Читати книгу - "Світло в серпні"

викласти начистоту. Чую, вже й на ґанку про це торочать, а вона все дивиться на мене й, бачу, ладна знову спитати мене про цю пожежу. Тому-то не можу її покинути. Сидимо з нею у вітальні, Ліні вже очі злипаються, а я їй кажу: конче знайду цього чоловіка, ось тільки треба було б мені піти побалакати із знайомим священиком, щоб допоміг у цій справі. Вона ж сидить там, заплющивши очі, поки я це говорю, й навіть не здогадується, що я знаю: вони з цим парубком ще не одружені. Вважає, що обманула всіх. І питає мене, що за чоловік той, кому я хочу про неї розказати. Я відповідаю, вона сидить із заплющеними очима, аж я й кажу: «Та ви ж ані слова не чули з того, що я говорив». Вона трохи наче прокинулась, але й досі очей не відкриває, та питає: «А давати шлюб він ще може?» Я перепитую: «Що? Що може?» — «Чи й досі він має право вінчати?»

Гайтавер не ворушиться. Сидить випроставшись за столом, його руки спочивають на підлокітниках. На ньому немає піджака, сорочка без комірця. Обличчя кістляве й разом з тим обрезкле, немов два обличчя, накладені одне на друге, споглядають із блідого лисого черепа з пасмом сивого волосся, з-за двох непорушних вогників його окулярів. Частина його тіла, видима над столом, — безформна, майже потворна, розбухла від сидячого способу життя. Він заціпенів, на обличчі добре пізнати бажання відмовитись, ухилитися.

— Ой Байроне, Байроне, — озивається він. — Що це ви мені розказуєте?

Байрон замовкає. Безмовно, з виразом співчуття й жалю дивиться на пастора.

— Я знав, що ви ще не чули цього. Знав, що мені доведеться розказати вам.

Вони дивляться один на одного.

— Чого я ще не чув?

— Про Крістмаса. Про вчорашнє і про Крістмаса. Крістмас частково негр. Про нього, про Брауна. Про вчорашній день.

— Частково негр, — повторяє Гайтавер. — Голос звучить легко, буденно, як ото пушинка чортополохового цвіту спадає в тишу без звуку, без ваги. Пастор непорушний. Не рухається він ще кілька митей. Відтак здається, що на все його тіло напливає — немов воно рухоме, як і обличчя — бажання ухилитися, уникнути небезпеки, і Байрон бачить, що велике застигле обважніле обличчя заблищало від поту. Та голос легкий, спокійний. — То що там з Крістмасом, Брауном і з вчорашнім днем? — питає він.

Давно стихла музика в далекій церкві. У кімнаті чути тільки невпинне дзумчання комах і однотонний Байронів голос. За письмовим столом сидить випростаний Гайтавер. З покладеними на підлокітники долонями, з нижньою частиною тіла, схованою під столом, він нагадує східного ідола.

— То було вчора вранці. Один чоловік із сім’єю їхав возом до міста. Він перший побачив пожежу. Втім, ні. Він потрапив досередини другим, бо каже, що, виламавши двері, застав там якогось чоловіка. Щойно побачили будинок, селянин сказав жінці: «Щось дуже багато диму валить із кухні», а коли під’їхали ближче, жінка відповіла: «Та це ж будинок горить». Напевно, гадаю, він спинив воза, сім’я посиділа трохи, подивилася на дим, і чоловік за якийсь час погодився: «Либонь, так і є». Напевно, гадаю, жінка змусила його злізти з підводи, піти й подивитися, що там. «Вони й не знають, що горять, — так, мабуть, вона сказала. — Піди й скажи їм». Він зліз із підводи, піднявся на ґанок, постояв там трохи й погукав: «Агов, хто тут?!» Каже, що всередині будинку було чути вогонь. Виламавши плечем двері, увійшов і побачив того, хто перший зауважив пожежу. То був Браун. Але чоловік цього не знав. Зауважив, що там стоїть хтось напідпитку й має такий вигляд, ніби щойно звалився зі сходів. Селянин обізвався: «У вас дім горить, пане», — і допіру тепер помітив, що той п’янющий як чіп. А пияк весь час запевняв, що нагорі нікого нема, що там усе одно горить і нема чого рятувати та зносити звідси.

Однак той із села зміркував, що нагорі не може бути великого вогню, адже горіла задня частина, ближче до кухні. Та й надто вже п’яний був цей чоловік, не міг орієнтуватися. Отож селянин відразу запідозрив щось лихе, бо пияк вперто не пускав його нагору. Однак рушив туди, п’яний спробував був його затримати, та той відштовхнув упертюха й пішов сходами. Сказав, що п’яниця подався вслід і далі запевняв, що нагорі нічого нема. А потім, коли селянин спустився й згадав пияка, того вже й слід захолов. Та тільки, напевно, не відразу згадав про Брауна. Бо, зійшовши нагору, знову став кричати й відчиняти двері, а тоді відчинив ті, що треба, двері й побачив її.

Байрон замовкає. Тепер у кімнаті не чути нічого, крім комах. За відчиненим вікном невтомно пульсують і б’ються, навіваючи дрімоту, рої й міріади цих комах.

— Побачив її, — озивається Гайтавер. — Він знайшов міс Берден. — Пастор не рухається. Байрон не дивиться на нього. Здається, розглядає свої руки, поки розповідає.

— Вона лежала на підлозі. Голова майже зовсім відтята. У жінки почало сивіти волосся. Селянин розказав, як він стояв там, чув вогонь, а в кімнаті вже був дим, ніби найшов услід. І як було страшно взяти жінку й винести, бо голова могла відлетіти. А тоді він збіг униз сходами, вискочив із будинку, навіть не зауваживши, що п’яного нема, кинувся на вулицю та наказав жінці чимхутчіш метнутися до найближчого телефону й подзвонити шерифові. По тому кинувся за будинок, до бака й уже набрав був повне відро, як зміркував, що це дурного робота, адже зайнялася вся задня частина будинку. Отож знову забіг усередину, піднявся сходами нагору, в кімнату, зірвав із ліжка покривало, закутав у нього тіло, схопив за кінці й сам собі завдав на спину, як ото мішок борошна, виніс надвір та поклав під деревом. Каже, те, чого він найбільше боявся, таки сталося. Покривало сповзло, тіло лежить на боці, а голова повернута назад, ніби оглядається. Якби, каже, вона зуміла ось так за життя оглядатися, то не довелося б їй тепер лежати з перерізаною шиєю.

Байрон змовкає й дивиться, зиркає на чоловіка за столом. Гайтавер не ворухнувся. Обличчя за двома осяйними вогниками окулярів обливається потом — безгучно й безупинно.

— Прийшов шериф, приїхала пожежна команда. Але не змогла нічого зробити, бо не було води для брандспойта. Цей старий будинок горів увесь вечір, я бачив дим і Ліні показав, коли прийшла. Я ж не знав тоді. Міс Берден відвезли до міста, там у банку був папір, де