Читати книгу - "Коли слова знову мають значення, Ніна Райз"

Вона вже зібралася зникнути, як і з’явилася, та я схопила її за поділ сукні. Дивно, але матеріал був дуже м’який і теплий.

— Почекай-почекай, а хто ти і як тут з’явилася?

— Я — Коронація, буду твоїм коучем, бо я так дивлюсь, ти все життя будеш соромитися свого таланту. До наступної зустрічі!

Коли вона пішла, я почала свою роботу над романом. Мені ще складно було уявити, як усі ці записані уривки можуть стати однією історією, але мені було так цікаво, що процес пішов жваво й тривав пів року. Світлані Юріївні також знайшлося місце в декілька абзаців, на більше вона не заслуговувала. Персонаж буркотливої пенсіонерки-пліткарки їй дуже пасував і справно пропрацював мені дитячі травми.

Перша чернетка була готова, я так раділа що нарешті зробила те, про що забороняла собі навіть мріяти. Я відклала чернетку відлежатися, так вчать на курсах письменництва, й пішла вчитися писати новели до відомого письменника. З яким нестерпним бажанням я чекала перших уроків, з якою цікавістю створювала персонажів та вистукувала на клавіатурі свою історію, з таким відчаєм я слухала оцінку відомого письменника, де кожне слово голками врізалися в мій крихкий світ ілюзій, розбиваючи його на дрібні осколки.

До чернетки я не повернулася ні через запланований місяць, ні через два, і навіть через шість місяців я не мала бажання її відкривати.

«Я нездара. Якщо відомий письменник мені поставив таку відмітку, то немає сенсу повертатися до свого роману», — жалілася я сама собі.

***

Одного дня, я побачила знов її в Інстаграм. Довге чорне волосся, проникливий та ласкавий погляд смарагдових очей дивився наче тільки на мене, і я згадала її теплі слова та натхнення. 

«Ти дійсно віриш в те, що твоя творчість нікому не потрібна? Навіть тобі?»

Коронація, коуч письменників. Так вона була підписана. Я почала гортати її дописи.

«Чому ти шукаєш опори серед оточення? Ти і є найкраща опора сама собі! Захищай свої твори, як мати оберігає своїх дітей!»

Я знов відчула, як її тепло окутувало мою заплутану душу. 

«Кожна критика – це лише один чийсь там голос. Проте лише твій голос має значення, бо він особливий і має свою неповторну мелодію. Не дозволяй нікому його заглушити.»

Тут я почула її голос, що заворожував, від якого в голові ставало світліше. І як я могла так піддатися впливу знецінення чужої мені людини? Ну і що, що він відомий письменник! 

«Твої історії можуть змінити життя людей. Ти можеш надихати інших, втішити їх та підтримати. Твій голос потрібен світові!»

З кожною її життєствердною фразою в мене зростав градус бажання повернутися до роману.

«Наступного року в мене буде ювілей, 25 років. В тебе є ще час, щоб закінчити роботу над романом і завітати разом з ним на святковий конкурс. Не зволікай, ми з видатним журі чекаю саме на тебе!»

Останній допис от точнісінько був адресований саме мені. Тож я повернулася до роману. Та спочатку я хотіла виправити одну помилку, тож зайшла на сайт, де вчилася писати новели, і написала відгук:

«Я сподівалася, що курс допоможе мені розкрити свій творчий потенціал, але, на жаль, публічна критика з боку викладача завдала мені значної емоційної шкоди. Мені хотілося, щоб викладач допоміг мені зрозуміти свої сильні сторони та розвинути їх. На жаль, акцент був зроблений на пошуку помилок, що негативно вплинуло на мою мотивацію. Якщо ви чутлива людина, я не рекомендую вам ці курси!» 

Бо не можна мовчати, коли тебе знецінюють. 

Коли роман був готовий для першого свого польоту у світ, я відправила його на конкурс Коронація Слова, в мене серце колотилося, наче найскоріший потяг мав домчати мій рукопис самому видатному журі. А зараз я стою тут, на сцені, і розповідаю свою історію. 

І хочу сказати кожному початківцю-письменнику:

«Пишіть так, як вчилися ходити! Тоді ви не сумнівалися, ось і зараз впевнено робіть свої перші творіння з лагідною вірою в себе!»

Кінець