Читати книгу - "На зустріч любові, Софія Кривцова"

Того вечора я стояла перед дзеркалом і дивилася на своє відображення. Раніше я любила ці моменти: момент, коли я вільно могла проводити час наодинці з собою, коли могла бути сильною. Але тепер все здавалося іншим. Я вже не була тією самою Аліною, яка була впевнена в собі та своїх рішеннях. Мій погляд був спустошений, і в очах більше не було того блиску, який колись був, коли я була з Ігорем.

Я зробила глибокий вдих і спробувала повернути себе до реальності. Так, Ігор пішов, і це був великий удар для мене. Але я не могла залишатися в цьому стані назавжди. Справжнє життя не припиняється через одну невдачу. І зараз я мала знову знайти шлях до себе.

Наступного дня я зустрілася з Максимом. Він виявився значно добрішим, ніж я очікувала. Його турботливий погляд і спокійний голос були такими ж гарними, як його пропозиція про співпрацю. Я помітила, що він завжди дивився на мене якось особливо — не як на просто клієнта, а як на когось, кому справді небайдужий. Але я була настільки обережною, що навіть не намагалася розглядати це як щось більше.

— Ти знаєш, я так давно не зустрічав людину, яка б справді відчувала цей простір, — сказав Максим,дивлячись на ескіз моїх ідей для дитячої кімнати. — Ти маєш справжній талант.

Я посміхнулася, хоча і знала, що це лише слова. Після Ігоря було важко повірити, що можна ще комусь довіряти. Я дивилася на Максима і не могла зрозуміти, що в ньому мене приваблює. Можливо, це його відкритість, чи то те, як він завжди зберігає спокій, навіть коли ситуація виходить з-під контролю.

— Я дійсно рада, що тобі сподобалося, — відповіла я, намагаючись не показувати, що моя душа була повністю розірвана.

Але він лише всміхнувся і знову поглянув на мене з тим самим теплою, яким завжди був сповнений його погляд. Цього разу я навіть не відвернулася, бо відчувала, як все всередині мене розпускається, наче квітка на сонці.

— Чи ти коли-небудь хотіла змінити своє життя? — запитав Максим, коли ми сідали в його авто після зустрічі. Я подивилася на нього з певною недовірою.

— Чому ти питаєш?

— Тому що, коли я тебе побачив, ти виглядала так, ніби ти хочеш зробити щось більше, ніж просто працювати і жити. Я бачу це у твоїх очах.

Я розгубилася. Що йому від мене потрібно? Це просто замовлення чи він хоче щось більше? Його слова знову залишили в мені відчуття, ніби я не просто дизайнер, а ще й якась загадка, яку йому цікаво розгадати.

Ми доїхали до моєї квартири, і я вийшла з його машини, все ще обмірковуючи його питання. Не було чіткої відповіді. Я відчувала, що зараз щось зміниться. Але що саме?

Того вечора, коли я прийшла додому, моє серце билося швидше. Я прокидалася посеред ночі і не могла заснути. Я подумки поверталася до Максима і до нашої останньої розмови. Але від думок про Ігоря я не могла втекти. Це було дивно. Тільки-но я почала відкриватися для нового, як він знову увірвався в мої думки. Що якщо це він був тим, хто змінив все?

Наступного ранку я отримала повідомлення від Максима. Він запитав, чи хочу я допомогти йому із ще одним проектом. Але тепер я розуміла: це більше, ніж просто робота. Він хотів знайти зі мною спільну мову не тільки через дизайн, але й через щось глибше.

Я не могла зрозуміти, чи готова я дозволити йому стати частиною мого життя. У той же час я розуміла, що,можливо, саме цей момент став переломним.

Ігор більше не був у моєму житті, але чи був я готова впустити Максима? Чи могла я дозволити новому початку стати частиною моєї історії?

Думки про це оберталися в моїй голові, але я знала одне: я більше не буду чекати на когось, хто мене покинув. Я готова йти вперед. З новими силами, з новими планами і, можливо, з новими почуттями.

Але що, якщо це не буде таким простим, як я думала?

Дякую усім за серденьки,на мою історію!