Читати книгу - "Сєвєродонецьк 2021 – яким ми його запам’ятаємо, Олексій Свєтіков"

Географічні координати міста Сєвєродонецька 48°57 п. ш. 38°30 сх. д. Рельєф місцевості, на якій розташоване місто з прилеглими селищами, є хвилястою рівниною із загальним ухилом на південний захід — у бік річки Сіверський Донець. Найвища точка на території міста 91 метр над рівнем моря, найнижча точка — 48 метрів.

Основним чинником, що визначає особливості природного середовища Сєвєродонецька, є річка Сіверський Донець.

У районі Сєвєродонецька заплава порівняно неширока, менше 2 км. Заплава підступає до дороги (вулиця Промислова), прокладеної навколо об’єднання «Азот». У минулі роки вона регулярно (хоча і не щороку) затоплювалася паводковими водами і під воду йшли селища Синецький та Павлоград, що входили до складу Сєвєродонецька. Для пропуску паводкових вод на всіх трьох дорогах, що ведуть із Сєвєродонецька в Лисичанськ через заплаву (через Синецький, Павлоград та «Донсоду»), були водопропускні гідротехнічні споруди — просвіти в насипах доріг, перекритих мостами. Але нині стік Сіверського Дінця зрегульований Червонооскільським та Печенізьким водосховищами, які «уловлюють» основний обсяг паводкових вод. І вони вже кілька десятиліть практично не виходили на заплавну рівнину.

Історично лівобережна заплава Сіверського Дінця була вкрита дібровами — листяними лісами, в яких лісоформуючим видом рослинності був дуб. Поблизу Сєвєродонецька такий ліс частково зберігся на території від гирла річки Борова до селища Синецький, між озером Клешня та Сіверським Дінцем, на деяких інших ділянках заплави. Невеликі діброви збереглися і на лівому березі річки Борової. Наприклад, у районі Щедрищеве.

Особливістю заплави Сіверського Дінця є наявність великої кількості стариць — витягнутих вздовж річки озер, які заповнюють фрагменти старого її русла, що існувало тисячі років тому. Поблизу Сєвєродонецька та селищ, що входять до нього, такими є озера Зимове, Молочне, Клішня, Кривеньке, Зимовне, Піщане, Туба, Званівське, Боброве та інші. Багато хто з них потенційно є цінним рекреаційним ресурсом. Обмежено використовувалися для розміщення рекреаційних закладів озера Клішня, Кривеньке та Боброве.

Над заплавою Сіверського Дінця височить терасова рівнина завширшки до 20 км, покрита пісками, місцями сформованими в дюни. До середини ХХ століття це була територія наддонецького піщаного степу, зі специфічним, що існував тільки тут, донецько-донським типом рослинності. На деяких територіях цього степу знаходилися фрагментарні ділянки соснових лісів природного походження. Крім того, на терасовій рівнині зустрічалися численні озерця, з чагарниками берези і верби по берегах– своєрідні оази в піщаній пустелі. Вони підпитувалися джерелами. Найбільш відомі з близьких до Сєвєродонецька такі озера — Вовче та Ведмеже.

На пісках терасової рівнини і був збудований Сєвєродонецьк. У перші десятиліття селища/міста тут часто траплялися суховії і піщані бурі, що суттєво ускладнювало життя жителям. У 50–60-х роках місцевість навколо міста була засаджена лісом — посадками сосни звичайної. Місто з трьох боків оточили штучні хвойні ліси. Завдяки чому пилові бурі вже у сімдесятих роках ХХ століття залишились у минулому.

Соснові ліси насадили не лише навколо міста, а практично на всій території піщаної рівнини від Кремінної до Станиці Луганської. Через що наддонецький піщаний степ практично зник з мапи України, збереглися лише невеликі її ділянки в районі Трьохізбенки. Де було розміщено четверте відділення Луганського природного заповідника — для збереження невеликого ареалу наддонецького піщаного степу.

Сєвєродонецьк розташований на піщаному ґрунті — товща піску має середню потужність 10–15 метрів. І в перші роки тут були значні труднощі з озелененням. Щоб дерева прижилися, їх саджали, заповнюючи лунки чорноземом, що привозили зовні. Щоб виросли трава та квіти, привізним чорноземом потрібно було засипати газони та клумби. І дерева, і траву рясно поливали протягом багатьох років. Так місто стало одним із найзеленіших у Луганській області. На міжнародній природоохоронній виставці 1961 року в Ерфурді результати озеленення Сєвєродонецька називали «Сєвєродонецьким дивом».

У Сєвєродонецьку був міський парк площею 35,4 га, який у 10-ті роки ХХІ століття почали відновлювати після фактичної ліквідації в нульових. Були тут 8 скверів загальною площею 16,12 га та 6 зелених зон загального користування, які не були скверами, загальною площею 11,73 га. У період із 2010 по 2020 роки чотири сквери були реконструйовані та стали улюбленим місцем відпочинку сєвєродончан. Це сквери «Дитяче містечко», сквер на майдані Перемоги, сквери Гоголя та Горького.

На території Сєвєродонецька були два штучні озера — Паркове та Чисте. Паркове озеро з площею дзеркала 4,255 га (на момент створення) з’явилося в Сєвєродонецьку на місці старого кар’єру для видобутку піску. Який заповнили річковою водою, поданою зі спеціально побудованого трубопроводу. Оскільки джерел тут немає, то воду в нього потрібно було подавати весь час. Інакше б воно зникло.

Озеро Чисте спочатку було природним — там було джерельне підживлення. Але її дзеркало штучним способом було збільшено до площі 24,3 га. Джерельної води для такого великого дзеркала було недостатньо, і воно теж підживлювалося річковою водою.

На початку ХХІ століття на обох озерах були проведені роботи з гідроізоляції дна глиною, які виявилися невдалими. І для підтримання рівня води в обох озерах потрібно подавати велику кількість води.

Безпосередньо на території Сєвєродонецька знаходилися два природні заплавні озери — Велике Глибоке (в районі зупинки тролейбуса СХМЗ) та Молочне (в районі селища Лісова Дача). Обидва ці озера зазнавали значного негативного антропогенного впливу, як через забруднення (вони знаходились на територіях садових товариств), так і через втрату зв’язку цих озер із Сіверським Дінцем (за браком паводків). Крім того, озеро Молочне постійно забруднювали стоками зі зруйнованої зливової каналізації нової частини міста.