Читати книгу - "Переспівниця"

Почулося голосне клацання. Ліфт зупинився, і за кілька секунд рушив ліворуч.

— Він рухається і вбік, не тільки вгору-вниз? — запитала я.

— Так. У нас в окрузі ціла мережа підземних доріг, — відповів Богз. — Ця біжить на щабель вище від п’ятої транспортної платформи і веде до ангару.

Ангар. В’язниця. Штаб оборони. А ще десь тут росте їжа. Виробляється енергія. Очищуються вода і повітря.

— Округ 13 більший, ніж я гадала.

— Переважно це не наша заслуга, — мовив Богз. — Ми практично успадкували це місце і робимо все можливе, щоб воно й надалі функціонувало.

Знову почулося клацання. Ліфт попрямував униз — усього на кілька поверхів — і двері відчинилися в ангарі.

— Ого, — не втрималась я. Розміри ангару і десятки рядів вертольотів просто таки вражали. — Це ви також успадкували?

— Деякі з них ми зробили самотужки. Частина вертольотів входила до складу авіації Капітолія. Звісно, ми їх удосконалили, — сказав Богз.

Мене захлиснула ненависть до Округу 13.

— Виходить, ви мали все це — і покинули решту округів напризволяще?

— Все не так просто, — відповів Богз. — До недавнього часу в нас не було можливості контратакувати. Ми намагалися просто вижити. Коли ми стратили капітолійську верхівку округу, виявилося, що лише кілька наших мешканців уміє керувати вертольотами. Так, ми могли скинути на Капітолій ядерні боєголовки. Але нас завжди хвилювало одне важливе запитання: якщо ми розв’яжемо таку війну, чи є шанс на те, що виживе бодай одна людина?

— Піта сказав те саме. І ви всі одностайно обізвали його зрадником, — випалила я.

— Тому що він закликав до перемир’я, — пояснив Богз. — От побачиш, жодна зі сторін не застосує ядерної зброї. Сюди, солдате Евердін, — він вказав на один із невеличких вертольотів.

Опинившись усередині, я побачила, що вертоліт просто натоптаний відеотехнікою. Всі присутні були одягнені в темно-сірі комбінезони, навіть Геймітч, хоча, здавалося, йому з таким тісним комірцем незручно.

Фульвія Кардью поквапилась до мене — і розчаровано зітхнула, побачивши моє обличчя без макіяжу.

— Вся праця пішла нанівець. Не хочу образити тебе, Катніс, але зовсім мало людей мають фотогенічну зовнішність. От як у нього, — вона підійшла до Гейла, який саме розмовляв із Плутархом, і розвернула його обличчям до нас. — Ну, хіба він не симпатичний?

Гадаю, в комбінезоні Гейл і справді мав привабливий вигляд. Але це запитання тільки збентежило нас, зважаючи на наші стосунки. Я підшукувала слова, щоб віджартуватися, коли втрутився Богз:

— Нас ти цим не вразиш — ми щойно бачили Фінея Одейра в самих трусах.

І з цієї миті я вирішила, що ми з Богзом поладнаємо.

Сигнал сповістив, що час відлітати, і я пристебнула пасок безпеки. Ми з Гейлом вмостилися поруч навпроти Геймітча та Плутарха. Дивні тунелі-лабіринти вивели нас на платформу. Якийсь невідомий пристрій повільно піднімав вертоліт угору, аж поки ми не опинилися в полі посеред лісу. Тоді вертоліт огорнули сірі хмарки, і ми злетіли в повітря.

І тільки тепер, коли закінчився метушливий процес підготовки, я втямила, що раніше ні на хвилину не замислювалась над тим, що ж мене чекає в Окрузі 8. Насправді я майже нічого не знала про перебіг війни. Слабко уявляла, що треба робити для того, аби перемогти, і що станеться опісля, якщо ми таки переможемо.

Плутарх спробував пояснити мені все простими словами. На цю мить відкрито оголосили Капітолію війну всі округи, крім Округу 2, який завжди був у фаворитах і підтримував дружні стосунки з нашими ворогами, незважаючи на Голодні ігри. Взамін вони отримували більше їжі та кращі умови життя. Після Чорних часів і «знищення» Округу 13 саме Округ 2 став новим центром оборони Капітолія, хоча офіційно тут видобували коштовності, так само, як колись Округ 13 славився видобуванням графіту. А насправді ж Округ 2 не тільки виробляв зброю, але й постачав для Капітолія миротворців.

— Тобто... деякі миротворці народилися в Окрузі 2? — запитала я. — А я думала, що всі вони з Капітолія.

Плутарх кивнув.

— Саме так ти й повинна була думати. Деякі з них справді капітолійці. Але в Капітолії замало населення, щоб забезпечити таку кількість військових. До того ж люди, які виросли в Капітолії, не дуже прагнуть нудного, позбавленого розваг життя в округах. Служба триває двадцять років, у цей час заборонено одружуватися й народжувати дітей. Дехто погоджується на таку посаду, бо вона вважається почесною, інші вибирають її як альтернативу покаранню. Наприклад, якщо стаєш миротворцем, тобі списують борги. А в Капітолії чимало людей погрузли в боргах, однак не всі вони годяться для військової служби. Тож саме з Округу 2 Капітолій поповнює лави своїх солдатів. Це шанс для людей уникнути бідності й виснажливої роботи в кар’єрах. Їх змалку виховують, як солдатів. Ти ж бачила, як ті діти зі шкури пнуться, щоб узяти участь в Іграх.

Катон і Клівія. Брут і Енобарія. Важко було не звернути уваги на їхню завзятість і кровожерливість.

— Але всі інші округи на нашому боці? — запитала я.

— Так. Наша головна ціль — повністю звільнити всі до останнього округи, в тому числі й Округ 2, і таким чином припинити постачання харчів у Капітолій. А коли столиця ослабне, ми захопимо і її, — мовив Плутарх. — Нелегке буде завдання... Але ми впораємося і з ним, коли до цього дійде справа.

— Якщо ми переможемо, хто формуватиме уряд? — запитав Гейл.

— Усі, — відповів Плутарх. — Ми хочемо створити республіку з централізованим урядом, в якому були б представники кожного округу, а також Капітолія. Не дивись на мене з підозрою — колись давно так і було.

— Мабуть, у книжках вичитали, — буркнув Геймітч.

— У підручниках з історії, — підтвердив Плутарх. — Якщо наші пращури зуміли це зробити, то і ми зможемо.

Якщо чесно, то я взагалі не розуміла, за що хвалити наших пращурів. Згадайте, в якому стані була планета: постійні війни, практично вичерпані ресурси. Ніхто не переймався, що буде з людьми, які прийдуть після них. Однак ідея з республікою — це уже щось, принаймні в порівнянні з тим, що ми маємо зараз.

— А якщо ми програємо? — запитала я.

— Якщо