Читати книгу - "Моцарт із Лемберга"

вчинив самогубство від обставин, які його гнітили. Пригадую, цю історію мені розповів маестро Гайдн. Він був із ним особисто знайомий. (Господи милосердний, усвідомлення того, що Гайдна, мого вчителя й наставника, з нами також вже давно немає, досі ранить моє серце...) Здається, я боюся такої самої меланхолії, яка охопила колись Саркочевіча.

Дорога матінко, мені, однак, не хотілося б засмучувати вас своїми сумними роздумами, тому поспішаю змінити тон свого листа на дещо бадьоріший. Попри все, причини для втіхи й доброго гумору тут також трапляються.

Як Вам відомо, три місяці тому я розпочав навчати музиці двох доньок графа Баворовського. Старшій з них, Анні, шістнадцять років. Молодшій, Марії — чотирнадцять. Обидві надзвичайно старанні та здібні учениці, хоч іноді мені здається, вони залюбки би проміняли щоденні кількагодинні заняття музикою на щось більш марне й беззмістовне, як-от читання улюблених французьких книжечок чи приміряння суконь зі свого гігантського гардероба. Граф Баворовський та графиня Ельжбета обожнюють своїх дітей, проте справедливо вважають, що музика не лише розвиває естетично молоду особу, а й навчає праці над собою. Золоті слова.

Утім, передбачається, що наступного року Анна вийде заміж. Хоч, наскільки мені відомо, вона ще ні з ким не заручена. Цікаво, чи граф Баворовський платитиме вдвічі менше, коли в мене залишиться тільки одна учениця? Якщо так, то я матиму підставу, щоб просити його дозволу виїхати з Підкаменя де-інде. Хоч би й до Лемберга, куди мене також колись запрошували...

Не можу не згадати й про свого друга, вчителя фехтування, Адама Краєвського. Вже не пригадую, чи писав Вам про нього. Він також перебуває на службі у графа й щодня вчить його оправлятися зі зброєю: шаблею та флоретом. Не знаю, чи граф такий самий старанний учень, як Анна й Марія, але його вчитель без сумніву задоволений. Адам стверджує, що в цілій імперії немає щедрішого шляхтича, ніж Віктор Баворовський. Попри це в мого друга досі не виявилось достатньо гонору, щоб повернути мені гроші, які він позичив ще в Лемберзі, а в мене — достатньо нахабства, аби нагадати йому про борг. Можливо, Ви, дорога матінко, порадите мені, як повестися в цій делікатній ситуації? Бо, крім усього, я остерігаюся, щоб у наших із ним стосунках не сталося жодних непорозумінь. Але й гроші для мене мають не останнє значення. Тому дуже сподіваюся на Вашу мудрість, яка ще донедавна наповнювала кожну мить мого життя, коли я мав щастя мешкати з Вами в одному домі.

Адам іноді виїжджає до Лемберга, залишаючись там подекуди на три-чотири дні. Він стверджує, що не може довго прожити без міського повітря. Як без води та їжі. Думаю, йдеться ще про гру в карти та жіноче товариство, без яких би той прожив ще менше. Не подумайте, я зовсім його не засуджую, але завжди відмовляюсь, коли Адам пропонує мені поїхати з ним. За таких відомих мені обставин волію лишатися в Підкамені.

Граф Баворовський за кожної нагоди хвалиться своїм друзям, що в його маєтку живе син славетного генія Вольфганга Амадея Моцарта. Іноді вони з графинею навіть влаштовують вечори на мою честь. Правду кажучи, хоч мене це втомлює, я радію, коли в його домі збирається багато цікавих людей. Мушу додати, що серед них є чимало віденців. Художники, військові, інженери, лікарі... Тут в Галіції до них ставляться з величезною повагою, рівняються на них. Часто я цілий вечір за клавіром граю для них, і немає тоді в цілому світі щасливішого за мене. Після таких вечорів відчуваю, що радість і бажання творчості знову повертаються. Щасливий, я беруся до роботи, проте мого запалу вистачає ненадовго. Думаю, щоб писати музику, мені слід переїхати звідси. Навряд чи вдасться це раніше, ніж навесні наступного року.

Річ у тім, що невдовзі буде доволі важко виїхати з Підкаменя. Як розповідають тутешні люди, зими в цих місцях надзвичайно суворі й сніжні. Дороги замітає так, що жоден екіпаж, навіть санний, не може проїхати. Тому ніхто не починає жодних справ проти зими, а все відкладається до березня.

Щойно спало на думку, що наступний мій лист також дійде до Вас не раніше, ніж за три місяці... Яке ж це чекання жорстоке.

Дорога пані Моцарт, цей лист, як і попередній надсилаю Вам до Відня, хоч свідомий того, що Ви та пан Ніссен вже можете перебувати в Копенгагені. Але, оскільки Вашої тамтешньої адреси я не знаю, сподіваюся, що нові мешканці перешлють їх Вам до Данії.

На цім завершую. Зичу Вам міцного здоров’я та Божого благословення!

З любов’ю та теплом,

Ваш син, Франц Ксавер».

Поставивши крапку в листі, юнак ще кілька разів перечитав його. Після цього почекав, доки висохне чорнило, і склав аркуш учетверо. Завтра він надішле його до Відня.

У