Читати книгу - "Золотий фараон"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Денонів олівець біг по аркушу, малюючи те, що бачило око митця. Наче одержимий Денон малював і тоді, як десятитисячна кіннота володаря Єгипту Мурад-бея ринула, фанатично виючи, на добре муштровані загони Наполеонового війська.
Почалася жахлива різанина, бій кривих шабель з карабінами. Фанатичні поборники ісламу насідали безладними юрбами, а французи стояли в бойовому порядку й стріляли тільки за командою.
Денон малював нападників-мамелюків, коней, що ставали диби, поранених. А за ними здіймалися піраміди. Величні й похмурі, як і чотири тисячі років тому,
Наполеон переможцем увійшов до Каїра. Віван Денон заходився малювати мусульманські будови.
Своєму генералові Дезе Наполеон наказав переслідувати мамелюків, що тікали до Верхнього Єгипту.
Денон поїхав з генералом Дезе. Його трясло, наче в лихоманці, коли він увійшов до міста старожитностей — Фів — і побачив храми, статуї, зображення богів, склепи, підземні ходи й печери; скрізь він бачив таємничі картини, гравюри й рельєфи з тих часів, коли ще не було ні Риму, ні Афін. Своєрідне, незбагненне, багатюще зібрання старожитностей. Найбільше в світі!
Стіни храмів, колони, цоколі статуй і руїни величезних будівель — усе було вкрите ієрогліфами. Що вони означали? Що хотіли переказати нащадкам люди, які жили тут тисячоліття тому?
Якщо ці дивні позначки та фігури насправді не оздоба, а своєрідне письмо, то треба його розгадати, щоб якнайбільше дізнатися про минувшину. Але хто ж годен прочитати ніколи раніше небачені позначки? Те, що він, Віван Денон, малює з ранку до вечора тут, серед могил і храмів, здаватиметься вченим у Європі витвором уяви. Хіба ж вони повірять, що в Мемфісі, Дендері, Саккарі й тут, у колись стобрамному місті Фівах, старожитності вільно стоять і лежать, що їх — безліч? А скільки ще сховано в піску? Якось він трохи розгріб ногою пісок — і побачив голову статуї. Солдати лаялися, бо він звелів її відкопати.
Тепер Денон лаявся і сам. Тільки-но взявся малювати вхідну браму давньоєгипетського храму, як надбіг загін гренадерів.
— Месьє Денон! — крикнув якийсь гренадер. — Тікайте! На нас напали мамелюки. Вони переслідують нас. Ми біжимо по підмогу.
— Гаразд, гаразд! Приведіть підмогу. А я тим часом іще помалюю.
Гренадер кивнув своєму товаришеві, вони кинулись удвох на Денона і потягли за собою, незважаючи на його лайку й погрози, бо добре знали цього чоловіка. Певне, він був трохи несповна розуму, бо малював, здавалося їм, нічого не варте каміння. Однак вони любили Денона за дружнє ставлення до солдатів. Він тільки страшенно гнівався, коли йому заважали малювати. Та пересердившись, він ділив свою пайку хліба з голодними. О, цей Денон — справжній дивак! Замість стягати здобич з мамелюків, він малює старожитності, за які жоден солдат не дав би й ламаного мідяка.
ГРЕНАДЕР АНДРЕ СІМОН ЗНАХОДИТЬ ЧОРНИЙ КАМІНЬ
Генерал Бонапарт звелів командирові інженерного загону Допулю негайно упорядкувати зруйнований форт Рашід, що лежить за сім з половиною кілометрів на південний захід од Розетти над Нілом. Допуль викликав до себе капітана Бушара. Саме ця людина могла якнайкраще виконати Бонапартів наказ.
— Чи ми вже довіку зостанемося в Єгипті? — зажурено спитав Бушар.
Його командир стенув плечима:
— Ви знаєте, що адмірал Нельсон знищив під Абукіром наш флот. Тепер англійці ладнаються до нового удару. Настане час, коли вони спробують висадитися на єгипетський берег. І ми повинні бути напоготові.
Бушар замислився. Франція вже втратила Єгипет, це він зрозумів давно. Усі Бонапартові перемоги над мамелюками виявилися даремні. У війську нишком балакають, ніби генерал Бонапарт збирається відплисти до Франції. Що ж станеться з військом? Перебування в країні над Нілом погано вплинуло на нього. Незвичний клімат, сила-силенна мух, страшенний бруд у селах і містах спричиняли такі хвороби, проти яких військові медики безсилі. Багато вчених, учасників експедиції, страждали на запалення очей, дехто навіть осліп. Невже завойовані старожитності — статуї, папіруси, обеліски й саркофаги — дістануться тепер англійцям?
Без бою?
Ні!
Французькі вчені знайшли їх, вони і вивчать їх на славу своєї вітчизни.
Форт Рашід повинен стати настільки міцним захисним муром, щоб відбити всі навали ворогів. А генерал Бонапарт коли й повертається до Франції, то тільки для того, аби зібрати підкріплення.
Ще з юнацьких років Бушар цікавився давньою історією. Побачивши руїни колишніх єгипетських міст, він збагнув, що тут можна розкрити деякі таємниці фараонів. Капітан прислухався до розмов археологів, бачив, з яким невгамовним запалом малює Віван Денон храми й стародавні будови, і розумів: скільки ще цікавого сховано в землі! Тепер він дістав завдання — врятувати скарби Єгипту для Франції. Його солдати, досвідчені сапери, повинні якнайшвидше перетворити форт Рашід на неприступну фортецю.
Солдати, незадоволено бурмочучи, взялися за лопати. Треба було відкинути гори піску, щоб розчистити потрісканий фундамент давнього форту.
Гренадер Андре Сімон не тямився з люті. Який же він дурень, що сам напросився перевести його з батальйону гренадерів до інженерного загону. Сподівався уникнути виснажливих піших переходів, а тепер доводиться при такій убивчій спеці копати пісок. Мабуть, сам диявол його напоумив.
Розгніваний, він щосили встромив лопату в пісок. Та залізо вдарилось об щось тверде.
— Під три чорти! — вилаявся Сімон і копнув трохи далі.
Але і тут щось перешкоджало. У піску лежав камінь. Ні, Сімон не такий дурний — викопувати камінь, його ж потім доведеться ще й витягувати звідси. Куди розумніше просто обминути той камінь. Отак, тепер діло піде. Пісок тут легкий.
Хтось торкнувся його плеча.
— Чого ти далі там не копаєш? — спитав капітан Бушар.
— Бо там у піску лежить якась брила, мій капітане.
— Брила? То викопай її. Чи я повинен це зробити замість тебе?
Капітан дивився суворо. Ще одне слово, і кари не минути. Сімон заходився копати там, де щось йому перешкоджало. Невдовзі вони побачили чорну кам'яну плиту. Її верхній полірований бік був геть поцяткований знаками й малюнками. Бушар низько схилився до плити, потім вирвав у Сімона з рук лопату і почав швидко копати, наче раптом збожеволів.
Нарешті камінь викопано — великий, як стіл, чорний, лискучий, весь у дивних позначках. Капітан Бушар озирнувся навсебіч, наче шукав допомоги. Тоді знову схилився до плити, обмацав різьблення на камені. Що його так зацікавило? Може, чаклунські знаки? Та люди кажуть: хто ними зацікавиться, тому зле поведеться в житті.
З обачності Сімон ступив кілька кроків
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Золотий фараон», після закриття браузера.