Читати книгу - "«Штурмфогель» без свастики"

Оскільки захопити острів з моря не було можливості, фашисти атакували його з повітря.

Знаменитий восьмий корпус асів генерала Ліхтгофена завдав страшного бомбового удару по укріпленнях на Кріті й кораблях англійців. Пікіруючі бомбардувальники потопили чотири крейсери, шість ескадрених міноносців, пошкодили один авіаносець, три лінкори, три крейсери й десятки невеликих суден. Фактично вони вивели з ладу основне ядро британського середземноморського флоту.

Повітрянодесантний корпус генерала Штудента викинув на Кріт парашутистів. Протягом десяти днів вони повністю захопили один з найбільших у світі островів.

Останнього британця, який чинив опір, було вбито 2 червня 1941 року. Вбито за двадцять днів до найжорстокішої і останньої для гітлерівців війни.

1

Офіційне замовлення на продовження робіт над реактивним літаком міг би доставити інший офіцер відділу озброєнь люфтвафе, але Піхт попросив Удета, щоб той послав до Аугсбурга саме його. Він хотів відвідати Вайдемана. Наступного дня після вечері в будинку Зан-длера Піхт був уже в Аугсбургу.

— Вітаю вас, пане конструкторе, — сказав він, передаючи папери Мессершміттові, — здається, «Штурмфогель» розгортає крила.

— Я ані хвилини не. мав сумніву щодо цього, — «промовив Мессершмітт, потішений похвалою. — Коньяк, вино?

— Мабуть, коньяк. Мессершмітт відчинив буфет.

— Тільки Хейнкель наступає вам на п'яти. — Піхт трохи підняв кришталеву чарку, милуючись золотавим кольором коньяку.

— Я поки що не одержував ніяких відомостей, — постарався якомога байдужіше сказати Мессершмітт.

— І не одержите. Герман Герінг наказав тримати в таємниці роботи фірм.

— Н-ну, Герінг і Удет завжди були прихильні до мене… Якщо не самі вони, то їхні найближчі помічники. — Мессершмітт багатозначно подивився на Піхта, не спідлоба, як звичайно, а відверто, прямо.

Піхт промовчав.

— До речі! Я давно збирався зробити вам одну досить цікаву пропозицію…

— На другий же день після польоту вашого «Штурмфогеля», — ніби не чуючи останніх слів, почав Піхт, — старий Ернст підняв свій «Хейнкель-178». Той літак, над яким він бився з тридцять восьмого року. Обпікшись на ракетному «сто сімдесят шостому», в цю машину він поставив турбореактивний двигун, що працює на бензині.

— Не пам'ятаєте марки двигуна?

— ХеС-ЗБ з тягою п'ятсот кілограмів.

— Мені саме бракує такого двигуна! — сердито вигукнув Мессершмітт.

— До речі, це перший турбореактивний мотор, який підняв літак у повітря.

— Ум-гу, — протягнув Мессершмітт, розуміючи, що такого, мабуть, уже відпрацьованого, технічно довершеного двигуна ніхто не зможе видерти в Хейнкеля.

— Цього ж дня, п'ятого квітня, він випробував інший літак — Хе-280Б-1.

— Цю каракатицю з двома хвостами?

— Із двома двигунами, по шістсот кілограмів тяги кожний. У горизонтальному польоті літак досяг швидкості вісімсот кілометрів за годину.

— Я розумію інтереси рейху, — зморщуючись від болю під ложечкою і погладжуючи свого чорного, що починав рідшати, чуба, заговорив Мессершмітт. — Відділ озброєнь чекає на такий літак, але, повірте, Хейнкель знову зарветься.

— Невже ви гадаєте, що ми зможемо закрити роботи Хейнкеля над цим літаком?

— Я не казав про це, — промимрив Мессершмітт.

— Словом, час покаже, що вийде в Хейнкеля, — прийшов на виручку Піхт.

— Так, звичайно, час, час… — Мессершмітт оцінив одержані відомості й гарячково думав, як би віддячити за них Удетовому ад'ютантові.

2

Якби Мессершмітт знав, про що кілька годин тому розмовляв спритний ад'ютант Удета з його льотчиком-випробувачем Вайдеманом, він навряд чи запропонував би йому вигідну справу.

Але розмова точилася віч-на-віч, до того ж у машині Піхта.

— Як у тебе справи, Альберте? — запитав Піхт, тільки-но машина рушила з місця.

— Здається, я непогано влаштувався, але нудьга…

— Ти можеш розважитися хоч би в Аугсбургу.

— Я не синок Круппа і не родич президента Рейхсбанку!

— Гроші можна робити скрізь, де мають про них уявлення.

— Мені платять за голову, яка поки що ціла.

— В кращому випадку, — промовив Піхт, дивлячись на дорогу.

— Що ти цим хочеш сказати, Паулю?

— Гірше, якщо ти лишишся інвалідом і тебе пошлють до притулку для бідних, де збираються невдахи та старі відьми…

Піхт знав, чим дошкулити Вайдеманові. Альберт завжди жив значно ширше за свої можливості й частенько опинявся без грошей.

— Зрештою кожен намагається десь щось ухопити, — говорив далі Піхт. — Різниця лише у вимірах, у нулях, словом.

— Як же ти, наприклад, схоплюєш? — Вайдеман заглянув в обличчя Піхта.

— Дуже просто, — охоче відповів Піхт. — Я працюю на Мессершмітта.

— Я теж працюю на Мессершмітта, але щось він не платить мені більше як тисячу марок.

— Ще тисячу ти можеш одержувати від Хейнкеля.

— Яким же чином?

— Покладись на мене. Це я влаштую тобі за давньою дружбою.

— Як я буду відробляти ці гроші?

— Ти будеш передавати йому всі відомості про «Штурмфогель».

— Ох ти шельма, Паулю! Я ж порушу в такому випадку один вельми істотний пункт контракту…

— Пусте. Він не вартий тисячі марок. Адже й ти і я працюємо для рейху. А якщо шефи гризуться, то це не наше діло. Хай гризуться, аби лиш скоріше хтось із них зробив гарний літак.

Вайдеман зсунув кашкета на потилицю і почухав лоба.

«А що, коли Піхт підкладе мені свиню? Таж мене Мессершмітт живцем із'їсть. Добре — Мессершмітт, а Зейц, а гестапо? Але ж Піхт давній товариш. До того ж він сам ляпнув про свою дружбу з Мессершміттом, і, якби про це дізнався Удет, Піхт наклав би головою за розголошення військової таємниці. І знову ж тисяча марок… Це дуже непогані гроші за якісь фіглі-міглі «Штурмфогеля», який ще невідомо коли обросте пір'ям…»

— Добре, Паулю. Я працюватиму на цього дідуся Хейнкеля, якщо він і справді збирається платити мені по тисячі марок. Тільки кому і як я повинен передавати ці відомості?

— Мабуть, поки що мені, а я — йому. — Піхт дістав блокнот і авторучку. — Пиши розписку й одержуй аванс.

«Оппель» загальмував. Дорога була безлюдна. За виораним полем виднілося лише маленьке село.

— Може, без розписки… — промовив, занепавши духом, Вайдеман.

— Розписку я потім знищу. Але ж мені треба дати звіт! Аванс солідний — тисяча п'ятсот марок. — Піхт дістав запечатану пачку й поклав на коліна Вайдеманові.

3

Напередодні першого травня на заводах Мессершмітта зчинився переполох. До Аугсбурга зі всіх аеродромів та допоміжних цехів, розкиданих по Баварії, з'їжджалися робітники, інженери, службовці. На мітингу мав виступати другий фюрер рейху Рудольф Гесс.

Механік «Штурмфогеля» Карл Гехорсман замалим не спізнився на службовий автобус через бутерброди, які наготувала йому в дорогу дружина. Тепер він сидів, обхопивши великими, в рудих веснянках руками численні пакунки і не знав, як розтикати їх по кишенях. Крізь папір протікав жир і капав на нові сукняні