чорні, як соболь або вугіль, та, гай-гай! належать вони тільки самій іноземній колегії. Службовцям інших департаментів провидіння відмовило в чорних бакенбардах, вони повинні, на превелику прикрість собі, носити руді. Тут зустрінете вуса чудові, що їх ніяким пером, ніяким пензлем не зобразити; вуса, яким присвячена краща половина життя, — предмет пильнування вдень і вночі, вуса, на які злито найчудовіші пахощі та аромати і які помащені всіма найкоштовнішими і найрідкіснішими ґатунками помад, вуса, які обгортаються на ніч тонким веленьовим папером, вуса, до яких так зворушливо прив’язані їх посесори[11] і яким заздрять перехожі. Тисячі ґатунків капелюшків, одежі, хусток строкатих, легких, які інколи протягом цілих двох днів користуються прихильністю їх власниць, засліплять хоч кого на Невському проспекті. Здається, немовби ціле море метеликів знялося враз із стебел і хвилює осяйною хмарою над чорними жуками чоловічої статі. Тут ви зустрінете такі талії, які навіть вам не снилися ніколи: тоненькі, вузенькі талії, аж ніяк не товщі за шийку від пляшки, зустрінувшись з якими ви шанобливо відступите вбік, щоб якось необережно не штовхнути нечемним ліктем; серце ваше охопить боязнь і страх, щоб якось від необережного навіть подиху вашого не переломився чарівний витвір природи і мистецтва. А які стрінете ви дамські рукави на Невському проспекті! Ах, яка краса! Вони трохи скидаються на дві повітроплавальні кулі, так що дама відразу б знялася в повітря, коли б не підтримував її чоловік; тому що даму так само легко й приємно підняти в повітря, як піднесений до рота бокал, наповнений шампанським. Ніде при взаємній зустрічі не розкланюються так благородно й невимушено, як на Невському проспекті. Тут вам зустрінеться усмішка незрівнянна, усмішка — сама довершеність, часом така, що можна розтанути від задоволення, часом така, що ви враз знітитеся і понурите голову, часом така, що відчуєте себе вище адміралтейського шпиля і задерете її вгору. Тут ви почуєте, як розмовляють про концерт або про погоду з незвичайним благородством і почуттям власної гідності. Тут ви зустрінете тисячу незбагненних характерів і явищ. Боже! які дивні характери зустрічаються на Невському проспекті! Є безліч таких людей, які, зустрівшись з вами, неодмінно поглянуть на чоботи ваші, і, коли ви пройдете, вони обернуться назад, щоб подивитися на ваші фалди. Я досі не можу зрозуміти, чому це буває. Спочатку я думав, що вони шевці, але ж зовсім ні: вони здебільшого служать у різних департаментах, багато хто з них прекрасно може написати відношення з одної казенної установи до іншої; або ж люди, що займаються прогулянками, читанням газет по кондитерських, словом, здебільшого все порядні люди. В цю благословенну пору від другої до третьої години після полудня, яка може бути названа рухомою столицею Невського проспекту, відбувається головна виставка всіх кращих витворів людини. Один показує франтівський сюртук з найкращим бобром, другий — грецький прекрасний ніс, третій несе прегарні бакенбарди, четверта — пару гарненьких оченят і чудесний капелюшок, п’ятий — перстень з талісманом на випещеному мізинці, шоста — ніжку в чарівному черевичку, сьомий — галстук, що викликає подив, восьмий — вуса, що викликають здивовання. Та б’є третя година — і виставка кінчається, натовп рідшає… О третій годині — нова зміна. На Невському проспекті враз настає весна: він вкривається весь чиновниками в зелених віцмундирах. Голодні титулярні, надвірні та інші радники[12] намагаються щосили прискорити свою ходу. Молоді колезькі реєстратори, губернські й колезькі секретарі спішать ще використати час і пройтися Невським проспектом так поважно, немовби вони зовсім не сиділи шість годин у присутствії. Але старі колезькі секретарі, титулярні й надвірні радники йдуть швидко, понуривши голову: їм не до того, щоб розглядати перехожих; вони ще не цілком одірвались від клопоту свого; в їхній голові плутанина і цілий архів початих і незакінчених справ; їм довго замість вивіски ввижається картонка з паперами або повне обличчя правителя канцелярії.
З четвертої години Невський проспект безлюдний, і навряд чи ви стрінете на ньому хоч одного чиновника. Яка-небудь швачка з магазину перебіжить через Невський проспект з коробкою в руках, яка-небудь мізерна пожива людинолюбного повитчика, пущена жебракувати у фризовій шинелі, який-небудь заїжджий дивак, що йому всяка пора однакова; яка-небудь довга висока англійка з ридикюлем та книжкою в руках; який-небудь артільник, росіянин в демікотоновому сюртуку з талією на спині, з вузенькою бородою, який живе все життя на живу нитку, в якого все ворушиться: спина, і руки, і ноги, і голова, коли він шанобливо проходить по тротуару; часом простий ремісник; більше нікого не зустрінете ви на Невському проспекті.
Та як тільки присмерк впаде на доми та вулиці, і будочник, напнувшись рогожею, видереться на драбину світити ліхтар, а з низеньких віконець магазинів виглянуть ті естампи, що не сміють показуватися серед дня, тоді Невський проспект знов оживає й починає ворушитися. Тоді настає той таємничий час, коли лампи обливають усе якимось принадним, чудесним світлом. Ви зустрінете дуже багато молодих людей, здебільшого нежонатих, у теплих сюртуках і шинелях. В цю пору відчувається якась мета чи, краще, щось схоже на мету. Щось надзвичайно незрозуміле, кроки всіх прискорюються і стають взагалі дуже нерівні. Довгі тіні мелькають по стінах і бруку і мало не дістають головами до Поліцейського мосту. Молоді губернські реєстратори, губернські й колезькі секретарі дуже довго прогулюються; але старі колезькі реєстратори, титулярні й надвірні радники здебільшого сидять дома, або тому що це народ жонатий, або тому що їм дуже добре готують страву куховарки-німкені, які живуть у їхніх домах. Тут ви зустрінете поважних стариків, які з такою статечністю і з таким надзвичайним благородством прогулювалися о другій годині по Невському проспекту. Ви побачите, що вони біжать так само, як молоді колезькі реєстратори, щоб зазирнути під капелюшок здаля забаченої дами, товсті губи й щоки якої, наштукатурені рум’янами, так подобаються багатьом гуляючим, а надто монопольщикам, артільникам, купцям, що завжди в німецьких сюртуках гуляють цілою юрбою і звичайно під руку.
— Стій! — закричав у цей час поручик Пирогов, сіпнувши молодого чоловіка у фраку і плащі, що йшов з ним. — Бачив?
— Бачив, чудова, достеменна Перуджінова Біанка[13].
— Та ти про кого говориш?
— Про неї, про ту, що з темним волоссям. І які очі! Боже, які очі! вся статура і контури, і овал лиця — чудеса!
— Я кажу тобі про блондинку, що пройшла за нею в той бік. Чому ж ти не йдеш за брюнеткою, коли вона так тобі сподобалася?
— О,
