Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"

Бергойн. Ах, ваш дядько! (До Суїндона, ввiчливо). Прошу пробачення, майоре Суїндон. (Суїндон похмуро приймає вибачення. Бергойн звертається до Рiчарда). У взаєминах з вашою родиною нам щось не пощастило. Мiстере Даджен, я маю ще щось запитати у вас. Хто це (вичитує з листа) — Вiльям Мейндек Паршоттер?

Рiчард. Мер Спрiнгтауна.

Бергойн. Скажiть, прошу, — цей Вiльям Мейндек i таке iнше... вiн людина, що стоїть на своєму словi?

Рiчард. А вiн щось продає вам?

Бергойн. Нi.

Рiчард. Тодi можете покластися на нього.

Бергойн. Дякую вам, мiстере,...м...м...Даджен. Мiж iншим, якщо ви не мiстер Андерсон, то хiба ми все-таки... гм... майоре Суїндон (хоче сказати: «Ми все-таки повiсимо його?»).

Рiчард. Розпорядження не втрачає чинности, генерале.

Бергойн. Ах, так. Вельми шкодую. Прощайте, мiстере Даджен. Прощайте, панi.

Рiчард (побачивши, що Джудiт знову хоче розпачливо благати, рiшучим рухом хапає її за руку). Нi слова бiльше. Ходiм.

Вона з благанням дивиться на нього, але його рiшучiсть перемагає. Четверо солдатiв виводять їх. Сержант, насупившись, iдетак, щоб заступати Суїндона вiд Рiчарда, i весь час стежить за останнiм, мов за небезпечним звiром.

Бергойн. Джентльмени, ми вас бiльше не затримуємо. Майоре Суїндон — на два слова. (Офiцери виходять. Бергойн спокiйно чекає, доки останнiй з них зникне за дверима. Потiм стає дуже серйозним i звертається до Суїндона, вперше не згадуючи його чину). Суїндоне! Чи знаєте ви, що це таке? (Показує листа).

Суїндон. Що?

Бергойн. Вони вимагають охоронної грамоти для офiцера їхнього ополчення, що має прибути для переговорiв з нами.

Суїндон. То вони поступаються?

Бергойн. Вони додають, що посилають сюди людину, яка минулої ночi пiдняла увесь Спрiнгтаун i витiснила звiдти нашi частини; аби ми знали, що маємо справу з неабиякою особою.

Суїндон. Ха!

Бергойн. Вiн уповноважений визначити умови — догадайтеся, на що саме?

Суїндон. Сподiваюсь, на їхню капiтуляцiю?

Бергойн. Нi, на нашу евакуацiю звiдси. Вони дають нам рiвно шiсть годин на те, щоб забратися з мiста.

Суїндон. Неймовiрне зухвальство!

Бергойн. Що нам робити, га?

Суїндон. Негайно вирушити до Спрiнгтауна i розбити їх ущент.

Бергойн (спокiйно). Гм!.. (Повертаючись до дверей). Ходiмо до комендатури.

Суїндон. Навiщо?

Бергойн. Писати охоронну грамоту. (Береться за ручку дверей).

Суїндон (не рухаючись з мiсця). Генерале Бергойн!

Бергойн (повертається). Що, сер?

Суїндон. Мiй обов’язок сказати вам, сер, що я не вважаю загрози банди бунтiвливих крамарчукiв достатнiм приводом, щоб нам вiдступати.

Бергойн (незворушно). Припустiмо, що я передав вам командування, що ви робитимете?

Суїндон. Я зроблю те, для чого ми i вирушили походом на пiвдень вiд Квебека, а генерал Хоу — на пiвнiч вiд Нью-Йорка: я пiду на з’єднання з ним в Олбенi, i спiльними силами ми знищимо армiю бунтiвникiв.

Бергойн (загадково). А наших ворогiв у Лондонi ви також знищите?

Суїндон. У Лондонi? Яких ворогiв?

Бергойн (з силою). Недбалiсть, бундючнiсть, бездарнiсть i бюрократизм!.. (Пiдносить руку з депешею i додає, голосом i обличчям виявляючи вiдчай). Я довiдався щойно, сер, що генерал Хоу ще й досi в Нью-Йорку.

Суїндон (мов громом уражений). О Боже! Вiн не виконав наказу?

Бергойн (спокiйно й з iронiєю). Вiн не одержав наказу, сер. Якийсь джентльмен у Лондонi забув надiслати його, бо, мабуть, збирався за мiсто, вiдпочити. Отже, щоб не порушити режиму його дня, Англiя втратить свої американськi колонiї, а ще за кiлька днiв ми зi своїми п’ятьма тисячами солдатiв опинимося в Саратозi проти вiсiмнадцяти тисяч бунтарiв, якi зайняли неприступнi позицiї.

Суїндон (вражений). Цього не може бути!

Бергойн (холодно). Прошу пробачення.

Суїндон. Не можу цьому повiрити! Що скаже iсторiя?

Бергойн. Історiя, сер, збреше за своїм звичаєм. Ходiм, треба надiслати охоронну грамоту. (Виходить).

Суїндон (йде за ним, вкрай розгублений). Боже мiй, Боже мiй! Нас винищать!

Близько полудня. На ринковiй площi помiтно пожвавлення. На шибеницю, що, на страх злочинцям, завжди стоїть тут, поруч з iншими, дрiбнiшими карними пристосуваннями, як-от ганебний стовп i помiст для покарання батогами, почеплено нову мотузку i петлю прив’язано до бантини, щоб її не дiстали хлопчаки. Мiський клерк винiс i приладнав як слiд драбину, а тепер стежить, щоб нiхто не дряпався по щаблях. Уебстербрiджських городян набралося сила, i настрiй у них пiднесений, бо пошириласьчутка, що король Ґеорґ та його страшний генерал збираються повiсити не священика, а Учня Диявола; отже, видовищем страти можна розважитися, не замислюючись про те, чи вона справедлива i чи слiд було допускати її без боротьби. З наближенням полудня навiть вiдчувається якась непевна тривога, що страта не вiдбудеться, бо й досi єдине, що свiдчить про готування до неї, — це прихiд клерка з драбиною. Аж ось чути заспокiйливi вигуки:

«Ось вони... йдуть...» Загiн солдатiв, що складається наполовину з британської пiхоти, наполовину з гессенцiв, з багнетами навпереваги швидко марширує на середину майдану, вiдтискаючи юрбу на всi боки.

Сержант. Стiй! Струнко! Шикуйся! (Солдати шикуються в каре, оточуючи шибеницю; унтер-офiцери на чолi з сержантом енергiйно виштовхують тих, хто якось вдерся усередину каре). Ану, геть звiдси! Геть! Незабаром i декого з вас теж почеплять на шибеницю! Гей, ви там, клята нiмото, рiвняйся! Бракувало ще до них по-нiмецькому белькотiти, — дати їм прикладом по ногах — миттю зрозумiють. Ану-бо, забирайтесь звiдсiля. (Напирає на Джудiт, що стоїть коло самої шибеницi). Ну от, iще й ця! Вам тут нiчого робити.

Джудiт. Чи не можна б менi лишитися? Я не заважатиму.

Сержант. Не хочу бiльше i говорити з вами. Посоромилися б: де ж пак, прибiгли дивитись, як вiшатимуть людину, що i чоловiком вам не доводиться! Та й вiн не кращий за вас. Я казав майоровi, що вiн джентльмен, а вiн кинувся на майора i мало не задушив та ще обiзвав кретином його величнiсть. Ану, геть звiдси, та мерщiй!

Джудiт. Ось вам два срiбнi долари — дозвольте менi зостатися!

Сержант (нi хвилинки не гаючись, крадькома озирається навколо, швидко ховає грошi у кишеню. Потiм ще голоснiше кричить на неї, удаючи благородне обурення). Що? Ви гадаєте, я вiзьму хабара пiд час виконання службових обов’язкiв? Нiзащо! Ось тепер побачите, як я вас провчу за спробу пiдкупити офiцера королiвської служби. Триматиму вас пiд арештом, аж доки скiнчиться страта. Стiйте ось тут, на цьому мiсцi, i не рухайтесь, доки я недозволю! (Хутко моргає їй i показує на правий куток каре позаду шибеницi, потiм повертається до солдатiв, гукаючи). Гей, ви! Шикуйсь! І нiкого сюди не пропускати!

У натовпi раптом чути: «Цитьте! Мовчiть!» Потiм лунають звуки вiйськового оркестру, що грав