страждань і постійної небезпеки.

Не можу стверджувати, що пам’ятаю багато, проте окремі випадки аж надто яскраво.

...Ось веде мене, трирічну дитину, за руку прадід і раптом зупиняється: «Комендант їде — не треба близько біля дороги стояти». Я не розумію, що таке «комендант», але прадід так стискує руку, що відразу замовкаю й злякано дивлюся, як дорогою мчать дві брички, запряжені добрими кіньми, а всі люди завмирають на місці.

...Сонячний літній день, мами

1 ... 19 20 21 ... 32
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На кленовім мості», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На кленовім мості"