Читати книгу - "10 успішних компаній. Нова якість підприємництва в Україні, Олег Криштопа"

З тими ж чиновниками, працівниками податкових, Верховною Радою і президентом. Але їм вдалося здійснити свою українську мрію. Як саме — дізнаєтесь, перегорнувши лише одну сторінку.

Олег Криштопа

Гастротуризм. Ворд поки не знає цього слова, але воно вже давно увійшло в молодіжний (і не тільки) сленг. «А чому б нам завтра не поїхати в Івано-Франківськ смачно поїсти?» — кажуть люди з Києва, Харкова чи Львова. І… їдуть. Ми, звісно, приїхали в Івано-Франківськ не за тим. Тут — родина, а ще треба зібрати матеріал для книжки. Але перша зупинка по приїзді саме ресторан «Urban space» (ним управляє компанія «23 ресторани»): смачно поїсти і попити. Пиво — звісно, «Varvar». Біля входу стоїть дівчинка з наплічником. Комусь телефонує:

— Уже у Франику! Добралась норм. Іду в «Урбан» повечеряти. Зідзвонимося! Завтра повернуся!

Гастротуристка? Хтозна. Наступного вечора зустрічаємося з двома представницями компанії — айчаром Аліною Токмиленко та бренд-шефом Оленою Жаботинською. Місце — кондитерська «Делікація» на пішохідній «стометрівці» у центрі Івано-Франківська. Неділя, в кафе ніде яблуку впасти — сюди приходять на десерти, щоб відпочити сім’єю або провести час із друзями. «Делікація» — одна з останніх у «23 ресторанах».

НЕ 23 РЕСТОРАНИ

Їх, щоправда, зовсім не двадцять три, — розкриває секрет одна із співзасновниць Аліна Токмиленко. Компанія володіє «лише» чотирма, а одним управляє.

— У нас багато версій з приводу назви, — ділиться Аліна. — Чому? Тому що 23 — це якесь таке лакі число, з яким ми стикалися дуже часто в житті. От воно якось нас супроводжувало. 23 роки. 23-я квартира. Юрко Филюк (співзасновник) дуже любить Майкла Джордана, в нього номер 23. Ми жили в хаті 23, працювали в Києві на вулиці Дружби народів, 23. Все якось так збіглося, і коли постало питання про назву, не могли нічого придумати і вирішили: давайте назвемося «23». Наразі це тільки число. Та ми собі вже потім почали гнати, що давайте відкриємо 23 ресторани, не більше. Думаю, що є багато речей, які не мають пояснень, і це нормально.

ПОЧАТОК

Починалося все типово — з невдачі. Криза 2008 року боляче вдарила по всіх, хто займався фінансами. Юрій Филюк з Олександром та Аліною Токмиленками тоді були кредитними брокерами в Києві і в один момент втратили бізнес. На запрошення Юрія вирушили відпочити до його майже рідного Івано-Франківська.

— Я не пам’ятаю якихось деталей, — пригадує Аліна. — Але якщо коротко, то так: ми приїхали у Франківськ тимчасово з метою тільки перебути літо, трохи походити в гори, побути на свіжому повітрі, пожити в маленькому місті. Зняли квартиру біля ратуші. Це було дуже романтично: виходити зразу гуляти по центру. Якісь от такі маленькі речі…

Але просто довго відпочивати в маленькому місті не вдалося. На місці не сиділося, й одного дня прийшла ідея робити невеликий бізнес. Тим паче, в Юрія Филюка бізнес-жилка, мабуть, у крові. Він ніколи не працював найманим працівником. Заробляти почав з класу сьомого, спочатку банальним миттям машин. На першому курсі університету бізнес став інтелектуальним: Юрій створив електронну базу підприємств Івано-Франківська і продавав її. Тож нова ідея не забарилася.

— Все почалося з морозива. Хтось запропонував: а давайте поставимо точки з морозивом по місту, ми такі: а давайте. Це ж так просто. Взяли, поставили, зробили. А потім подумали: що ще можна зробити? Чого в цьому місті немає? І хтось згадав про гофри, які в Бельгії на кожному кроці. Смачна така штука. Ми подумали, що хочемо спробувати, подзвонили друзям, які на той момент жили в Польщі, попросили купити нам гофровницю. Вони вислали. І ми почали експериментувати і смажили ці гофри на площі Міцкевича навпроти дитячої бібліотеки. Робили тісто вдома, в тій самій хаті, де ми всі разом жили. І носили тісто у відрах… Там недалеко, 200 метрів.

Наближалася зима, і хлопці та дівчата прийшли до думки, що треба переходити з вулиці у приміщення. Відкривати власний заклад. Але який саме? Чим він буде особливий? Ніхто із засновників раніше не мав жодного стосунку до ресторанного бізнесу. Вирішили запросити консультанта. Жінка-експерт забажала чималі гроші за те, щоб просто приїхати і подивитися. Погодилися. Показали приміщення, розповіли, що хочуть робити ті ж гофри, тільки вже стаціонарно. Розказали про свою ідею зробити заклад без сигарет і алкоголю (тоді у всіх закладах ще курили). Експертка тільки заперечливо похитала головою. Мовляв, це зайве. Саме куріння і алкоголь приваблюють значну частину клієнтів. А ще обов’язково потрібно поставити велику плазму. Врешті, аналітикиня поїхала, а заклад відкрився саме таким, яким його бачили засновники. Без сигарет, алкоголю і плазми. Не такий, як усі. Назвали «Мануфактура». Альтернативний заклад одразу став цікавим у невеликому місті. Працювали спочатку самі: