Читати книгу - "Вогнем і мечем"

чи, виряджений у дамаск, купається в дьогтеві, навмисно показуючи козацьке презирство до розкішних цих тканин і шат. Довго він ніде не засиджувався. Вчинками його вершили завзяття і молодецтво. Часом, приїхавши до Чигирина, Черкас чи Переяслава, гуляв він напропале із запоріжцями, часом жив, як пустельник, із людьми не знався і йшов у степи. Часом ні з сього ні з того оточував себе сліпцями, цілими днями слухаючи їхню гру та пісні, а їх самих золотом осипаючи. Серед шляхти вмів бути двірським кавалером, серед козаків найвідчайдушнішим козаком, серед лицарів – лицарем, серед грабіжників – грабіжником. Дехто вважав його божевільним, бо це була душа і нестримна, і нерозважлива. Навіщо він жив на світі, чого хотів, куди прагнув, кому служив? – він і сам не знав. А служив степам, вітрам, битвам, любові та власній невгамовній душі. Ця невгамовність і вирізняла його серед інших неотесаних ватажків і серед усієї розбійної братії, у котрої на умі тільки й було що грабунки і котрій було все одно – татар грабувати чи своїх. Богун здобич брав теж, але війні віддавав перевагу; ризикував заради самого ризику; за пісні розраховувався золотом; шукав слави, а про інше не дбав.

Із усіх отаманів тільки він, може, й уособлював собою козака-лицаря, тому й пісня обрала його своїм улюбленцем, а ім’я прославлялося по всій Україні.

Останнім часом Богун зробився переяславським підполковником, але владу чинив полковницьку, бо старий Лобода вже нетвердо тримав пірнача закляклою рукою.

Отож Скшетуський чудово знав, хто такий Богун, а коли й запитав стару княгиню, чи козак той на службі в її синів, то зробив так заради навмисної зневаги, бо відчув у ньому ворога; і, хоч знаменитий був отаман, закипіла кров у наміснику, а все тому, що козак поводився з ним так нахабно.

Іще він зрозумів, що коли все так почалося, то й закінчиться непросто. Та гострим був на язик пан Скшетуський і впевненим у собі, й навіть занадто, й теж не відступав ні перед чим, а до небезпеки і зовсім був жадним. І хоча готовий він був негайно погнати коня вслід Богунові, та їхати поряд із князівною продовжував. До того ж вози минули яр і вдалині показалися вогні Розлогів.

Розділ IV

Курцевичі-Булиги були старовинним княжим родом, гербом якого був Кур, а родовід ішов од Коріата; насправді ж рід походив начебто від Рюрика. Із двох головних гілок одна сила на Литві, друга на Волині; на Задніпров’я ж перебрався свого часу князь Василь, один із численних нащадків волинської лінії. Як небагатий він не побажав нидіти серед могутніх родичів і вступив на службу до князя Михайла Вишневецького, батька славетного Яреми. Прославивши на цьому поприщі своє ім’я і зробивши князеві чималі лицарські послуги, він отримав за це у спадкове володіння Красні Розлоги, прозвані потім через величезну кількість вовків Вовчими Розлогами, і на постійне пробування там осів. Року 1629-го, перейшовши в латинство, він одружився з Рогозянкою, дівицею з поважного шляхетського роду, що походив із волоської землі. Через рік од шлюбу цього з’явилася на світ дочка Олена. Мати померла при пологах, князь Василь же, про другий шлюб не думаючи, присвятив себе цілком господарству та вихованню єдиної дочки. Був він людиною сильного характеру і незвичайних достойностей. Доволі швидко надбавши не великих, але й не малих статків, він зразу ж згадав про свого старшого брата Костянтина, котрий, залишаючись на Волині в бідності та відчуженні від можновладних родичів, змушений був ходити в орендарях. Його, з його дружиною та п’ятьма синами, перевіз Василь у Розлоги і почав ділитися з ними кожним шматком хліба. Так і жили у злагоді обидва Курцевичі аж до кінця 1634 року, коли Василь із королем Владиславом під Смоленськ пішов. Там-то і трапилася прикра історія, що стала причиною його погибелі. У королівському таборі було перехоплено листа, писаного до Шеїна, а підписаного іменем князя і запечатаного Куром. Таке незаперечне свідчення зради, вчиненої лицарем, ім’я котрого до тієї пори було бездоганним, усіх вразило і приголомшило. Марно Василь небеса у свідки закликав, що листа писано не його рукою і не ним підписано, – герб Кур на печаті виключав усілякі сумніви, а у втрату персня з печаткою, чим князь усю справу пояснював, ніхто не повірив. Зрештою князь, pro crimine perduelionis[31] засуджений до позбавлення честі та життя, змушений був утікати. З’явившися вночі в Розлоги, Василь почав заклинати всіма святими брата Костянтина, щоб той піклувався про його дочку, як рідний батько; сам же зник назавжди. Говорили, що він послав із Бара листа князеві Яремі, просячи не віднімати шматка хліба в Олени й дозволити їй спокійно жити в Розлогах під опікою Костянтина; потім усякі чутки про князя пропали. Були відомості, що він невдовзі помер; іще говорили, що він пристав до цісарських і загинув на німецькій війні. Але хто міг знати щось достеменно? Певно, він і насправді загинув, тому що більше долею дочки не цікавився. Скоро про нього й говорити перестали, а згадали тоді, коли з’ясувалося, що ніякої вини на ньому немає. Якийсь Купцевич, вітебчанин, помираючи, зізнався, що писав під Смоленськом Шеїну він, а запечатав листа знайденим у таборі перснем. З огляду на таке свідчення жаль і розгубленість оволоділи всіма серцями. Вирок було переглянуто, князеві Василю повернули добре ім’я, та для засудженого віддяка за пережите прийшла занадто пізно. Розлоги ж Ярема й не думав однімати, бо Вишневецькі, краще за інших знаючи Василя, ніколи на нього вини не покладали. Він би навіть міг удатися до їхнього могутнього заступництва і над вироком посміятися, а якщо втік, то тому лише, що не виніс безчестя.

Олена спокійно росла в Розлогах під дбайливим наглядом дядька, й лише після його смерті настали для неї тяжкі часи. Дружина Костянтина, походження сумнівного, за характером була жінкою суворою, крутою та енергійною: чоловік тільки й міг тримати її в послуху. Після його смерті вона залізною рукою почала правити в Розлогах. Служба тремтіла від неї; холопи боялися пані як вогню, сусідам вона теж невдовзі себе показала. На третьому році правління свого, вдягнена як чоловік, верхи на чолі челяді та найманих козаків, вона двічі вчиняла збройні напади на Сивинських у Броварках. Коли полки князя Яреми побили якусь татарську ватагу, що безчинствувала біля Семи Могил, княгиня, очоливши своїх людей, знищила рештки недобитих, які втекли від князя до Розлогів. У Розлогах вона ж улаштувалася міцно і почала вважати їх