Читати книгу - "Права людини в ісламі, Сейєд Алі Хосейні Хаменеї"

Безпеки проти реальних суб’єктів, які шкодять націям, ті самі суб’єкти, великі держави, можуть накласти вето. ООН та її органи, установи і організації, чи то культурні, чи то економічні або технічні, – всі вони залежать од великих держав. Усім відомо як США тиснуть на культурні організації, такі як ЮНЕСКО. Ви бачили як США тиснули на ЮНЕСКО протягом цих останніх двох років коли там працював мусульманин, який вирішив обстояти самостійність для себе і для організації.

Так от, зрозуміло, що ООН як найважливіший здобуток старань в ім’я прав людини показала свою марність і недієвість; вона була створена на втіху націям без жодної практичної вигоди. Через втручання з боку великих держав, коли це трапляється, вона діє як їхній підлеглий. Звісно, ми не відкидаємо ООН, бо віримо, що Організація мусить існувати і її слід реформувати. Ми самі є її членом.

Проте, я маю на увазі, що після всіх отих зусиль, галасу та надій щодо цієї організації, вона залишилася неналежною і неефективною для дотримання прав людини в сучасному світі. Тому відповідь на перше питання очевидна. Можемо стверджувати, що намагання забезпечити права людини, а також гасла в ім’я їх упродовж останніх кількох століть, а найбільше останніх десятиліть, не дали жодних плодів; усе це не забезпечило права людини.

Друге питання: направду, а чи були ці намагання бодай трохи щирими? Звичайно, це питання радше історичне і мабуть не має суттєвої практичної ваги. Тож я не маю наміру довго це обговорювати. Скажу тільки, що, на наш погляд, ці намагання щирими не були. Так, серед виразників прав людини були філософи, мислителі та соціальні реформатори, однак перевагу в дійсності мали політики.

І навіть зусиллями цих мислителів і реформаторів скористались політики. Як уже зазначалося, впродовж історії мислителі, мудреці, проповідники Бога, містики й прості люди ратували за права людини, та зараз коли ми бачимо як політики і державні діячі ратують за них ще голосніше, то тільки переконуємось у їхньому лукавстві. Озирніться навколо і зверніть увагу, ким є ті, хто наголошують на правах людини. Колишній президент США вдавав із себе поборника прав людини в ході виборчої кампанії і це принесло йому перемогу на виборах.

Спершу деякі його промови та кроки вказували на те, начебто наміри його серйозні, але згодом виявилось, що він покривав бузувірських, розгнузданих і найлютіших правителів та найзатятіших порушників прав людини в нашому регіоні. Він підтримував і шаха, і тих узурпаторів, які захопили Палестину, і решту мерзенних диктатур сьогодення. Та й зараз ті, хто наголошують на правах людини, політичні і державні діячі, які голосно заявляють про свою прихильність цим правам на конференціях та міжнародних форумах, щирости мають не більше, ніж їхні попередники.

Ми не бачимо жодних ознак щирости їхніх зусиль. Метою авторів Декларації прав людини і насамперед США було поширити своє панування та гегемонію в тогочасному світі. Забезпечити права людини, які вони й порушили в ході війни, не було їхнім завданням. Вони – ті самі, хто вбили десятки тисяч людей застосувавши атомну бомбу. Вони ж для участі у війні, яка не мала жодного стосунку до азійських і африканських народів набрали більшість солдат з Індії, Алжиру та інших неєвропейських країн.

Ми не віримо, що Рузвельт, Черчилль, Сталін і їм подібні мали хоча б найменшу повагу до прав людини в істинному значенні слова та зі щирих намірів створили ООН і написали Загальну декларацію прав людини. Отже, відповідь на друге питання також очевидна: Ні! Ми анітрохи не віримо, що зусилля політиків і найбільш виразних захисників прав людини були щирими.

Третє питання, найважливіше: чому ці намагання зазнали краху? Це саме те, на що слід звернути більше уваги і що я зараз хочу стисло розглянути. Вважаю це найсуттєвішим, бо що б не подавали в ім’я прав людини, все те виконується в рамках дефективної та нечесної системи, яка є системою панування, репресивною і свавільною. Ті, хто створили ООН та написали Загальну декларацію прав людини і ті, хто найбільш завзято й голосно захищає їх сьогодні – на жаль, більшість із них це державні та політичні діячі, котрі вірять у систему панування і схвалюють її. Система панування передбачає, що група людей панує і має панувати над іншою групою людей.

Ця система заснована на культурі зверхности. Сьогодні світ поділяється на дві групи: ті, хто панують і ті, над ким панують. Обидві групи прийняли систему панування, а великі держави до того ж переконані, що вона повинна бути збережена. Навіть ті, до кого ставляться зверхньо, змирилися з такою системою та з її дальшим існуванням.

Це найбільша вада наявної ситуації в світі. Не можуть змиритися з системою панування ті особи та групи, яких не влаштовує соціальний лад у їхніх країнах або соціальний та політичний стан справ у світі і вони повстають проти системи. Революційних груп, які виступають проти наявного глобального становища або революційних держав дуже мало і вони постійно зазнають тиску та переслідувань.

Найбільш показовий приклад – Ісламська Республіка Іран (ІРІ), яка не скорилась нічийому пануванню в жодній формі. Не має значення чи то панування з боку Сходу чи Заходу. Вона, ІРІ, при ухваленні рішень не зважає насамперед ні на сильних, ні на багатих світу цього. Весь світ бачить, який тиск чиниться проти Ісламської Республіки протягом останніх восьми років, відколи вона була встановлена в Ірані.

Проти неї чинився політичний, воєнний та економічний тиск, а також велася світова пропаганда. Причина такого ставлення зрозуміла. Це все через те, що Ісламська Республіка виразно і вільно стоїть проти системи панування. Коли якісь передові держави чинили спротив західному чи американському пануванню, то, здебільшого, вони явно мирилися зі східним панування і схилялись перед ним.

Це проявлялося по-різному, звісно. Деякі держави повністю узалежнилися од Східного блоку та СРСР, тоді як деякі інші подеколи виявляли ознаки непідлеглости. Та якщо є держава і суспільство, котрі ніколи не відступали під жодним тиском, то це ІРІ, яка геть відкинула систему панування.

Де б у світі не чинився тиск, не висувалися свавільні та несправедливі вимоги до певної нації з боку могутньої держави, ми не вагались і відкрито, різко та беззастережно викладали свою позицію. Проте більшість держав світу змирилися з цією системою.

На жаль, влади тих держав, над якими панують не мають моральної мужности й характеру щоби протидіяти та не коритись пануванню великих держав і боротись проти них, хоча на нашу думку це цілком можливо. Ми вважаємо, що