Читати книгу - "Мявчик та Вогник: Врятувати Новий Рік, Герцог Фламберг"

Мявчик і Вогник розсунули гілки ялини і побачили... стару шапку, що лежала на снігу і бурчала собі під ніс. Шапка була зшита з грубої вовни, з довгим помпоном і вишитими сніжинками. Вона виглядала дуже старомодною, але водночас затишною і теплою.

 – Емм... вибачте, - промовив Мявчик, не знаючи, як реагувати на таке видовище. - Ви що, говорите?

Шапка підстрибнула на місці і здивовано подивилася на них.

 – Звичайно, говорю! А ви хто такі, щоб ставити такі дурні запитання? Ніколи не бачили говорячої шапки?

 – Ми - Мявчик і Вогник, - відповів дракончик. - Ми шукаємо зниклого сніговика. Ви його не бачили?

 – Сніговика? - перепитала шапка. - Ха! Звичайно, бачила! Він пройшов тут вчора ввечері, бурмочучи щось про те, що йому набридло стояти на одному місці. Але куди він пішов, я не знаю. Я ж не компас! І взагалі, мені холодно лежати на цій землі! Може, хтось з вас підніме мене і покладе на щось м'якше?

Вогник здивовано подивився на Мявчика. Здається, їх чекала непроста розмова з цією вередливою шапкою…

Мявчик, як завжди, вирішив діяти дипломатично. Він присів навпроти шапки, витончено вигнувши спину і поглядаючи на неї великими зеленими очима, повними співчуття.

 – Шановна пані Шапко, - почав він ввічливо, - ми розуміємо, що вам незручно лежати на холодній землі. Але, можливо, ми могли б вам допомогти? Наприклад, знайти для вас більш комфортне місце? Або зігріти вас?

Шапка з підозрою подивилася на Мявчика.

 – Хмм, - пробурчала вона. - І що ж ви мені пропонуєте? Покласти мене на купу сухого листя? Або, може, на гілку ялини? Дякую, не треба! Я вже пробувала, це незручно і колюче. А ще там повно жуків!

 – Ні, ні, - заперечив Мявчик. - Ми знайдемо для вас щось набагато краще. М'яке, тепле... Наприклад, хтось із нас може носити вас на голові!

Вогник здивовано подивився на Мявчика. Він ніколи не думав, що його друг може бути таким винахідливим. Сам він, чесно кажучи, трохи боявся цієї балакучої шапки.

 – Так, так! - підхопив Вогник, намагаючись приховати своє збентеження. - Я можу носити вас на голові! Вам буде тепло і зручно, а я буду радий допомогти такій... емм... незвичайній шапці.

Шапка замислилася. Пропозиція була справді спокуслива. Вона вже давно мріяла про те, щоб хтось носив її на голові, а не кидав на землю, як непотрібну річ. До того ж, їй було страшенно холодно, а перспектива опинитися на теплій драконячій голові здавалася дуже привабливою.

 – Ну добре, - нарешті промовила вона. - Я згодна. Але тільки якщо ви будете ставитися до мене з повагою і виконувати мої прохання. І не смійте мене трясти! У мене від цього паморочиться в голові.

 – Звичайно, звичайно! - запевнив її Мявчик. - Ми будемо дуже обережні і уважні. І будемо виконувати всі ваші прохання, навіть найнезвичайніші.

Вогник обережно підняв шапку і надів її на голову. Шапка трохи поворушилася, влаштовуючись зручніше, і задоволено зітхнула.

 – О, так, - промовила вона. - Набагато краще. А тепер несіть мене до цього вашого сніговика. Я допоможу вам його знайти. У мене, знаєте, дуже хороший нюх на сніговиків.

×××

Шапка, зручно вмостившись на голові Вогника, почала командувати:

 – Так, тепер праворуч! Ні, ні, не туди! Я ж сказала праворуч! А тепер прямо, прямо... Стоп! Тут пахне... Так, точно, тут пахне сніговиком! І ще чимось... дивним.

Мявчик і Вогник зупинилися біля величезного дуба, чиї гілки були густо вкриті снігом, немов білою шубою. З-під снігу виглядали лише товсті гілки, що нагадували руки велетня.

 – Ви впевнені? - запитав Вогник, принюхуючись. - Я нічого не відчуваю, крім запаху снігу та морозу.

 – Звичайно, впевнена! - обурилася шапка. - У мене ж нюх набагато кращий за твій, дракончику! Сніговик був тут зовсім недавно. Бачу, навіть ґудзик загубив, - вона вказала на маленький чорний ґудзик, що лежав на снігу.

Мявчик підібрав ґудзик і уважно роздивився його. Ґудзик був незвичайний - зроблений з темного дерева, з вигравіруваним на ньому символом сніжинки.

 – Хмм, - промурчав він. - Цікаво... Цей ґудзик не схожий на ті, що були на нашому сніговику. Він якийсь... старовинний і... магічний.

 – Старовинний? Магічний? - перепитала шапка. - Ну і що? Може, він просто знайшов його десь і пришив собі? Сніговики теж люблять модно вдягатися! А може, це частина якогось чарівного ритуалу? Ох, як цікаво!

 – Можливо, - погодився Мявчик. - Але все ж таки це дивно. Треба бути обережними.

Вони обійшли дуб з усіх боків, але ніяких інших слідів сніговика не знайшли. Лише той дивний запах, про який говорила шапка, ставав все сильнішим. Він був солодкуватим, з легким відтінком льоду та ... чогось ще, чого Мявчик не міг розпізнати.

 – І куди ж він подівся? - розгублено промовив Вогник.

 – А я звідки знаю? - огризнулася шапка. - Я ж не ясновидець! Але я відчуваю, що він десь поруч. Треба йти далі. І до речі, мені здається, що хтось за нами стежить.

Мявчик і Вогник насторожилися. Вони озирнулися навколо, але нікого не побачили. Лише вітер шелестів гілками дерев, та сніг тихо падав з неба.

 – Мені теж здається, що ми не одні, - прошепотів Мявчик. - Треба бути обережними.

×××

Вони продовжили свій шлях, уважно оглядаючись навколо. Ліс ставав все густішим, а сніг все глибшим. Раптом Вогник зупинився і скрикнув:

 – Дивіться! Там хтось є!

Між деревами вони побачили якусь темну фігуру, що швидко рухалася. Фігура була загорнута в довгий плащ, а на голові у неї був широкий капелюх, що приховував обличчя.

 – Хто це? - прошепотів Мявчик.

 – Не знаю, - відповів Вогник. - Але мені здається, це недобрий знак.

Цікавість і бажання допомогти сніговику перемогли страх. Мявчик і Вогник, пригнувшись, почали обережно пробиратися крізь кучугури, намагаючись не видати своєї присутності. Вогник, рухаючись, намагався не зачепити гілки дерев своїми крилами, щоб не здійняти зайвого шуму. Шапка на його голові нервово сіпалася, шепочучи: