Читати книгу - "Біґ Мак. Перезавантаження"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
У кімнаті вогко й темно, над водою літають метелики, котрі невідомо як сюди потрапили, Анна-Марія виловлює врешті-решт з води свій приймач і викидає його на підлогу, мов мокру жабу. Метеликам, мабуть, жарко, Анні-Марії теж, але вилазити вона не збирається.
– Ну, що, – питаю я її, – чому ти мовчиш?
Я був одним із перших її знайомих у Відні. Власне, спочатку вона поселилась поряд зі мною, ми були сусідами, я допоміг їй оформити папери в банку й поліції, навіть годував її кілька днів бульйонами на спільній кухні, адже бабок у неї тоді не було й жерти вона теж нічого не мала, словом, ми друзі, у хорошому значенні цього слова, себто без сексу, без усієї цієї тягомотини, буває інколи й так, просто вона отака прибабахана, сидить собі у ванні, телефонує звідти – з ванної – своїм друзям, ось мені зателефонувала годину тому, попросила прийти, порадити, як їй далі бути, у неї, мовляв, серйозні проблеми.
Я, звичайно, приходжу, вона відкриває мені двері й біжить назад, уже звідти кричить мені «проходь, не стій там», я заходжу до ванної кімнати, сідаю на стілець і розглядаю метеликів над водою і розкислий загроблений приймач, що дохриплює собі на підлозі. Анна-Марія сидить по горло у воді, печально на мене дивиться, курить розмоклі цигарки й мовчить. І тут я її питаю:
– Ну, що, чому ти мовчиш?
– У мене проблеми, – починає вона й нервово затягується. – Вибач, звичайно, що я тебе витягла.
– Нічого. Вибач, що я не скидаю черевиків. У тебе тут вода.
– Так, вибач, тут приймач впав у воду.
– Хочеш, щоб я його відремонтував?
– Ні-ні, розумієш, у мене проблеми з твоїм знайомим.
– З яким таким знайомим?
– Ну, з твоїм компатріотом. З Аліком.
– А які з ним можуть бути проблеми?
– Він у мене закохався.
– Він же комп’ютерник, – чомусь сказав я.
– Ну, то й що – у мене не може закохатися комп’ютерник? – закашлялась Анна-Марія.
– Хороший комп’ютерник – ні. Вони егоцентричні, їм не до того.
– Значить, Алік – поганий комп’ютерник, – поважно сказала Анна-Марія.
– Він мій приятель, – заперечив я. – І земляк.
– Ви з ним поруч живете?
– Так. Наші міста поруч. П’ятсот кілометрів, розумієш?
– Він учора зателефонував і сказав, що кохає мене.
Що тепер робити?
З нею завжди такі проблеми, вона весь час скаржилася, їй то контролери в трамваї освідчуються, то старенькі панянки в опері, вона, зрештою, мила жінка, з наївним обличчям і гарними грудьми, ось і мій приятель Алік щось собі надумав, я їх, до речі, сам і познайомив зовсім недавно, ми сиділи в якомусь клубі, зібралися просто ввечері, сиділи, пили, вони з Аліком швидко набралися, почали щось співати, ну ось, а я тепер маю все це вислуховувати.
– Ну, – питаю, – а він тобі подобається?
– Не знаю, – говорить Анна-Марія, – у нас був секс, і мені не сподобалося.
– У вас був секс?
– Так, розумієш, я не надто й хотіла, але так сталося.
– І що?
– Ось про це я й хотіла з тобою поговорити. Розумієш, мені це не зовсім сподобалося.
– Це що – був твій перший секс?
– Ні, я про інше. Розумієш, він весь час ритмічно так дихав. Я його питаю «що ти робиш?», а він говорить, що відтягує, значить, свій оргазм і для цього намагається контролювати дихання.
– Цікаво, ніколи про таке не чув.
– Та почекай. Ну в нього дихання, окей. А мені, як ти думаєш, приємно?
– Не знаю, – чесно сказав я.
– Таке враження, – веде вона далі, – що займаєшся самбо. Тільки без одягу.
– Без одягу, мабуть, незручно.
– Що незручно?
– Ну, самбо займатись.
– Ось. І я не знаю, що мені тепер робити.
– А ти, – говорю я, – не пробувала йому сказати, аби не дихав?
– Ну, як я це зроблю? Що, я йому скажу: «Не дихай»?
У мене таке вперше.
– Слухай, – намагаюсь я її підтримати, – урешті-решт, Алік хороший хлопець. Комп’ютерник. Він тобі може яку-небудь програму зробити. Сайт.
– Мені не потрібен сайт, – Анна-Марія топить бичок у воді й одразу розкурює нову цигарку. – Я його боюся. Раптом він якийсь божевільний. У вашій країні там усі божевільні.
– Звичайно, – погоджуюсь я, – починаючи з президента.
– Слухай, ти маєш із ним поговорити, – тихо, майже пошепки каже вона. – Ти знаєш його, ти знаєш мене, він тебе послухає.
– І що я маю в нього спитати? Чому він контролює своє дихання?
– Ні, взагалі поговори з ним, чого він взагалі від мене хоче. Поговориш?
– Гаразд, – погоджуюсь я, – якось при нагоді обов’язково. Зачиниш за мною двері?
– Чекай, – кричить вона й хапає мене за руку, оббризкуючи теплою піною, – не йди. Ти маєш поговорити з ним просто тепер!
– Він що – під водою чи що?
– Він зараз прийде.
– Може, ти одягнешся?
– Ні-ні, я залишуся тут, тут мені спокійніше.
– Ага, – кажу, – головне пірнай глибше – там він тебе не дістане. У тебе пиво є?
– У мене є водка. Візьми на кухні.
На кухні справді є надпита пляшка горілки, але немає ніяких склянок, тільки чашки, на яких написано «З днем народження», я беру чашку, іду назад, наливаю Анні-Марії. «Ну, – кажу, – з днем народження!» Вона нервово випиває, закашлюється, утрачає рівновагу й іде на дно. У цей час у двері дзвонять. Я йду відчиняти.
До кімнати заходить Алік, тягнучи за собою, ніби важку рибальську сіть, ранкові голоси зі сходів і свій персональний запах комп’ютерника. Справжнього комп’ютерника завжди можна впізнати за запахом, цей запах важко з чимось сплутати й неможливо набути просто так, не долучившись до клавіатури. Я думаю, вони пахнуть майкрософтом.
Алік тримає в руках шкільний помаранчевий наплічник і гризе китайську вермішель швидкого приготування.
Вермішель годилося б, мабуть, кинути в гарячу воду, проте Алік гризе її просто так, як гренадери в есесівських дивізіях гризли свої галети, займаючи влітку 41-го чергове напівсонне містечко на Східному фронті.
Алік вітається, говорить, що радий мене бачити. Пошепки додає,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Біґ Мак. Перезавантаження», після закриття браузера.