read-books.club » Шкільні підручники » Далекий простір 📚 - Українською

Читати книгу - "Далекий простір"

394
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Далекий простір" автора Ярослав Мельник. Жанр книги: Шкільні підручники / Бойовики / Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 19 20 21 ... 83
Перейти на сторінку:
Якщо близький не близько, значить, він перестає бути близьким у прямому значенні цього слова. Так виникає невідома нам любов до далекого, я заявляю про це привселюдно.

Я знаю, мене запитають: а хіба це взагалі можливо? Хіба може людина бути далеко від іншої людини? Хіба відсутність людини в близькому просторі не є її тимчасове або абсолютне небуття (так нас навчали в коледжах). Я кажу: ні! Навіть ідучи з дому на роботу, чоловік перетворює існування дружини в небуття: назад до неї його тягне звичка, нічого більше. Жінка починає існувати для чоловіка з моменту її входження в близький простір, те саме можна сказати і про існування чоловіка для жінки. Це сприймаєтся як норма. Впевненість, що близька людина пішла не назавжди, що вона регулярно з’являється в певний час у моєму близькому просторі, – ось почуття, що пронизує все наше буття. Почуття, слід зауважити, яке розслабляє, яке призводить до того, що інша людина живе, по суті, не в нас, а в нашому близькому просторі. Чи не тому в разі її зникнення ми страждаємо не через втрату саме тієї неповторної людини, а через незаповненість близького простору? І чи не тому в нас так швидко відбувається заміна і так швидко ми заспокоюємося?

Наші почуття слабкі, буденні, наша душа працює впівсили. І все це через те, що ми не є вільними. Близький світ прийняв нас у свої обійми і задушив. Причому ця задуха солодка, це нагадує винні випари, які дурманять голову і занурюють у милу розслабленість. Але що ми втрачаємо внаслідок такої розслабленості? Про це ми не думаємо.

Живучи в близькому просторі, ми й живемо, по суті, з близьким простором: якщо не з предметами, то з людьми, які заповнюють його. Ми живемо то з радіофоном, то з акустиками, на яких зосереджена вся наша увага. Тому ми і є все те, чим живемо. А що є ми самі? Не відчуваючи себе, себе особисто, як можемо відчути іншу людину?

Самотність… Ми забули, не знаємо, що означає це слово. Нам незрозумілі почуття, пов’язані з ним. Ба більше, ми боїмося їх і панічно поспішаємо до психософів, варто цим почуттям торкнутися нас. Не спробувавши навіть розібратися в їхньому багатстві та розмаїтті, ми ставимо на них тавро "напади страху". Найменший внутрішній дискомфорт здається нам хворобою, від якої треба ковтати таблетки.

Але уявімо собі вихід за межі свого п’ятачка, у великий світ. Все близьке стане далеким, а самі ми відчуємо втрату колишнього ґрунту, але разом із тим і неясні бажання, прилив поки що незрозумілих нових сил. Нам ніхто не потрібний, але, з іншого боку, ставши з близької далекою, інша людина западе в нас, можливо, глибше, ніж коли ми до неї щодня могли торкатися рукою. І раніше, і тепер вона є частиною нас. Але раніше не було нас, а тепер ми є, і значить, ми любимо не заповненість близького простору, а саму людину.

Я знаю, зі мною знову не погодяться, скажуть: "Що він верзе? Куди ми можемо піти? Як ми можемо рухатися без орієнтаторів? Як можна взагалі жити поза мегаполісом? Що їсти? Куди йти? І взагалі – чим жити? Мегаполіс – це весь світ".

Так, я сам собі ставлю ці питання. Те, що я відчуваю, для нас божевілля. Але, можливо, я відчуваю життя, яке судилося не нам? Істину, яка не перестає нею бути, навіть якщо її здійснення немислиме для людини? Можливо, я говорю лише про теоретичні можливості, про те, що межі життя і почуттів людини – саме межі, що сама картина життя і почуттів незрівнянно, можливо, до нескінченності ширша? Тоді постає питання: чому ми замкнуті в цих межах? Хто нас замкнув? Що є замежевість? Ким і коли вона здійснилася, здійснюється чи може бути здійснена?

І останнє питання: чому ми не можемо бути безумними?

Нія (I)

Гвинтоплани проносилися один за одним, заглушаючи чийсь спів, плескіт хвилі, голос Нії.

Внизу, оточене лісом, лежало озеро. Від нього тягнуло вогкістю і запахом болотних місць. Габр нахилився і став гріти над вогнем задубілі руки.

– Не звертайте уваги, – сказала Нія. – Вони покружляють і полетять.

– Прозора Пляма?

– Так, – відповіла Нія. – Їхні локатори нічого не можуть помітити.

– Я натрапив учора на дріт, – сказав Габр. – Багато дроту, там, за базою.

– Це межа Плями. Пляма оперезана дротяними антенами, вони нейтралізують будь-який промінь.

Гвинтоплани насправді почали віддалятися. І чим більше вони віддалялися, тим голоснішими ставали навколишні звуки, прорізався чийсь спів, плескіт хвилі.

– Що це за звуки? – запитав Габр.

– Це птахи. Ми їх не бачимо, але вони є.

– Птахи…

Габр іще далі простягнув руки над вогнем, по його жилах потекло радісне тепло. Невже він іще живий? Невже ще можливе щастя?

– Ніє…

– Так.

Він шукав слова.

– Ви бачили світ?

– Так. Це було давно.

– І ви пам’ятаєте?

– Так. Неначе далекий сон. Щось яскраве й болюче.

– Болюче, бо нічого не можна повернути?

– Так, напевно.

1 ... 19 20 21 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Далекий простір», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Далекий простір"