Читати книгу - "В обіймах Казанови, Роберт Форісь"

Настав час третьої, вирішальної тяги. Жінка потягнулася до останньої карти. Вона перевернула її і вільно розсміялася, побачивши три ока.

Вона переможно глянула на Казанову.

Той відповів їй поглядом, потім заплющив очі і, повністю розслабившись, поворушив рукою карти, що лежали на столі, ніби хотів відчути магію чисел, що приховані в них, просто доторкнувшись. Раптом його рука завмерла, два тонкі пальці підняли й перегорнули картонну карту, яку вибрав італієць.

Довгу мить Ельжбета з недовірою дивилася на пару очей, розташованих поруч на кремовому тлі. Потім подивилася на чоловіка, який отримав право розпоряджатися її тілом.

Зревінський уважно подивився на старостину.

– Ви готові дотримуватися умов парі?

Ельжбета випросталася, стримуючи непереборне бажання сховатися за віялом. Про те, щоб не дотримати умов парі, вона навіть не думала, бо борг, зроблений за столом, був святою справою, і його несплата наражала боржника на суспільний остракізм і презирство знатних людей.

Крім того, Ельжбета не збиралася шукати виправдань. В решті решт, вона цілком свідомо прийшла до грального дому і сіла грати з кавалером де Сенгальтом.

– Звичайно, — відповіла вона, намагаючись звучати впевнено.

Зревінський кивнув і повернувся до італійця.

– Коли б ви хотіли отримати свій виграш?

Коли Казанову запитали, він подивився на купу монет, а потім довше подивився на Ельжбету, прямо їй в очі.

– Аби лише без зволікання, — тихо відповів він, викликаючи на її обличчя рум'янець, який не можна було приховати. – Чи знайдеться тут підходящий для цього випадку апартамент? – сказав він власнику зали.

– Звичайно, — услужливо відповів той. – У нас є вільний на другому поверсі, туди приходить сам граф Браницький, коли грає у нас в карти.

– Тоді він точно підходить, — погодився Казанова. – Будь ласка, відніміть його вартість з мого виграшу, – додав він, вільно тримаючи гроші, які годину тому належали комусь іншому.

Коли він підвівся, Ельжбета знову була вражена тим, який високий і міцно складений цей італієць.

Вона та Зревінський також піднялися зі стільців. Пан Мауріций непомітно викликав бухгалтера. З’явився невисокий чоловік в окулярах з рахівницею і письмовим приладдям. Зревінський обмінявся з ним кількома тихими репліками і знову звернув увагу на старостину та кавалера де Сенгальта, попросивши їх слідувати за ним наверх.

Вони піднялися сходами, залишивши позаду гомін і сяйво канделябрів.

Всі троє пройшли вздовж балюстради, що вела до холу, і опинилися в коридорі з рядом дверей, розташованих одна навпроти другої. З однієї з кімнат долинав жіночий стогін і супутній скрип ліжка.

З-за інших дверей вони почули щось схоже на хльостання коня та схвильовані благання чоловіка, який говорив російською.

Ельжбета мимоволі підняла руку до ліфа сукні. Жінка завагалася, вона ніколи раніше не вирішувала братися за подібні виклики. Звичайно, як у будь-якої світської жінки, вона мала коханців, але віддатися зовсім незнайомій людині в такому місці було божевільною ідеєю навіть для неї.

Ельжбета помітила, що Зревінський крадькома дивиться на неї. Його обличчя, освітлене знизу світлом лампи, раптом здалося Єлизаветі жорстоким і зловісним. Жінка здригнулася. Вона ледве стримала бажання розвернутися й побігти в коридор, а потім до виходу, де на неї чекали озброєні слуги.

Зревінський повів їх до дверей у кінці коридору, які, на перший погляд, були масивнішими й красивішими, ніж ті, повз яких вони проходили по дорозі. Він дістав із кишені ключ і повернув його в замку.

Ельжбета переступила поріг одразу за господарем, відчуваючи на своїй шиї теплий подих Казанови.

Вона оглянула просторе приміщення, більша частина якого залишалася в напівтемряві. Центр кімнати займало ліжко з балдахіном і вільно спадаючими прозорими шторами. Краєм ока вона побачила контури столу та стільців, а також комод із годинником у формі китайської пагоди.

За вікном, що виходило на вулицю Трембацьку, стояла потворна холодна листопадова ніч. Жінка відчула мурашки на шкірі. Чи це був страх, чи перебування в неопалюваному приміщенні, вона точно не знала.

Зревінський власноруч розпалив вогонь у каміні, використовуючи полум’я лампи, міхи та кочергу. Зробилося видніше.

Ельжбета подивилася на годинник. Це було за двадцять хвилин до півночі.

У відчинених дверях з’явився дворецький, несучи графин з вином.

Зревінський жестом попросив його поставити тацю на стіл.

– Може подати щось поїсти? – спитав пан Мауріций вже на порозі, тримаючись за ручку ззовні.

Де Сенгальт запитально глянув на старостину.

Ельжбета чула утиск в животі, але це був точно не голод.

Їй було трохи лячно від цього божевілля.

– Ні, дякую, — відповіла вона, не в силах приховати хвилювання.

Казанова почекав, поки вони залишилися самі. Він підійшов до столу з двома м’якими кріслами, оббитими золотистим штофом. Поклав руку на високу спинку напрочуд м’яким жестом, незвиклим для такого високого і міцного чоловіка.

– Пані присяде?

Старостина підійшла до столу, мережива її сукні тихо шурхотіли, і сіла. Вона жодного разу не наважилася підняти погляд на обличчя кавалера де Сенгальта, хоча й відчувала, що той пильно дивиться на неї.

"Чи він мене зараз торкнеться?". Ця думка супроводжувалася тремтінням; сама Ельжбета не могла зрозуміти, чи то від страху, чи від еротичного напруження.

Казанова розкупорив графин й розлив вино по келихах.

– Будь ласка, пані, це додасть вам сміливості.

Вона наважилася підняти очі.

– Я виглядаю так, нібито мені це потрібно?

Він знову посміхнувся їй.

– Звичайно, — тихо сказав він. – Але не хвилюйтеся, я нічого не зроблю, окрім пані волі та згоди.

Вона звела брови.

– Нічого? Наприклад, ми можемо сидіти там, пити вино і говорити цілу ніч? – знущаючись запитала вона.

– Якщо ви для цього прийшли», — відповів він без краплі насмішки в голосі.

Вона замовкла, розмірковуючи, наскільки він її прогледів її наскрізь і наскільки це була інтуїція розпусника, який мав справу з сотнями жінок.

Той терпляче чекав, дивлячись на неї.

Ельжбета відчула, як червоніє. Вона піднялася зі стільця.

– Загасіть, будь ласка, свічки – ці слова також були актом капітуляції.

Як швидко виявилося, безумовної.

– Я волію бачити тебе в їх сяйві, — серйозно відповів Казанова і зробив крок до неї.

Ельжбета інстинктивно відступила назад і наштовхнулася на стіл. Де Сенгальт схопив її в обійми й притягнув до себе. Вона відчула його теплий подих на своєму обличчі. Жінка заціпеніла, очікуючи, що чоловік зробить їй щось жорстоке. Задере їй сукню і забере свій виграш. Заспокоїть чоловічу пожадливість так, як це робив Миколай, її чоловік, коли