Читати книгу - "Троє в одному човні (як не рахувати собаки) [збірка]"

Розділ восьмий

Зустріч із здирником. Як треба поводитись у таких випадках. Хамське себелюбство берегових землевласників. Таблиці. Нехристиянські почуття Гарріса. Як Гарріс співає комічні куплети. Висококультурна вечірка. Ганебна поведінка двох зіпсутих молодиків. Деякі непотрібні відомості. Джордж купив банджо.

Ми спинились під вербами біля Кемптон-парку, щоб підобідати. Там дуже гарна місцина: понад берегом тягнеться розкішний зелений луг, затінений вербами. Ми саме взялися до третьої страви — хліба з повидлом, —

коли до нас підійшов якийсь добродій у жилетці, без піджака, з коротенькою люлечкою в зубах, і спитав, чи знаємо ми, що забрались у приватні володіння. Ми відповіли, що не приділяли ще цьому питанню достатньої уваги, щоб дійти до якогось певного висновку, але як він джентльменським словом запевнить нас, що ми справді забрались у приватні володіння, то ми йому не вагаючись повіримо.

Він дав нам таке запевнення, і ми подякували; але він чогось не відходив, а тупцявся на місці з якимось невдоволеним виглядом, тому ми спитали, чим іще можемо йому прислужитись. Гарріс, що має компанійську вдачу, запропонував йому скибку хліба з повидлом.

Та чолов'яга, видно, належав до якоїсь секти, що не вживала хліба з повидлом, бо відмовився досить різко, немов сердячись, що ми його спокушаємо, і додав, що його обов'язок — прогнати нас звідси.

Гарріс відказав, що обов'язки треба виконувати, й запитав чолов'ягу, яким же способом той збирається це зробити. А Гарріс, треба вам сказати, хлопець високий, міцної комплекції, жилавий та м'язистий на вигляд, отож чолов'яга зміряв його поглядом з голови до ніг і сказав, що піде спитається в хазяїна, а тоді вернеться й повкидає нас обох у річку.

Звичайно, ми його більш не побачили, і ми були певні, що насправді він тільки хотів вициганити в нас шилінг. Понад Темзою вештається чимало таких волоцюг, що ціле літо розкошують, збираючи отаким способом данину з усяких легкодухих розтелеп. Вони вдають, ніби їх послав власник землі. Найкраща лінія поведінки в таких випадках — називати їм своє прізвище й адресу, і нехай землевласник, якщо він справді до цього причетний, позивається з вами в суді й доводить, що ви завдали йому збитку, посидівши трохи на його землі. Але більшість людей такі безмежно ледачі й несміливі, що воліють давати шилінг і заохочувати здирництво, замість покласти йому кінець, виявивши трохи твердості.

А де справді винні землевласники, там треба їх викривати й ганьбити. Себелюбство власників прибережної землі зростає з кожним роком. Якби їм дати волю, вони взагалі замкнули б Темзу на замок. Вони справді роблять так із меншими притоками та заводями. Забивають у дно стовпи й натягують ланцюги від берега до берега, а на кожному дереві прибивають здоровезні таблиці-попередження. Вигляд тих таблиць щоразу пробуджує в мені всі найлихіші інстинкти. Коли я бачу таку таблицю, мені хочеться зірвати її й бити нею по голові того, хто її почепив, поки він не впаде мертвий, а тоді поховати його й поставити на могилі таблицю замість надгробка.

Я поділився цими почуттями з Гаррісом. і він сказав, що навіть іще лютіший на таких людей. Йому хочеться не тільки вбити того, хто наказав повісити таку таблицю, а й вирізати всю його родину і всіх родичів та друзів, а потім спалити його дім. Мені здалося, що це вже занадто, і я так і сказав Гаррісові, але він не погодився:

— Анітрохи. Було б тільки по заслузі. Я б іще пішов і заспівав комічні куплети на згарищі.

Мені було прикро чути від Гарріса таку кровожерну похвальбу. Ніколи не слід дозволяти, щоб твій інстинкт справедливості вироджувався в голу мстивість. Довго довелось мені переконувати Гарріса, щоб він став на більш християнську позицію, і нарешті мені пощастило: він пообіцяв, що пощадив би родичів та друзів і не співав би комічних куплетів на згарищі.

Ви, мабуть, не чули, як Гарріс співає комічні куплети, а то б зрозуміли, яку велику послугу зробив я людству. Гарріс, бачте, втовкмачив собі в голову, ніби він уміє співати комічні куплети, тоді як усі його знайомі, що чули, як він пробує їх співати, твердо переконані, що він цього не вміє, і ніколи не вмітиме, і йому не слід дозволяти навіть пробувати.

Коли Гарріс буває на вечірці і його просять заспівати, він відповідає: «Та я, знаєте, вмію співати тільки комічні куплети», — але відповідає таким тоном, ніби дає здогадатися, що досить один раз почути, як він їх співав, — і можна спокійно вмерти.

— От і чудово, — каже господиня. — Проспівайте нам які-небудь, містере Гарріс.

Гарріс підводиться й іде до фортепіано, а обличчя його сяє такою щедрістю, ніби він збирається щось комусь подарувати.

— Будь ласка, тихше, — каже господиня, обертаючись до гостей. — Зараз містер Гарріс заспіває комічні куплети.

— Ой як цікаво! — гомонять гості й збігаються звідусюди: зі сходів, з зимового саду, і ходять, скликаючи всіх, по всьому домі, а тоді товпляться до вітальні й розсаджуються, наперед усміхаючись.

Тоді Гарріс починає.

Звісно, від виконавця комічних куплетів ніхто не сподівається якогось надзвичайного голосу. Не вимагаєте ви й чіткої дикції та чистоти звуку. Не зважаєте, коли співак раптом «відчує, що взяв занадто високо, й посеред ноти перескочить нижче. Байдуже вам і про темп. Ви можете вибачити співакові, коли він випередить акомпанемент на два такти і на половині рядка урве спів, щоб посперечатись із піаністом, а потім почне куплет спочатку. Але ви сподіваєтесь почути слова.

Ви не чекаєте, що співак, пам'ятаючи тільки три перших рядки першого куплета, повторюватиме їх, поки не настане час для хорового приспіву. Ви не чекаєте, що він урве куплет посеред рядка і, дурнувато захихотівши, скаже, що далі слова дуже смішні, але він їх забув і, хоч убий, не може пригадати, потім почне придумувати їх самотужки, а врешті, вже після другого куплета, раптом пригадає і, не попередивши вас ані словом, вернеться до них. Ви не… а втім, я спробую наочно зобразити вам, як співає Гарріс, а далі вже судіть самі:

Гарріс (стоячи перед фортепіано й звертаючись до нетерплячої публіки). Боюся, що це пісенька дуже стара. Ви, мабуть, усі її знаєте. Але я співаю тільки її, бо не пам'ятаю більше жодної. Це пісенька судді з «Фартушка"… тобто ні, не з «Фартушка», а з… ну, з тієї іншої оперетки, ви ж знаєте. Приспів підхоплюють хором, ви ж знаєте.

(Слухачі радісно шепочуться: їм кортить хором підхопити