Читати книгу - "#Галябезголови"

Що?!.. Матір Божа! Не слова — дзвони небесні! Консуматенко завмер: йому ж не почулося?! Обернувся, глянув на бабцю зачаровано: і ніби золоте сяйво над її сивим волоссям, і сама — чиста, лагідна, під акомпанемент хору янгольського простягає йому ключі від своєї хати і навіть просить: «Бери все, що тобі в око впаде, Юрку! Нащо воно мені? Я вже геть стара, а тобі он “мінік” тре підшаманити, капітально відремонтувати ту автівку. Тоді на ній можна — хоч на море, хоч за обрій! Та не самому! З дівчиною…»

Усміхнувся: а старий не брехав, коли казав, що іржавий «міні-купер» везтиме нового хазяїна від однієї удачі до другої.

Оченята, як той котяра, примружив, на бабцю глянув:

— А вдома у вас хто? Тільки Мурчик?

По факту Галя запізнилася на роботу через чужу дитинку.

Напередодні поверталася додому вже чорного вечора, бо колежанки у «Беллі» влаштували на честь Галиного 25-річчя спонтанну гулянку із шампанським, стриптизером, побажаннями «любові і бабла», запитаннями про дітей і плани на майбутнє, тому за годину до опівночі, після кількох дзвінків від роздратованого чоловіка, Галя власноруч зробила подружкам каву, аби хоч трохи протверезіли, врешті умовила їх розходитися, викликала таксі і за п’ятнадцять хвилин — уся красива і гарна: у нових чобітках, джинсах і тепло-жовтій куртці — вже тягла до багатоповерхівки на Березняках чималий оберемок казкових пухнастих піонів (і де тільки дівчата їх знайшли ранньої весни?!), тортик-вибачення спеціально для Тьоми і здоровезну рожеву пластикову валізу на коліщатках, яку із побажаннями захопливих мандрів подарувала їй хазяйка салону пані Юлія.

До під’їзду лишалося метрів двадцять, коли від сміттєвого бака Галя почула тихий писк. Перелякалася до льодяного жаху: невже немовлятко викинули? І як ото дурна: сама вигадала, сама й повірила. Закружляла навколо бака, прислухалася: не здалося?

Не здалося!

Ледь не розревлася, валізу-тортик-квіти — на землю, скинула нові чобітки (так шкода псувати їх!), закотила джинси, у самих шкарпетках полізла до повної смердючого непотребу ємності, бо тихий писк лунав глибоко із її середини.

— Я зараз, зараз…

У злій темряві навпомацки хапала мотлох, який траплявся під руку, викидала з бака. Врешті зупинилася, прислухалася: писк став ніби ближчим. Підсвітила телефонним ліхтариком нутрощі бака і побачила у куті поміж пакетів зі сміттям кволе сліпе кошенятко.

Схлипнула:

— Таки дитинка…

Притисла кошеня до живота, виплигнула з бака на землю: далі — що? А вже змерзла! Тремтить! Відкрила нову валізу, поклала всередину, на м’який поролон кошенятко, заходилася сміття назад у бак закидати. Збирає його, жбурляє до бака, ще, ще, а непотріб ніяк не закінчується, і вже не розібрати: чи Галя кладе до бака лише те, що сама викинула, чи вже до чистого вилизує все навколо сміттєвих баків.

Упоралася, аж нова проблема: як у двох руках донести до квартири валізу, тортик, квіти, чобітки і кошеня? Склала у валізу тортик-квіти-чобітки, бо чоловіка гукнути на поміч не наважилася: Тьома і так, певно, сердиться.

Майбутній психолог Артем Чорнобай, який уже сьомий рік поспіль, якщо враховувати три академічні відпустки, все чвалав і чвалав собі без поспіху до диплома, ледь не луснув од прикрощів, коли побачив у передпокої приголомшену замурзану босу дружину. Однією рукою притискала до себе щось під брудною курточкою, другою тримала за ремінець величезну рожеву валізу, всередині якої шурхотіло-перекочувалося.

— Тьомо…

Хотів було демонстративно кахикнути, ніби застуджений, та відсахнувся, затулив носа долонею:

— Галю, дідько! Від тебе тхне!

— Я зараз же, до ванної…

— Клас! Просто супер!

— Тьомо…

— А де взуття?! Чому ти боса?

Відмахнулася: мовляв, пусте.

— Тьомо, от скажи! Ти ж хотів мені подарунок на день народження зробити?! Правда ж хотів?! — як ото двоє глухих — кожен за своє.

— Ми ж домовилися не святкувати, поки не роздамо борги! А ти, між іншим, ніби про це забула!

— Ані копійки не витратила. Чесно! Дівчата сюрприз мені влаштували. І ти дарма не приїхав до салону. Було весело.

— А курсову ти б за мене писала?

— Вибач! Але от скажи: невже ти би не хотів зробити мені подарунок? Тьомо, мені ж — двадцять п’ять сьогодні!

— Що за образливі натяки, Галю? У мене безліч бажань. І що з того?

— Тьомо, а я вже вибрала собі подарунок! І платити за нього не потрібно. Тобі лишається лише сказати «так»!

— Не питання, — зрадів психолог. — Так!

— Справді? — усміхнулася, обережно розчахнула курточку, і Тьома Чорнобай побачив крихітне руде кошенятко, яке Галя притуляла до себе: пригрілося, не плакало.

— Назву його Смайликом. Не проти?

Як буцонув валізу ногою — так всередині тортик із чобітками та піонами і перемішалися в одну огидну купу. Які все ж таки парадокси! Чому три окремо прекрасні речі у поєднанні дають такий відверто неприйнятний результат?

— Ненавиджу! Ненавиджу!

— Тьомо…

— Галю, викинь цю гидоту зараз же!

— Чому?

— Терпіти котів не можу!

— Я не знала.

— Клас! Просто супер! Ми вже майже два роки одружені, а ти і досі нічого не знаєш про мене.

— Куди ж я зараз його подіну?

— Винеси на смітник.

— Я його знайшла у смітнику!

— Так он чого від тебе тхне! Сподіваюся, сьогодні спатимеш у вітальні! — дверима хрясь.

Артем Чорнобай залишив розгублену дружину в передпокої, зачинився у спальні, тихо засміявся: як же йому фартить! Увечері, поки Галя купалася у вітаннях колежанок, він мізки собі викрутив, бо ніяк не міг вигадати — а Тьома ж геть не дурний! — що мало б статися, аби сьогодні вночі дружина не зайшла до спальні.

Причина вагома! Вранці проспав першу пару і вирішив узагалі до універу не йти, але й вдома нудьгувати не найліпша перспектива. Можна було б витратити день на те, аби приготувати для дружини приємний сюрприз, на кшталт: Галя увечері повертається домому, входить до темної кімнати, раптово спалахує світло, Тьома горлає: «Сюрприз! Із днем народження, Галюню!» — цілує свою дівчинку і дарує їй… золоту каблучку чи новий айфон. Нормальний же хід? Нормальний! Та тільки грошей на каблучку у Тьоми немає! На новий айфон — тим більш.

— Бо Галя не дає грати! — знайшов причину злиднів. — Вже майже місяць у клубі не був.

Завівся: треба довести Галі, що вона помиляється! Тьома у змозі контролювати себе! От він