read-books.club » Сучасна проза » Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко 📚 - Українською

Читати книгу - "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"

41
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Хеві Метал" автора Олександр Аркадійович Сидоренко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 ... 115
Перейти на сторінку:
дотиком до плеча не тому, що хотіла, аби він не спізнився на радіо, а тому, що уві сні він випростав ноги й загородив прохід. 

Знову без жодних вибачень Ваня підібгав ноги, потім встав, протиснувся у проході між кріслами й вийшов на вулицю. Вже було досить світло, люди топали до дверей ТРК, а Ваня тягнувся, взявшись за поперек, й намагався пригадати, чи казав Трушин, хто його зустрічатиме. 

Здається, не казав. Гєна попередив, що там двоє ведучих: за його характеристикою типажів — Раїса Богатиріса та якийсь полупокєр, і Ваня співатиме їм ранкове караоке, тільки заради цього його й запросили. І ще Гєна казав бути впевненим у собі. Все. 

Уже й поперек не болів, а Ваня все стояв і тягнувся, бо не знав, як бути. Йти самому на прохідну й пояснювати охоронцю, що він — співак і прийшов на ранкове шоу, тільки не на телик, а на радіо? Соромно якось. Стояти на вулиці й чекати, поки про нього згадають? Теж такий собі варіант. 

На щастя, двері відчинилися, в них з’явилася дівчина, яка завзято (на ранкових шоу тримають тільки завзятих) прокричала: 

— Заходьте, Іване. Шо ж ви стали? 

От і добре. «Як мене звати, що я тут роблю?» — Ваня пригадав фразу, яку невідомо де колись почув, тоді всміхнув обличчя, — вперше за сьогодні, однак треба звикати, — й рушив до дверей. 

Слід вкотре віддати Гєні належне — з оцінкою він влучив стовідсотково: ведучі справді були схожі на опис — колишня міністерка охорони здоров’я (характерна коротка зачіска «під главу райвиконкому» та важкий погляд) й полупокєр з невпевнено розв’язним стилем спілкування, властивим тамаді, який щойно почав кар’єру. 

Полупокєр не назвався — мабуть, вважав, що Ваня й так має знати, до кого прийшов. Він поцікавився: 

— Ви на мові? 

Ваня зробив селфі й після паузи відповів: 

— Мовою, — виправив ведучого, але той чи то не зрозумів підтексту, чи то не захотів помітити приниження. 

Гостьова редакторка принесла Вані кави, ще раз усміхнулась і миттєво зникла за скляними дверима. Шкода — симпатична. 

Після новин, які полупокєр прочитав іншим, серйозним голосом, вони вийшли в ефір. 

Пара ведучих одразу вчинила галас, який мав означати, що тут дуже весело. І дуже ранково. Бадьоро. Завзято. Гість допомагав як міг: старанно гигикав, реагуючи на жарти про затори на дорогах, і погодився з тим, що музиканти зазвичай о такій порі тільки лягають. Потім була довга реклама, під час якої Раїса Богатиріса кричала в телефон на чоловіка, який вирішив дати дитині на сніданок «хлоп’я, а не те, що в судочку». 

Нарешті замовкла за секунду до відбивки, миттєво повернула голосу радісну бадьорість й оголосила кулінарну рубрику. 

— Іване, скажіть, а чим ви любите поласувати зраночку? — ласкаво спитала вона у мікрофона, та навіть не подивилася на гостя. Ваня вирішив віддячити за це. 

— Хлоп’я, — сказав він. — Ой, пластівці, — згадав та виправився. — Пластівці, я вважаю, ідеальний сніданок. 

Спокійно зустрів погляд Раїси (дякуючи Гєні, навіть не запам’ятовував, як її звати насправді). Полупокєр відверто заржав, Богатиріса кілька секунд вичекала, оговталася від удару й завдала у відповідь свого: 

— А якби ви серйозніше ставилися до власного здоров’я? Ну, знаєте, завтрак з’їси сам і так далі… То що б це було? 

Ваня подумав й вирішив сказати правду: 

— Я порадив би ввечері… На у… на вечерю зробити картоплю в мундирі. А зранку її можна посмажити. З яйцями. 

— Всєгда так дєлаю, с утрєчка первим дєлом провєряю яйца Бенедікта, — озвався полупокєр і засміявся, заохочуючи громаду. 

Ваня ледь усміхнувся, Раїса скривилася, але голосом удала сміх: 

— Які в нас веселі хлопці зранку! — прокричала вона в мікрофон й пообіцяла через пісню повернутися та влаштувати справжнє караоке. 

Обоє ведучих миттєво увіткнулися в телефони, а Ваня раптом згадав, що не знає, що саме йому співати. Слова ще можна нагуглити. А тональність? А мелодію? 

— А що я співатиму? — спитав з острахом. 

— Сюрпріз будєт, — озвалася Раїса, не відриваючись від смартфона у рожевому бампері. 

Але сюрпризу якраз і не вийшло. Полупокєр хитро посміхнувся і ввімкнув мінусівку Кіпєлова — Вані довелося співати «Я свободен». Як і сотні разів до того... Як же він її ненавидів! Саме з цією піснею він переміг у фіналі «Таланту», саме цей кавер потягнув його кар’єру вгору. 

Ваня співав і думав про те, що і в цьому він теж сам винен — треба було обговорити заздалегідь. Гєні що? Гєні все одно: що гучніше ефір, то більше шансів на роботу в грудні. А Вані… Вані співати. «В моей душе нєт больше мєста для тєбя», — тягнув він, полупокєр прибрав трек, не дочекавшись другого приспіву, ввімкнув гучні оплески, а Ваня нахилив голову, ніби подякував. 

— З вами був Йоан, дякуємо йому! І наостанок розкажіть нашим слухачам, коли ваш найближчий концерт? — Раїса нарешті подивилася на Ваню, в її очах не було ані краплі вдячності чи радості. — Можливо, тур найближчим часом? — додала вона, й Ваня змінив попередню оцінку. Ні, не дура. Сука. 

— Якраз сьогодні буде… — він тягнув час, намагаючись швидко перекласти українською слово «мероприятие», але Раїса не дала додумати. 

— Ну, вдалого вам концерту, — обірвала вона, навіть не спитавши де, що і як. Ну, і слава богу. 

Трушин підібрав Ваню за годину після ефіру. Щоби не стирчати на вулиці, довелося весь цей час просидіти в маленькій кав’ярні на розі. Американо й круасан списали з хирого рахунку шістдесят п’ять гривень, тож знову довелося думати про фінансовий баланс. Концерт би. Справжній. А краще два за один вікенд — тоді можна було б і «Фєдю» на станцію відвезти, й продуктів підкупити. 

Добре, хоч на телефоні були гроші. І за інтернет сплачено до десятого числа. Знайти б двадцять п’ять тисяч на кілька днів, перекредитуватися, й можна буде жити. Тільки де взяти гроші? Гєна ще влітку попередив, що в нього не ті часи. В мами нічого нема, окрім пенсії. Дружина? Там ще гірше. Коли він востаннє щось надсилав? У вересні, мабуть, коли було кілька днів сіл поспіль. Ох, ця солодка пора — дні міст, райцентрів і сіл, коли зібрали врожай і можна запросити до себе людей з телевізора. Як там в анекдоті було? Ох, ох, ох, шо ж я малєнькій нє сдох? 

Людей більшало: ранок. У кав’ярні було усього чотири сидячі місця, Ваня на правах шпали займав кутове — випростав ноги, сьорбав каву й гортав стрічку. В усіх спорт: пробіжка, йога. І всі такі щасливі, ніби працюють у ранковому шоу. Кожен у своєму. 

1 2 3 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко» жанру - Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"