Читати книгу - "Прерії Арктики"

Якщо вони й побували там, то залишитися не зважилися, тому що з’явилися за годину, пропонуючи компроміс — я ж заявив, що можу збігати у Форт-Сміт (ніби це суща дрібниця!) та найняти команду за півтора долара на день. Один за одним вони прийняли мої умови.

Але тут вибухнула бомба: виявилось, я скривдив вождя Снаффа — не запросив його, щоб запитати поради. Тепер він розпустив чутку, начебто я маю намір вивезти звідси живого вівцебика, й тоді всі місцеві індіанці вирушать до праотців. Команда знову розпалася. Я подався до вождя. У кожного — своя ціна. Снафф призначив свою — півфунта чаю. Команда повернулася, вимагаючи деяких змін у контракті.

Отже, кілька людей то наймалися, то відмовлялися від свого слова, але зрештою набралася команда, готова піти в плавання до волоку, а потім донести вантаж до найближчого озера. Вони отримали завдаток, провізію та подарунки.

УЇЗО. Місіонери дали йому при хрещенні ім’я Луїзон. Ім’я дуже спростилося. Його кличуть Уїзо, пишуть УЇЗО й запитувати треба Уїзо, інакше його не розшукати. Уїзо нагадував доброго старого зайця — користі від нього особливої не було, силою він не вирізнявся, але робив усе, що міг, і ніколи не бурчав. Якщо починався заколот і зріло невдоволення, він тримався непохитно й повторював: «Я дав слово йти — і піду».

Згодом він був гарним провідником до озера Ейлмер. Лише Уїзо не просив забезпечити дружину провіантом на час його відсутності.

— Нічого з нею не станеться, — примовляв він, — ми вже давно одружені.

Уїзо попросив у подарунок мої окуляри — на очі він став слабкий — і сокиру. Сокиру я послав йому пізніше, а щодо окулярів старий ніяк не міг втямити, чому мені вони допомагають, а йому ні. Він найнявся лоцманом і провідником, хоча майже нічого не розумів ні в тій, ні в іншій справі.

ФРАНСУА ДЕ НУАР, син Уїзо, — спокійний, серйозний, лагідний хлопець. Фізичною силою не відрізнявся, але добре знав шлях до волоку Пайк.

К. — баламут і грубіян. За день наймався та ішов геть разів із десять, і щоразу виставляв нову вимогу.

С. — онук вождя. Похмурий ледар. Нізащо не взяв би його більше в експедицію. Крім звичайної плати, провізії, тютюну й іншого, зажадав «кормові» для дружини. Пізніше з’ясувалося, що ніякої дружини в нього не було.

БОЛЬЄ — звався онуком П’єра Больє. Постійний призвідник усіляких заколотів. За всю поїздку не відробив чесно жодного дня. Нахаба, баламут, любив користуватися працею товаришів. Одного разу я не стерпів і пригрозив, що завдам йому добрячого перцю, тоді він миттю посмирнішав.

ЯМ ФРИСЕЙ — Вільям — найбільш гідний хлопець із всієї компанії. Тямущий, веселий, дужий, працьовитий. По суті, він і мій старий приятель Біллі Лутіт удвох впоралися з ботом.

Будь-якому мандрівникові цим краєм раджу взяти в провідники Яма. Він вартий усіх інших, разом узятих.

ЧІПЕВА, ЇХНІ МОВА ТА ПИСЕМНІСТЬ

Широкі узагальнення завжди хибні, і починаючи з них, далі варто вносити уточнення конкретними прикладами.

Чіпева, як правило, неохайні, марнотратні, але дуже чесні. Докази їхньої чесності ми в тутешніх місцях спостерігали щодня. Коштовні речі розвішані скрізь просто на деревах. Вони заховані від негоди, птахів і звірів, але немає й натяку на те, що хазяї хотіли сховати їх від людського погляду.

Чіпева добрі та гостинні щодо своїх родичів, але, як раніше згадувалося, на білих свою щедрість не поширюють.

Часом вони ледачі й неповороткі, але їм добре знайома тяжка праця мисливця та носія. Хоч вони й марнотратні, але вміють сушити м’ясо про запас і в’ялити білу рибу на зиму.

Це тихе та лагідне плем’я, але саме від них ведуть свій родовід легендарні апачі, які перекочували на південь сотні років тому.

Чіпева багато страждали від хвороб, занесених білими, але ніколи — від пияцтва!

Компанія Гудзонової затоки не згуртовувала місцеве населення, цим захоплювалися приватні торговці. Старший торговий посередник Андерсон розповідав мені, що за минуле сторіччя число індіанців, які живуть у долині ріки Маккензі, скоротилося більш ніж наполовину.

Минуло десять років звідтоді, як індіанці уклали угоду з урядом і передали йому в користування свої землі.

Заповідників тут нема, полювання дозволене повсюдно. Я чув, як старі скаржилися на занепад моралі нинішнього молодого покоління:

— Наші батьки були мисливцями, матері шили гарні мокасини, а тепер молодь без діла тиняється біля факторій, а жінки нечесним шляхом заробляють гроші та купують те, що повинні робити своїми руками.

У мові чіпева багато різких, гортанних звуків, які ніби клацають, особливо порівняно з мовою крі.

Усі чоловіки, жінки й більшість дітей курять. Вони зазвичай ходять із люлькою і навіть розмовляють, не виймаючи її з рота. Слова з булькотінням вириваються по обидва боки від люльки, в той час як із неї тонким струмком в’ється димок. Місіонери-єзуїти запевняли мене, що 50 років тому звуки ці були ще гортаннішими й більше клацали, та їм вдалося відучити індіанців від найнеприємніших горлових звуків.

Коли я записував назви тварин, то був вражений одним фактом — що більш звична тварина, то коротша в неї назва.

Бобер, ондатра, заєць, куниця, яких промишляє плем’я чіпева, називаються відповідно тса, дтен, ка, та.

Менш звичні в повсякденному житті руда лисиця і горностай мовою індіанців — нак-єє-тей, нун-деє-а, тел-кі-лей, /ред.: в оригіналі пропущене слово, чи одна з тварин має дві назви, синоніми?/, а порівняно рідкісні вівцебик і ласка — ат-хух-ле-єр-рай і тел-кі-лей-аззі.

Це цілком логічно, адже назва, як правило, — опис. Як у речах, швидше стираються м’які частини й гострі кути, так і в мовленні — що частіше вимовляється слово, то більше шансів, що воно покоротшає.

У цьому зв’язку цікаво, що «сьогодні» мовою чіпева — «то-хо-чін-най», але «завтра» — «хто-пай».

Вігвами племені чіпева дуже своєрідні — 50 років тому всі вони обтягувалися шкірами оленів карибу, а тепер більшість вігвамів обтягнуто брезентом не тому, що карибу перевелися, а тому, що тканину не потрібно постійно берегти від собак. Із п’ятдесяти вігвамів Форт-Чіпевайан лише один чи два було цілком обтягнуто оленячими шкірами, але в багатьох був верх із оленячих шкір, які не так легко спалахують, як брезент.

Індіанці чіпева мистецьки виводять дим — замість двох закріплених шкіряних димовідводів, як в інших племенах, у них один, прикріплений до тички.

На жодному вігвамі у форті